Життя у Кармелі – особливе, воно проходить у повному затворі від цього світу. Про нього говорять, що це покликання у покликанні.
Про своє покликання та суть життя кармеліток розповідає с.Агнеса Марія від Божого Серця (у миру – Оксана Лотохова з Караганди), яка 25 травня 2013 року у карагандинському Кармелі склала монаші обітниці.
– Дорога сестро Агнесо, прийміть наші вітання з днем принесення урочистих обітниць! Для початку розкажіть, як так сталося, що сучасна творча дівчина, талановитий музикант, раптом покинула все і укрилася в стінах монастиря?
– Коли я склала державний іспит з музики, якою я, до речі, займалася 15 років, то відчула порожнечу. Адже те, чого я очікувала – стати професійним музикантом, раптом виявилося для мене не найціннішим… Я почала шукати. Питала у Бога, намагалася розпізнати Його волю у подіях, що відбувалися у моєму житті, зверталася по допомогу до монахинь і духівника. У молитві особливо часто я запитувала: «Куди? У який орден?». І так сталося, що у той час я вперше побувала у Кармелі… і відразу відчула: моє місце – тут. Втім, покликання так і залишилося для мене таємницею.
«Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто пробуває в любові, той перебуває в Бозі, Бог перебуває в ньому» (1 Йн 4, 16) – гадаю, ця цитата зі св. Йоана Євангеліста найкращим чином описує моє покликання: покликання вірити в любов Бога до мене, пізнавати її через істини католицької віри і перебувати в любові, в Ньому, в Його Серці, щоб ця Його любов випромінювалась з мого серця, притягуючи тих, хто ще не вірить в Любов Божу, втілену і розіп’яту на Хресті ради нашого спасіння, щоб повірили в Неї. Для мене також важливе і те, що мої вічні обітниці було складено у Рік віри. Адже віра – це, насправді, наш скарб, поки ми живемо на землі, і можна вже зараз володіти «небом у вірі», як говорила наша бл.Єлизавета Пресвятої Трійці, втілюючи у собі слова Христа: «Царство Боже всередині вас є» і «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йн 14, 23). І ще ці слова були написані «учнем, котрого любив Ісус», що спізнав цю невимовну Любов Христову, лежачи на Серці Ісусовому під час Таємної вечері і пізнаючи її при Хресті у пронизаному Серці Божому. З цього джерела Любові і моя душа черпає «воду живу, що тече у життя вічне», розширюючи моє серце, щоб давати Його любов на благо інших.
– Наречена Христова… Це безцінний дар, чи не так?
– Відповім на це питання цитатою уже згаданої бл. Єлизавети: «Улюблена наречена Христова – саме це ім’я є даром виключної Божої любові, котру Він дає, кому Сам бажає. Бути Його нареченою, живучи у тісному зв’язку з Ним, бути вірною, віддаючи Йому себе, через Нього… і для Нього! Віддаючи себе так, як Він. Тоді Христос стає увесь мій, а я – Його, і ми стаємо «одне». Це перебувати серцем біля Серця… Це жити з Ісусом, завжди з Ним. Це означає не вміти нічого іншого як тільки любити – любити, поклоняючись, любити, винагороджуючи, любити, зберігаючи мовчання, любити, молячись… прохаючи… забуваючи про себе, тобто любити завжди і усіма можливими способами. Бути нареченою Христовою – це спрямовувати погляд у Його очі, мати думки, пронизані лише Ним, це увійти в усі Його радості і ділити з Ним усі біди. Буди плідною, «народжуючи» душі для благодаті, і тим самим примножувати всиновлених чад Отця, викуплених Христом».
– Ви можете розповісти нам про сам обряд складення вічних обітниць?
– Що стосується цього обряду, то він відбувається під час святої Меси після літургії Слова і проповіді. Целебранс запитує сестру, що складає обітниці, чи хоче вона слідувати за Христом і Його Матір’ю у чистоті, бідності і смиренні, а вона відповідає на всі питання: «Хочу». Потім розпочинається Літанія до всіх святих, а «винуватиця» урочистості в цей час лежить, простершись хрестом перед вівтарем (у монашому хорі). Далі, вкладаючи свої долоні до рук матері-настоятельки, вона приносить обітниці Богу, промовляючи формулу згідно з нашими уставами і конституціями, підписує її і віддає предстоятелеві. Ця обітниця кладеться на вівтар, а натомість після молитви посвячення сестри їй з вівтаря подається чорний вельон– символ посвячення Богові і смерті для світу. Настоятелька зодягає сестру у чорний вельон і накладає на голову вінок як знак нареченої Христової. Потім розпочинається Євхаристійна літургія, на підписану сестрою формулу обітниць кладеться корпорал, на котрому буде звершуватися Євхаристія. Взагалі, монаші обітниці базуються на обітницях Хрещення; вони є радикальним слідуванням за Христом шляхом віри через послух, шляхом надії через бідність, шляхом любові через чистоту.
– Якось Ви зізналися, що вечорами часом піднімаєтесь на вежу Кармелю і спостерігаєте за заходом сонця. Напевно, вам відкривається неймовірно мальовнича панорама. Але, крім вежі, Ви нікуди не виходите. Як би Ви пояснили сучасній людині, що любить свободу, сенс життя у ізоляції?
– У нас великий монастир і досить просторий садок, де можна працювати, відпочивати і прогулюватися. Цьогоріч у ньому утворився справжній «дитячий садок» (сміється) з усіляких пернатих братів менших… Я доглядала п’ятьох афганських дроздів, яких, вважайте, виростила…
У всьому іншому «ми вмерли для світу, і життя наше сховане з Христом у Бозі». Щодо затвору, я сказала б, що це як велика дарохранительниця: сестри, як чаші чи монстранції, всередині яких – Ісус Христос. Адже чаші і увесь вівтарний посуд використовують лише для Літургії і ні для чого іншого, і зберігають їх у спеціальній шафі в ризниці. Та й кожне хресне знамення – це теж свого роду затвор, щоб Бог беріг нас, а ми зберігали пам’ять про Нього.
– Як проходить день у Кармелі? Чи є можливість пограти на флейті або зайнятися чимось «за власним бажанням»?
– По неділях я, звичайно ж, можу почитати улюблену книжку. Що стосується гри на флейті, то це виходить лише на Пасху, Різдво та інші великі урочистості. Наш день починається досить рано: о 5:10 підйом, а о 5:40 ми з сестрами вже збираємося у каплиці для молитви, на котрій безперервно перебуваємо три години, якщо враховувати святу Месу, котра розпочинається о 8 годині і завершується подячною молитвою. Після Меси настає сніданок (ми у Кармелі – вегетаріанки). Потім ми всі йдемо займатися своєю роботою: хто на кухню, хто в садок, хто в пральню, майстерню тощо… О 12 годині ми знову зустрічаємося на молитві. Після обіду також рівномірно чергуються молитва, праця і відпочинок. День у нас завершується о 22:30.
Як говорила св. Тереза від Дитятка Ісус, «Кармель – це серце Церкви», що випромінює любов на усі члени Тіла Христового. З таким ритмом життя, у якому гармонійно поєднуються молитва, праця і відпочинок, ми вісім разів зустрічаємося у хорі на молитві, і це ніби пульс, биття Серця Христового, що стукає так: «люб-лю.. люб-лю… люб-лю…»
Дуже гарно про монастир говорить і бл. Єлизавета: «У Кармелі скрізь можна знайти Бога, тут живуть з Ним, у Ньому і для Нього. Тут немає нічого іншого – лише Він, Він є усім, Його одного тут достатньо». Коли ти постійно живеш у Його присутності, все стає безперервною молитвою. Це як би передпокій неба, знак вічного життя, де живуть лише Богом. Наше найголовніше заняття у Кармелі – «любити і молитися» і на всьому залишати «печать любові». Як Пресвята Діва Марія у Назареті, котра все робила у Його присутності, з Ним і для Нього. Життя кармелітки – це безперестанне перебування з Богом. Якби Він не наповнював наших монастирів, наших келій, тут була б порожнеча. Але ми віруємо, що наш Бог – Бог живий, і ми носимо Його у собі, можна сказати, як Богоносиці.
– Яким є шлях досконалості?
– Шлях на г.Кармель – це вузька, терниста, хресна дорога очищення, необхідна для єднання душі з Богом. «Хто хоче йти за Мною, відмовся від себе і візьми хреста свого і йди слідом за Мною» шляхом чистої віри, очищеної у випробуваннях і горнилі страждань. Коли входиш у процес очищення, в усвідомлення своєї вбогості, слабкості, малості, то все одно говориш: «Люблю Його, тільки це можу: любити Його Його ж любов’ю – це взаємообмін між «Тим, хто Є», і «тою, хто не є». Сказано, що любов живиться жертвами, вона як живе полум’я вогню, куди увесь час треба підкидати «дрова» (жертви), які ти маєш, щоб вогонь любові не згас. Це шлях очищення від усього чуттєвого і духовного, зовнішнього і внутрішнього, земного і надприродного, від усього, що не є Богом, бо «де скарб твій, там буде і серце твоє». А найголовніша найперша заповідь говорить: «Возлюби Господа Бога твого усім серцем твоїм». І після такого очищення і оголення душа преображається у свого Нареченого, і тоді «крупиця чистої любові у такої очищеної душі стає більш цінною перед Богом і приносить більше користі Церкві, ніж усі інші справи разом узяті» (св.Йоан від Хреста, П.Д., 29). Ось такий наш шлях любові! Якщо хтось хотів би дізнатися більше – приходьте, і якщо почуєте Його голос, не бійтеся сказати: «Ось я, Господи, Ти кликав мене».
– Бажаних висот Вам, і дякуємо за виділений нам час!
М. Хлахулова, icatholic.ru
Переклад О. Герасименко
фінансово.
Щиро дякуємо!
