Жити божими заповідями – це реалізувати віру!
Улюблені Брати в священстві Господа Ісуса Христа!
Особи богопосвяченого життя!
Улюблені брати і сестри у Христі!
Євангеліє першої Неділі Адвенту переносить нас в дуже далекі часи Ноя. Що тоді був за світ, до якого промовляв Господь? Це був світ, закритий на Божі справи. Голос Творця не доходив до людей. Вони перестали чути і бачити Бога. Повсякденне життя та насолода не дозволяли їм концентруватися на духовному та помічати видимі знаки Бога. Крім того панувало моральне зло. Бог бачив, що земля зіпсована, а вчинки людей – негідні. Бог засмутився і жалів, що створив людей на землі, а наслідком цього жалю був біблійний потоп. Цієї трагедії уникнув єдиний бездоганний, приязний Богові – Ной. Це Він, єдиний, відповів на голос Бога. Це Він, незважаючи на глузування та презирство людей, не зрікся віри. Це Його нагородив Бог даром нової землі і нового світу.
Спостерігаючи за життям сучасного світу, мені спадають на думку часи Ноя. Егоїзм та егоцентризм, чуттєві насолоди і духовна безтурботність, відсутність прозорості та правди, несправедливість та зневага прав інших, чуттєвість та заспокоєння різних жадань і прагнень, плутанина понять, цінностей, компроміси, безкарне зло, безсилля, суспільна згода на гріх і зло. Людина людині щораз частіше стає вовком, а не братом. Посеред величезного багатства та розкоші гинуть тисячі голодних. Посеред величезних маєтків люди блукають наче безпритульні.
Спогад про часи Ноя не повинен нас лякати, лише заохочувати до свідомої чуйності та витривалості. Духовне життя – це чуйність, очікування, надія. Воно суперечить пасивності, духовній апатії, ліні. Серце не любить порожнечі, а коли вона появляється, прагне її чимось заповнити. Якщо ми не маємо достатньо міцної віри, тоді для нас цінностями стають другорядні справи, наслідком яких є гріх, а результатом – розірваний зв’язок з Богом та холодні відносини між нами та Творцем. І врешті, ми себе втішаємо, що є гірші, навіть не намагаючись сказати, що є також і кращі.
Дорогі брати і сестри!
Цьогорічний Адвент є перехідною ланкою між Роком Віри, який завершився та періодом життя вірою. Результатом Року Віри не може бути лише розповідь про неї, пояснення в чому вона полягає, передусім, це повинен бути час нашого зрілого життя вірою. Христос вимагає, щоб ми давали свідоцтво вчинками.
Папа Франциск на завершення Року Віри говорив: «Сьогодні всі ми можемо подумати про історію нашого життя, про наш шлях. Кожен з нас має свою історію. Кожен з нас має також свої помилки, свої гріхи, свої моменти щасливі та понурі. Буде корисним сьогодні подумати про нашу історію і, дивлячись на Ісуса, промовляти від серця і багато разів, але від серця, мовчки, кожному з нас: Пом’яни мене, Господи, тепер, коли Ти перебуваєш у Царстві Твоїм! Ісусе, пам’ятай про мене, тому що я хочу стати добрим, я хочу стати доброю, але в мене немає сил, я не можу: я грішник, я грішниця! Але пам’ятай про мене, Ісусе: Ти це можеш, бо Ти – в центрі всього, Ти – в Твоєму Царстві! Ми повинні це всі вчинити, кожен в своєму серці, багато разів. Пам’ятай про мене, о Господи, бо Ти – в центрі всього, Ти – в Твоєму Царстві».
Так всіх нас заохочував Святіший Отець Франциск, щоб ми зі світу, який мовчить, який нічого не говорить до Бога, мали сміливість сказати – пам’ятай, не забувай, будь з нами, тому що ми хочемо бути добрими. А якщо ми насправді хочемо бути добрими, тоді заохочую вас, брати і сестри, стати на шлях Десяти Божих Заповідей, нехай він веде наше зріле християнство у найближчий рік, не лише у проповідях, роздумах над катехизмом чи у щоденних молитвах, але передусім у вірності цим десятьом дорогам, які Бог дав людству. Вони не можуть бути лише на наших устах, вони повинні бути в нашому щоденному житті.
Щоб зрозуміти зміст та цінність Десяти Заповідей, насамперед, потрібно собі усвідомити, хто є Автором цього незвичайного Закону. Читаючи його, ми помічаємо своєрідний пролог: Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з землі Єгипетської, з дому неволі. Ці слова – це не лише звичайний вступ до Десяти Заповідей, вони мають дуже важливе теологічне значення. Перш, ніж Бог на горі Синай за посередництвом Мойсея об’явив вибраному народові зміст своїх вимагань, Він пригадав про те, ким є і що для нього вчинив. Пригадав, що Він є тим самим Богом, який вивів Ізраїль з єгипетської неволі, який дав йому свободу, який веде його в землю обітовану, який все це чинить з великої любові.
Тому реалізація заповідей повинна бути відповіддю людини на ініціативу любові Господа, має бути виразом вдячності. Слова прологу повинні і нам пригадувати, що Автор Десяти Заповідей – це люблячий Бог, який прагне нашого добра, який, як добрий батько, хоче показати своїм дітям безпечний шлях, який хоче застерегти від зла, що веде до нещастя. Якщо ми забудемо про те, що Десять Заповідей – це дар Бога, дар Його любові, тоді ми завжди будемо ставитися до них як до нав’язаного нам закону.
Улюблені брати і сестри!
Дякуючи за численні ініціативи в Році Віри, особливо в парафіях, я прошу вас продовжувати подорож віри, особливо звертаючи увагу на Божественний Закон Любові. Дав нам його Він, Бог, який вивів нас з дому неволі, визволив з рук споконвічного ворога і обдарував нас свободою. Цей Бог обдарував нас благодаттю віри і сподівається, що ми гідно оцінимо і зреалізуємо шлях віри. Цей Бог дає нам час Адвенту, щоб ми вирушили зі світу темряви до світла, яким є Його Син, Ісус Христос. Саме цей Бог дав нам за провідників Пресвяту Діву Марію, Пророків, Святих та Блаженних, щоб ми, дивлячись на них, зрозуміли, що дорога Божих заповідей – це шлях, який веде до центру нашої віри, до спасіння.
Вводячи нас всіх на шлях Десяти Заповідей, я випрошую заступництво Матері Божої Благодатної, бл. Якова Стрепи та особливого апостола цієї дороги бл. Йоана Павла ІІ і з серця благословляю: в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Львів, 26 листопада 2013 р.
№ 882 / 2013
+ Мечислав Мокшицький
Архієпископ, Митрополит Львівський
фінансово.
Щиро дякуємо!
