У Браїлівському санктуарії Ісуса Назарянського 6-7 серпня 2025 року відбулося щорічне, ХХІІІ з черги чування.
«Сьогодні, в день свята Преображення Господнього, ми переживаєм храмове свято Ісуса Назарянського. Нехай ця надія та усвідомлення, що ми є в дорозі, допомагає нам пережити такий важкий час для кожного з нас, для України. Це вже ХХІІІ нічне чування, тут, у Браїлові. Дуже радіємо, що з нами єпископ Леон Дубравський, який з самого початку перебував з нами, і маємо надію, що й далі допомагатиме нам у молитві. […] Вітаю всіх паломників з різних парафій, які приїжджаєте віддавати пошану Ісусу Назарянському і дякувати Йому за Його благадать, Його допомогу. […] Нехай Ісус буде з нами у нашому серці: відкриймо наші серця на Його нескінченну благодать і любов». Так сказав настоятель браїлівського санктуарію Ісуса Назарянського о.Юзеф Кшишиха MS, вітаючи прибулих на початку урочистої Святої Меси. Особливо отець-настоятель відзначив паломників із Кривого Рогу, молодь із Мурафи та Лицарів Колумба — місцевих і з Шаргорода.
Урочисту Службу Божу очолив єпископ Леон Дубравський. З ним співслужили о.Юзеф Кшишиха, о.Роберт Глодовський, який виголосив проповідь, та численна група священників.
Перед початком Меси о.Юзеф очолив молитву Розарію. Він закликав молитися за те, щоб наші сім’ї стали міцною основою суспільства; щоби в них «завжди була єдність любов, віра і пошана до всіх — від найменшого до найстаршого», а також у своїх власних намірах. Під час молитви Славною частиною після кожного «Радуйся» о.Юзеф зачитував відповідні біблійні уривки, що ілюструють кожну таємницю.
Розпочинаючи Службу Божу, єпископ Леон Дубравский заохотив усіх її учасників отримати відпуст, а кому необхідно — скористатися Таїнством покаяння і примирення. «Це Таїнство, яке нас лікує. […] Просім Господа, щоб Він сьогодні перемінив наші серця. Кожна зустріч із Господом Богом має нас перемінювати, преображати — щоб ми вже на землі настільки преобразилися, щоб, коли настане час предстати перед Богом, могли споглядати Ісуса Христа у вічності, де Він кожному з нас приготував місце», — сказав ординарій.
Проголошуючи проповідь, о.Роберт Глодовський зазначив: уривок із Євангелія, що читається на свято Преображення, сповнений символічних значень. «Гора, світло, хмара — це дуже характерні для Божих одкровень у Біблії знаки. Ісус узяв Петра, Йоана і Якова, пішов із ними на гору помолитися; і два мужі розмовляли з Ним — Мойсей та Ілля. Вони є свідками, які підтверджують видіння апостолів і вказують на те, що все Одкровення веде до Ісуса. Додатковим і незаперечним підтвердженням є голос Отця, що каже: “Це Син Мій вибраний, Його слухайте”. Що насправді сталося на горі Табор? Преображення Ісуса мало на меті зміцнити віру апостолів і підготувати їх до переживання Страстей і смерті Ісуса. Преображення також показує, що слава, явлена Ісусом, досягається через страждання та смерть».
Отець Роберт коротко зупинився на історії свята Преображення. У східній традиції християнства свято Преображення Господнього відзначалось вже у V столітті. Донині воно займає одне з найважливіших місць у літургійному календарі християнського сходу. На Заході перші згадування цього свята датуються VІІ–VІІ століттями. Воно набуло більшого поширення під час Хрестових походів, коли паломництва до Святої Землі були дуже популярними, зокрема — на гору Табор, яку вважають Горою Преображення Господнього. У 1457 році папа Калікст ІІІ як вираження вдячності за перемогу над турками, здобуту під Белградом 6 серпня 1456 року, ввів це свято до літургії всієї Католицької Церкви. У 1964 папа Павло VІ відвідав гору Табор, подорожуючи Святою Землею як паломник.
«Подія на горі Табор, — продовжив о.Роберт, — відкриває одну дуже важливу істину: досвід Божої слави призначений не для того, щоби тримати його для себе самого, а для того, щоби спуститися з ним у долину й поділитися ним з іншими: з тими, хто занурений у темряву та відчай. Ми бачимо, що спочатку св.Петро зовсім не хотів повертатися. Він би хотів перебувати з преображеним Ісусом і не турбуватися про справи, що залишилися позаду. Однак не це було Божим наміром. Біблійна історія вчить нас брати добрий досвід у ‘долину’, де часто бракує надії, до наших криз — і тих маленьких, особистих, і тих великих, як війна, яку переживаємо в нашій країні.
Чого нас навчає гора Табор? Табор єврейською мовою означає “висока вершина”. Вона возноситься на 600 метрів над рівнем моря. […] Бог любить такі гори — величні і важкодоступні, що вимагають покинути зону комфорту. Ісус узяв Петра, Йоана і Якова та піднявся на високу гору. В часи Ісуса люди не ходили в гори заради задоволення, як сьогоднішні туристи. Можна уявити, що коли апостоли зійшли на гору Табор, вони в своїх серцях запитували: “Чому Ісус їх веде туди?” […]Потім вони зрозуміли, що долини, хоч і зручні та безпечні, не давали побачити реальність з іншої точки зору. В кожного з нас є своя гора Табор. Для когось це буде час, проведений з близькими, в сім’ї; для інших — сповнення своїх мрій; ще для інших — якась релігійна подія: щось таке, що дозволяє нам перемінюватись, моменти, сповнені внутрішньої радості й відчуття перебування в потрібному місці і в потрібний час. Ми часто знаходимо щось подібне у гірських мандрівках. Там можна не тільки розслабитись і відпочити: краса й суворість гірського ландшафту як ніщо інше у світі зміцнює віру в те, що ми є лише порошинкою перед силами природи. Проте навіть гори тануть, як віск, перед Господом усієї землі, як каже автор 97‑го псалму».
Далі проповідник запитав: а що відбувається, коли ми «знайшли свою гору»? І відповів: «Моменти радості й задоволення, душевні пережиття не повинні залишитися лише для нас. Якщо в нашому житті є щось, що справді приваблює,— треба показати це іншим. Біля нас набагато більше, ніж ми уявляємо, людей, занурених у темряву, особливо останні роки, коли триває війна. Можливо, ця гора Табор допоможе комусь преобразитися. […] Там, у нашому щоденному житті, в нашій ‘долині’, ми знайдемо пригнічених тягарями проблем, страждань, хвороб, несправедливості, реальності й наслідків війни, байдужості, матеріальної та духовної бідності. І ми послані бути свідками та посланцями надії — особливо зараз, коли у Вселенській Церкві переживаємо Ювілейний рік, якого девізом є “Бути паломниками надії”. Якщо ми запрошуємо Ісуса в наше життя, […] то не для того, щоби приховати Його для себе,— але щоб дати Його іншим».
Вірні звернулися до Бога з молитвами за Святішого Отця — щоб йому вдалося «преобразити ставлення сучасного людства до християнських цінностей»; за мир в усьому світі — щоби світ ніколи не зазнав удару ядерної зброї, як це сталося в Хіросімі й Нагасакі; за всіх жінок — щоб Господь «підтримував їх у випробуваннях, дарував мудрість і мир»; за проповідників та місіонерів — «щоб героїчний приклад апостолів надихав їх на ревне служіння Господу Богу та людям»; за українців, які загинули чи постраждали внаслідок Чорнобильської аварії, — «щоб Господь прийняв померлих до свого царства, а живі отримали необхідну матеріальну, духовну та медичну допомогу», і за всіх зібраних у храмі. До цих прохань єпископ Дубравський додав намір: щоби Святий Дух перемінив тих політиків, від кого залежить закінчення війни. Представники спільнот браїлівської парафії — Лицарів Колумба, Caritas, Легіону Марії і Домашної Церкви — принесли дари до вівтаря.
По звершенні Святої Меси двоє парафіянок прочитали вірші, присвячені єпископу Леону та команді CREDO, яка щороку висвітлює браїлівське чування.
Браїлівські урочистості продовжились молебнем Хресної дороги, а після півночі була відправлена Служба Божа зі спомину св.Каетана. Проповідь також иголосив о.Роберт Глодовський.
фінансово.
Щиро дякуємо!
