Мета життя — повернення додому

Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХІХ звичайного тижня, рік І

В повсякденному житті нам часто здається, наче ми залишені самі на себе. З одного боку це так і є, бо Господь нам довіряє: довіряє наше власне життя, довіряє нам якесь особливе завдання, яке ми повинні виконати, так наче б Його не було поруч.

Часто люди нарікають на те, чому ж Господь не зупинить зло, яке робить інша людина. Слова Ісуса Христа прояснюють і цю ситуацію: наш образ Бога, в якому ми бачимо Його як контролера чи поліцейського, який поставлений над нами, аби пильнувати нашої чесності й справедливості, не збігається з тим, ким Бог є насправді.  Він, передусім, є люблячим батьком, який понад усе нас шанує і нам довіряє. Ця пошана і довіра Бога випливає з Його безмежної любові до кожної людини. Справді, Він дуже сильно нам довіряє і довіряється, а тому також шанує нашу волю. Тому ми тим більше не можемо надуживати Його довірою до нас, а знаючи, що Він нас любить, повинніо відповідати Йому також довірою і любов’ю, які проявляються в чуванні над своїми пристрастями і служінні Йому в любові.

Друга чи третя сторожа, про які говорить Ісус, є тогочасним відліком нічного періоду доби і означають глибоку ніч. Знайомі чи друзі не можуть прийти вночі, оскільки стосунок рівності закладає пошану до права відпочинку вночі. Проте вночі може прийти лише Господар свого володіння.

Господь далі змальовує есхатологічний образ свого приходу, який є радістю для тих, хто залишиться вірним: «Блаженні ті слуги, пан яких, при­йшовши, застане їх на сторожі; запевняю вас, що підпережеться, по­­садить їх і, підійшовши, буде слу­жити їм» (Лк 12, 37). Служіння Господа є образом чулої батьківської турботи Бога про людину, яка вповні об’явиться в Небесному Царстві. Відтак мета нашого земного життя, нашої духовної боротьби — повернення додому, де на нас чекає люблячий Отець — Бог.