«Коли ми розмірковуємо про приховане життя Назарета і духовний прогрес Марії в його тиші, та коли порівняємо те, що вважається у світі так званим прогресом, то доходимо до висновку, що люди ще ніколи не говорили так багато про прогрес як тоді, коли почали нехтувати його найважливішою частиною —прогресом духовним.
І який результат з цього ми маємо? Найнижчі форми прогресу, які втілювалися заради них же самих, разом із собою принесли тільки втіхи, ледарство і безробіття та підготували ґрунт для морального занепаду до матеріалізму, атеїзму й навіть варварства, як довели нещодавні світові війни. В Марії ж, навпаки, ми знаходимо найдосконаліше втілення євангельських слів: Люби Господа Бога твого, всім серцем твоїм, і всією твоєї душі, і всією силою своєю, і всім своїм розумом».
Книга отця Реджинальда Гаррігу-Лагранжа [Reverend Reginald Garrigou-Lagrange O. P. (2013-03-22). The Mother of the Saviour: And Our Interior Life (Illustrated Classics) (pp. 106-107). Catholic Way Publishing. Kindle Edition.] має дозвіл цензури, починаючи від 1941 р., та оригінальні авторські права від 1948 року, тому можна з впевненістю сказати, що його слова передбачають сучасні суперечки. Я подумав про цю цитату, коли читав повідомлення із блогу «Відчутний зв’язок» (The Sensible Bond), лінк якого збирався додати, лише для того, щоб краще дослідити думку автора або хоча б зафіксувати. У своєму блозі автор говорить про поняття «місії» та чи можна її вважати відповідною парадигмою Церкви. Тому для того, щоб нікому не зашкодити, я звертатимусь до слів отця Гаррігу-Лагранжа, який уже помер та зараз перебуває на Небі. Приховане життя Назарета, як для Ісуса (до 30 років), так і для Богородиці; любити Бога понад усе; перша заповідь, кидає виклик нашому гніву та розчаруванню — хоч би скільки років нам було — стосовно «незавершеності».
Прекрасною в парадигмі Церкви є легкість, з якою можна застосовувати цю парадигму як до життя всієї Церкви, так і до життя кожного християнина, завжди слідуючи за нашим Господом та Вчителем, «просвічені» прикладом Марії, Його Матері, яка біля підніжжя Хреста стала і нашою Матір’ю. Суспільство та політика нас обдурюють, насамперед тоді, коли «просвічені» прихильники секуляризації кажуть, що нам не місце на площах. Звичайно ж, вони неправі. Якщо правління Христа не визнається, то нам немає куди повертати.
Ця думка вразила мене сьогодні вранці, коли на одній із фотографій, на яку натрапив, я побачив молодих людей, які забарикадувалися за залізними ворітьми Михайлівського золотоверхого монастиря тут, у Києві, втікаючи від насильства, яке змусило їх покинути їхню мирну варту вночі на «Євромайдані». Я відмовляюся вірити в те, що ці люди випадково знайшли притулок саме у цитаделі молитви.
Ми повинні подумати про те, що повинно оживити розмову між людьми, чи то міжособистісну, чи то соціальну або політичну. Якщо перша заповідь буде належним чином справджена в кожному аспекті нашого життя, так як це було і в Назареті, то матимемо менше проблем із другою заповіддю.
Сьогодні я бачив теж деякі відео, на яких дорослі люди намагаються вмовити молодих міліціонерів, відповідальних за блокування Євромайдану: чогось бракувало у цьому рівнянні, що робило всю цю математичну вправу марною. Для греко-католиків і православних тут, в Україні, ця неділя є першою неділею Різдвяного Посту. Для нас, католиків, для Римо-Католицької Церкви в усьому світі, це перша неділя Адвенту.
Я молюся, нехай Ісус прийде (як Володар) в усі наші серця та думки. Нехай Він візьме нас за руку та приведе до Назарета, до любові, до Його цитаделі молитви, де ми знайдемо правильне рішення, як рухатися вперед!
Переклад з англійської.
Оригінал — у блозі Його Високопреосвященства.
За матеріалами: Католицький Вісник
фінансово.
Щиро дякуємо!
