Свідчення

Антоніна Малисяк: «Люди діляться тільки на злих і добрих»

22 Серпня 2013, 09:30 1714
Антоніна Малисяк

Її безцінним скарбом були два розарії. Один простий, дерев’яний, понад сторічний, був пам’яткою по мамі. Другий їй подарував із вдячності Папа Павло VI.

Антоніна Малисяк, перша польська світська катехетка, померла в Освенцімі у віці 94 років. Народилася 1919 року в Коцоні, на Живеччизні. В сім’ї було семеро дітей. Матір вона втратила у 16 років, батько помер набагато раніше. Родина відпочиваючих із Катовіц забрала сироту з собою. Завдяки їхній допомозі дівчина стала вечорами навчатися. З батьківського дому взяла з собою єдину пам’ятку, турботливо зберігаючи її до кінця життя: потертий розарій мами.

— Моя мамуся щодня читала повністю 150 «Аве». Завжди носила цей розарій у кишені, а увечері вклякала при ліжку й молилася, хоч і виховувала нас сама, тяжко працювала і не раз була сильно змучена. Той бік, де вона цілувала хрестик, зовсім гладенький… — пані Антоніна ніжно торкалась вервиці. Між зернятами виступали кінці перетертих ниток. Вона їх не замінила, хоч їм уже сто років, — бо вони були ті самі, яких торкалася мама. — Цей урок щоденної молитви багато разів мені допоміг не згубитися в житті, завжди шукати близькості Господа Бога, — зізнавалася вона.

Розарій вона тримала разом із найціннішими пам’ятками, серед яких були, зокрема, папська медаль «Pro Ecclesia et Pontifice», 1967 року встановлена Папою Павлом VI, та папський розарій з перлин. Його сам папа Павло VI вийняв із кишені і вручив їй на пам’ять під час римських урочистостей беатифікації Максиміліана Марії Кольбе 1971 року.

Як дуже хороша катехетка, п. Антоніна Малисяк дочекалася також і найважливішої вчительської відзнаки: медалі Комісії народної освіти. Своїм життям і працею вона невпинно давала іншим уроки, як жити і любити Бога та людей.

 

Воєнні уроки любові

 

Вона спершу мріяла стати місіонеркою. Але перед війною не вийшло вступити у чернече згромадження, а під час війни вже мусила відмовитися від своїх планів. Мешкала у сестри в Бжещах і там пішла працювати хатньою помічницею у німецької сім’ї.

— То була добра, побожна родина, вони допомагали полякам. Я опікувалася маленьким хлопчиком, який дуже до мене прихилився. Після війни вони писали листи, в яких маленький Дітер вітав мене червоними значками, що означали поцілунки. Він став лікарем, відвідав мене у Польщі, а коли у нас запровадили воєнний стан, то надсилав посилки з дорогими ліками, які тут були потрібні людям. Квіти, які від них пізніше дістав, він пожертвував Матері Божій Ченстоховській. Мені вможливив здійснення мрії: я змогла побачити Святу Землю, аби потім розповідати про неї під час катахез, — згадувала п. Антоніна. Як додавала, тоді вона і навчилася бачити в людині не національність, а духа. — Бо люди діляться тільки на добрих і злих, — казала впевнено. — Злих потрібно навертати, а добрих шанувати…

1944 року вона була змушена покинути ту німецьку родину й потрапила на роботу на залізницю, як помічник машиніста. Вивозила розбиті літаки, вантажені на платформи в’язнями концтабору Аушвіц. Крадькома передавала для них щодня їжу, яку добувала її сестра. Допомагала в’язням контактувати з сім’ями, писала листи. Після звільнення концтабору допомагала врятованим в’язням, опікувалася ними у шпиталі Польського Червоного Хреста в Освенцімі.

2007 року за допомогу в’язням була відзначена Кавалерським хрестом.

 

Божий план

 

Найбільшою мрією молодої Антосі було стати вчителькою. Після війни, завдяки підтримці старших сестер, вона змогла закінчити середню школу й отримати атестат.

Вона закінчила економічну школу — тільки таке навчання було їй доступне. Але ж хотіла бути вчителькою!

— То було справжнє чудо, що вдалося потрапити до групи, яка мала педагогічну спеціалізацію, — згадувала п. Антоніна. При цьому вона розповідала про чимало складних моментів під час навчання та про те, що ніколи не знімала з шиї медальйону і не зреклася своєї вірності Богові.

Бувши студенткою, щоранку бігла до костьолу, бо без зустрічі з Господом Ісусом не уявляла собі життя. Перший наказ праці скерував її до Хшанова.

— По сусідству не було жодного храму, — згадувала п. Антоніна. — Я видивилася вежу за лісом, але нам Меса була о 7 рано, коли я вже мусила бути на роботі. Священик жив далеченько, але я впросила його приходити на півгодини раніше, аби я могла приступити до Причастя. Молилась по дорозі й завжди приходила на роботу вчасно.

Взимку ранкові походи темним лісом не завжди були безпечні, й не раз Антося дивом виходила щасливо з різних неприємностей. 1958 року її несподівано звільнили. Зажурена, вона сказала про це о. Басціку, якого зустріла в Освенцімі на вулиці. А він несподівано втішив її, сказавши: «Це буде порятунком для нас, бо отці-салезіани дістали заборону навчати дітей релігії у школі, можуть навчати тільки священики з парафії або світські катехети. Бракує катехетів!»

Антоніна мала диплом про навчання і засвідчену педспеціалізацію. Тож узяла у настоятеля книжки… і три місяці опановувала теологію. Іспит у Краківській курії склала як слід, і стала першою в Краківщині та однією з перших у Польщі світських катехеток. Роботи було багато, вона викладала з ранку до ночі у трьох школах парафії Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Освенцімі. Й була щаслива…

Її постать, у завжди скромному синьому костюмі та білій блузці, все ще пам’ятають чимало людей: колишні учні, вихованці дитбудинку, освенцімські роми й десятки дорослих, кого крадькома, потай від комуністичних властей, вона готувала до прийняття Таїнств. А місії, про які колись мріяла, вона підтримувала, відправляючи посилки. Найчастіше — до Індії, до калькуток.

На стінах її помешкання у Бжещах висять пам’ятні фотографії з учнями, знімки з паломництв, зустрічей із Йоаном Павлом ІІ, з яким вона познайомилася після війни у Кракові, ще як він був катехетом.

 

Розарій від Папи

 

Антоніна Малисяк була однією з польських делегаток на беатифікаційних урочистостях о. Максиміліана Марії Кольбе у Римі 1971 року. Вона його добре знала з розповідей співбратів із Непокалянова, і задовго до беатифікації розповідала своїм учням на уроках катехези про його жертву.

Папа Павло VI прагнув віддати честь св. Максиміліанові та всім жертвам концтабору Аушвіц, але в ті часи не був можливим його приїзд до комуністичної Польщі. Знаючи про це, п. Антоніна привезла до Рима останки освенцімських мучеників — потай віднайдені на території табору кості, змішані з попелом із крематорію.

— Офіційно цього зробити було не можна. Я знала, що Папа про це просив, тож ризикнула: взяла велику ложку й зачерпнула трохи тієї землі з попелом людей. Пізніше ця земля опинилася в траурній урні на вівтарі, — згадувала п. Антоніна.

По завершенні беатифікаційних урочистостей їй несподівано вдалося опинитися поблизу Святішого Отця, який виходив із залу. Всупереч усім приписам, вона підійшла і стала перед ним навколішки. Зворушений і захоплений зненацька Папа запитав кардинала Кароля Войтилу, що то за жінка, а потім вийняв свій розарій і дав Антоніні.

— У моєму житті було стільки прекрасних переживань. А найбільші з них ті, коли я найбільше відчувала близькість Господа Бога, — казала п. Антоніна, коли ще у Бщежах розповідала про своє незвичайне життя, яке вирішила цілковито віддати Христові.

Підтримував її у цьому духовному відданні двоюрідний брат, нині покійний єпископ Альбін Малисяк із Кракова.

— Це справжні чудеса, які я пізнала: я, бідна дівчина з гуральської родини, змогла побувати у стількох святих місцях завдяки допомозі добрих людей. Але найважливішим було те, що стільком людям я змогла говорити про Господа Бога.

Похорон Антоніни Малисяк відбудеться у суботу, 24 серпня, об 11.00 у храмі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Освенцімі, Польща.

 

Аліна Сьвєжи-Собель, wiara.pl

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: