Сучасне просування гомосексуалізму — частина більш розлогої тенденції до хворобливої сексуалізації всієї культури загалом.
Швидше за все, це пов’язане з тим, що секс можна легко експлуатувати комерційно; а як можна було би комерційно експлуатувати просту людську прихильність, не дуже зрозуміло.
Якось я дивився британський документальний серіал «Довкола світу за 80 релігій». Англієць об’їжджав цілий світ і повсюди цікавився місцевим релігійним життям. В одному з випусків він опинився у Китаї, серед буддійських ченців. Він бачить їхню сердечну прихильність один до одного, чисті дружні обійми — і плаче просто перед камерою. Тому що, пояснює він, у його світі цього (простої дружньої прихильності) вже немає. Будь-який доторк одного чоловіка до іншого сприймається однозначно сексуалізовано.
У нас тут навряд чи краще, ніж в Англії: все та ж сама нав’язлива сексуалізація, яка вбиває і вихолощує колись такий багатий світ міжособистісних стосунків. У будь-який тілесний прояв людської прихильності впихають сексуальний підтекст. Ви не можете обійнятися, поплескати співробітницю по плечу, а вже про те, щоби погладити дитину, краще й не думати.
Як люди, ми набагато емоційно бідніші, ніж наші предки. Розгорніть листування між друзями у ХІХ столітті — сучасний читач одразу ж вирішить, що вони полишили природне використання жіночої статі; однак нічого подібного: судячи з тих-таки текстів, до жінок вони мали цілком живий інтерес.
Усі ці «милий друже» і «серце моє», і «я знемагаю в розлуці» не мали жодного стосунку до сексу взагалі. Це інше явище — ДРУЖБА, близька прихильність, щира радість від спілкування одного з одним, захват, який не соромляться виражати до третіх осіб, — і при цьому ані найменшого відтінку сексуальності.
Я ще застав таке явище, як дружба; тоді це вважалося не тільки нормальним, а й чимось хорошим, правильним, схвалюваним, коли двоє юнаків (або дві дівчини) виявляли велику взаємну прихильність, допомагали одне одному робити уроки, проводили чимало часу разом і ділились особистими секретами. «Друг в беде не бросит, лишнего не спросит» — сказано в одній з незліченних пісеньок, які оспівували дружбу. Друзі могли робити разом геть усе — і навіть разом ходити знайомитися з дівчатами. Ні їм, ні оточуючим не спадало на думку, що без дівчат вони якраз можуть обійтися.
Я далекий від молодіжного середовища й не знаю, наскільки таке явище існує зараз — чи не почнуть на двох друзів позирати «зі зрозумінням», і чи не почнуть вони самі себе сприймати як людей, яким немає потреби шукати знайомства з дівчатами. Я тільки постійно бачу в мережі настирливе приписування будь-якій людській прихильності, особливо ж дружбі між особами однієї статі, сексуального контексту. Мовляв, Давид і Йонатан… кардинал Ньюмен і Харрел Фроуд… та й узагалі всі відомі історичні персони, які мали близьких друзів, насправді були гомосексуалістами. Як людина, яка ще застала дружбу, я знаю, що це повна маячня; і я знаю, що це руйнівна маячня, з допомогою якої вбивають саму можливість дружби.
" Як людина, яка ще застала дружбу, я знаю, що це повна маячня; і я знаю, що це руйнівна маячня, з допомогою якої вбивають саму можливість дружби.
Раніше були популярними обговорення, чи можлива дружба між чоловіком та жінкою (я вважаю, що можлива). Тепер ми живемо у світі, де закладається, що неможливою є дружба між чоловіком і чоловіком: мовляв, «насправді» там щось інше, і насправді «всі знають, що саме».
Кухонний фрейдизм, який моментально вбачає секс у кожній людській близькості, призводить до того, що люди, які шукають близькості, довіри, людського тепла, не бачать іншого шляху це отримати, ніж через секс. А секс у цьому відношенні «працює» погано.
Нав’язлива сексуалізація — а тепер і гомосексуалізація — убиває те багатство стосунків, яке раніше називалося словом «любов». Чи можуть люди однієї статі любити одне одного? — патетично запитують нас.
І тут виникає непорозуміння, яке показує всю прірву, що лежить між традиційною та нинішньою сексуалізованою культурою.
Якщо буквально розуміти питання, то не тільки можуть — це прямо заповідано! Нам безпосередньо заповідано любити ближнього: як своєї, так і протилежної статі. Любов до осіб своєї статі — це дуже багата палітра стосунків. Батько любить синів, брати люблять один одного, друзі можуть полюбити одне одного не за спільністю крові, а за спорідненістю душ; товариші на полі бою можуть любити один одного настільки, щоби віддати один за одного життя; учні можуть любити і шанувати вчителя, піддані можуть любити правителя, лікар може любити хворого, священик може любити паству — і все це за гарячого схвалення Церкви.
" Нам безпосередньо заповідано любити ближнього: як своєї, так і протилежної статі. Любов до осіб своєї статі — це дуже багата палітра стосунків.
Але ті, хто ставить таке питання, мають на увазі під «любов’ю» щось інше: сексуальний контакт. І вимагають від Церкви схвалити саме це: не дружбу, не братство, не товариськість, не турботу, не підданство, не пастирство, а ось цю хворобливу спробу використати чоловіка як сурогат жінки і секс як сурогат любові. Так, у цьому холодному світі люди не знають іншого тепла, іншої ласки, іншої близькості, крім сексу — і не можуть знести, коли їм хочуть заборонити ще й це.
Однак ніхто не зобов’язаний жити у такому крижаному світі. Й, можливо, тоді виявиться, що люди насправді хочуть не сексу — вони прагнуть близькості, дружби, братства, людського тепла, близьких і довірливих стосунків із ближніми та з Богом. А секс запанує там, де він хороший і доладний, прекрасний і благословенний: у стосунках поміж чоловіком та дружиною.
Сергій Худієв, Православие и мир
фінансово.
Щиро дякуємо!
