Уникайте формалізму у виконанні релігійних обов’язків

Роздуми над  Словом Божим на вівторок XXI звичайного тижня, рік І

Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо даєте десятину з м’яти, кропу й кмину, а занедбали найвагоміше в Законі: суд, милосердя та віру! ( Мт 23, 23).

Ісус Христос не відкриває фарисеям і книжникам нічого нового в Законі: адже про те, що справедливість, милосердя та віра є суттю закону, говорили ще пророки Старого Завіту (див. Міх 6,8; Ос 6,6; Єр 22, 15-16; 1 Сам 15, 22). Тому цілком справедливо Ісус каже їм: «Проводирі ви сліпі, які відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте» (Мт 23, 24): адже вони не бачать найважливішого в Законі.

Ісус засуджує формалізм у виконанні релігійних обов’язків: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо очищаєте зовнішню частину чаші і миски, а всередині вони повні здирства та ненаситності! Фарисею сліпий, очисти спершу внутрішню частину чаші, щоб і ззовні вона стала чистою» (Мт 23, 25-26). Для Бога більш важливим є те, що в душі, в серці людини, те, чого не видно назовні. Зовнішню сторону обряду бачать люди, а серце людини, де приноситься справжня жертва Богові, бачить лише Бог. І якщо моє серце не чисте, то якими б прекрасними не були богослужіння, які я відправляю, як би гарно я не співав і не складав руки, воно невгодне Богові. Наш егоїзм, гординя, особистий гріх і вади — це те, що занечищує наше серце і чинить його нездібним до принесення жертви угодної Богу. Тіло можна очистити від бруду за допомогою води, але наше серце очищується лише покаянням перед Богом, завдяки Божій благодаті. Покаяння — це передусім звертання душі до Божого милосердя. Господь справді не хоче наших надзвичайних покут — Він хоче обдарувати усіх своєю милістю (пор. Ос 6,6), але Він не зможе цього вчинити, поки ми не бачитимо власного гріха.

Фарисеї формально виконували Закон для того, щоб похвалитися чи перед іншими людьми, чи перед Богом. При цьому вони одночасно засуджували тих, які не виконують Закон (див. Лк 18, 11). Така поведінка засудження і хвалькуватості робить людину сліпою: не дозволяє побачити власний гріх. Це дуже ясно побачив той, який називав себе «фарисеєм за законом» (Фил 3, 5) — апостол Павло, який після навернення всіляко уникав того, щоб хвалитися своїми вчинками: «Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись» (2 Кор 11, 30). Адже якщо ми визнаємо свою немічність перед Богом, то тим самим ми просимо Його про милість до нас.