Навіщо потрібен священик у примиренні з Богом? Для чого потрібен конфесіонал (сповідальниця)? Навіщо уся структура таїнства примирення, якщо Бог не чекає ані миті, щоби простити розкаяного?
Хіба замало просто сказати Ісусові про те, що болить у серці? — Так, замало, бо треба повернутися у стадо! Але все по черзі…
Папа Франциск сказав: я грішник. Це найкраще визначення. І це дивовижні слова, бо — хоч ми усі грішники — мало хто хоче в цьому зізнатися. Чи така заява Святішого Отця не пригнічує нас, малих? Що то означає — грішити? Хто такий грішник? Чи можливо не грішити? А може, гріх апріорі вписаний у людську природу?
…Не можу навіть приблизно сказати скільки разів я уділяв розгрішення протягом восьми з лишком років священства. Не пам’ятаю історій життя всіх, кого сповідав, не занотовую гріхів, які трапляються найчастіше, й не знаю імен більшості тих, чий голос чую за дерев’яними ґратками. Уділення таїнства покути, однак, для мене є виміром душпастирського служіння, який я переживаю найсильніше, бо в ньому я виразно пізнаю і відчуваю діяння Бога. Тут я пізнав Його найкраще: як щедрого у прощенні, завжди готового дати людині ще один шанс, абсурдно вірного у милосерді. Не маю сумнівів, що Бог стоїть по стороні людини, і що не кидає під ноги розбитому ніяких колод — радше вибігає йому назустріч, як батько марнотратного сина.
У раю, перш ніж з’явився гріх, сповідь не була потрібна. У повноті Царства Небесного вона стане минувшиною. Тепер же вона є моментом, найважливішим у духовному житті, коли Добрий Пастир віднаходить загублену людину. Людина не віднаходитьСЯ, її віднаходять.
Тут міг би бути кінець: здійснилося примирення між Богом і людиною.
Насправді ж діється інакше: загублена вівця, яку Добрий Пастир обмив і перев’язав, ще має повернутися до стада інших, залишених добропорядних дев’яноста дев’яти, що інколи буває складніше, ніж бути віднайденим. Багато хто з тих, що сповідаються, легше вірять у Боже прощення, ані в те, що вони можуть примиритися зі своєю свекрухою, колишнім хлопцем чи сусідом. Навіть якщо приймуть також і можливість примирення з іншою людиною, то часто залишаються в незгоді самі з собою, щораз то більше відходячи від буття простодушним, дитям Божим, стовідсотково довірливим учнем, безстрашним апостолом, безумцем заради Ісуса.
Гріх порушує мою єдність однаковою мірою як із Богом, так і з людиною. Він розриває мене самого, розділяючи моє серце. Я не повернуся до стада, якщо мене не віднайде Пастир. Однак я не віднайдуся і в стаді, якщо не переступлю бар’єру недовіри, який звився поміж мною та іншими вівцями. Бо ж я залишив не тільки Пастиря, але також і їх, коли пішов своєю дорогою. Спокій серця я віднайду тільки через віднову довіри у відносинах із відкинутим Богом та з людьми, яких я підвів.
Сповідник може бути емпатичним слухачем, з яким я мудро порозмовляю про віру, або грубуватим нахабою, який до всього ще й має кепський день. Не це найважливіше! Священик представляє спільноту, Церкву, кошару. Він представляє обмовлену знайому, зрадженого чоловіка, обійденого потребуючого чи розчарованого приятеля. Також і їх, а не самого лише Бога, болісно зачепив мій гріх. Я примирююся з Ісусом ТА з людьми, яких скривдила моя невірність. Примирення настає не тільки по лінії Я–Бог, але також Я–Інші, а це провадить до прийняття любові Бога у моєму житті, до того, щоб я сам себе полюбив, свою історію і завдання. А звідси вже один крок до святості.
Пьотр Кропіш SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
