Серце Христа є серцем Бога, який з любові «принизив себе», і кожний з нас, єзуїтів, який іде за Ісусом, має бути готовий принизити себе самого. Це означає, що також і Євангеліє слід проголошувати з лагідністю й любов’ю, а не палицями, сказав Папа Франциск у римському храмі «Il Gesù».
3-го січня 2014 р., в день спомину (у єзуїтів — свята) Пресвятого Імені Ісуса Святіший Отець очолив у храмі Ісуса Христа, який є центром Товариства Ісусового, подячну Месу за вписання 17 грудня 2013 р. до грона святих першого священика з єзуїтів, Петра Фабера.
Разом зі Святішим Отцем співслужили кардинали Анджело Амато — префект Конгрегації у справах канонізацій та Агостіно Валліні — папський вікарій для Римської дієцезії; Ів Бовіно — єпископ французької дієцезії Ансі, з якої походить новий святий; і ще близько 350 священиків-єзуїтів, також і Генеральний настоятель Товариства Ісусового о. Адольфо Ніколас.
Згадавши слова св. Павла з його Послання до филип’ян, що Ісус, хоч і був Богом, та принизився, ставши слугою, — Папа-єзуїт зауважив: «Ми, єзуїти, прагнемо вирізнятися Ім’ям Ісуса, борючись під стягом Його Хреста, а це означає, що ми повинні мати ті само прагнення, що й Ісус. Отже, ми повинні думати, як Він, любити, як Він, бачити, як Він, і мандрувати, як Він. Це означає робити те, що робив Він, і з тими само почуттями, з почуттями Його Серця». Як покликані до того, щоби «понизити себе» подібно до Христа, ми не повинні зосереджуватися на самих собі, оскільки центром Товариства Ісусового є Христос і Його Церква, підкреслив Папа.
«А Бог є ’Deus semper maior’ (Бог завжди найбільший), Він Бог, який завжди нас дивує», — додав Папа. Він звернув увагу, що «якщо Бог несподіванок не стоїть у центрі, тоді Товариство втрачає напрямок. Тому буття єзуїтом означає бути особою незавершеного, відкритого мислення». Треба мислити, завжди споглядаючи горизонт, яким є слава Бога-завжди-найвищого, який невпинно нас дивує. У цьому, вказав мовець, є «святий і прекрасний» неспокій.
Але ми, як грішники, маємо себе запитати: чи зберегли наші серця отой неспокій шукання, чи, може, він радше пригас, чи наші серця перебувають у напруженні: це серце, яке не замикається в собі, не задовольняється спокоєм, але завжди б’ється в ритмі дороги, що її ми маємо долати разом з вірним людом Бога, — пояснював Франциск. Папа підкреслив, що треба шукати Бога, аби Його знайти, а знайшовши — шукати Його ще, і чинити це неустанно. Лише цей неспокій дає мир серцю єзуїта; цей неспокій, що є апостольським, не повинен допустити, аби нас огорнула втома від проголошення керигми та відважного євангелізування. Це неспокій, який готує нас до прийняття дару апостольської плідності; без нього ми безплідні — сказав Святіший Отець.
Саме цим неспокоєм, зазначив Папа, вирізнявся Петро Фабер (Фавр), «людина великих прагнень, другий Даниїл». Він був «скромний, чутливий, мав глибоке внутрішнє життя, умів приязно спілкуватися з людьми усіх станів», сказав Папа Франциск, посилаючись на промову Бенедикта XVI до єзуїтів від 22 квітня 2006 р. Водночас Фабер був «дух неспокійний, несталий, ніколи не задоволений до кінця», який «під керівництвом св. Ігнатія Лойоли навчився поєднувати свою неспокійну і водночас лагідну, я би сказав, делікатну чутливість із умінням ухвалювати рішення».
Святий Петро Фабер був людиною великих прагнень, що їх він носив у собі та вмів розпізнавати. Саме тоді, коли йому пропонували важкі справи, розкрився його справжній дух, який керував його діями, сказав мовець. Він звернув увагу, що істинна віра завжди закладає глибоке прагнення змінити світ. І саме це питання ми маємо поставити собі: чи також і ми маємо велике бачення і розмах? Чи ми так само відважні? Чи наші мріє літають високо? Ми, може, ми пересічні й задовольняємося апостольськими планами з лабораторії?
Папа нагадав, що сила Церкви криється не в ній самій ані в її організаторських здібностях, а «у глибоких водах Божих». І то ці води викликають наше прагнення, вони розширюють серця.
Якраз у прагненнях Фабера й можна розпізнати голос Бога, а без прагнень людина не рухається ні в один бік, тому треба свої прагнення жертвувати Господу, про що сказано також і в Конституціях Товариства Ісусового, нагадав Папа. Він зазначив, що новий святий носив у собі глибоке та істинне прагнення повної зосередженості на Богові, тому був здатний проходити всю Європу, часто навіть пішки, розмовляючи з людьми лагідно і проголошуючи всім Євангеліє.
У цьому контексті Святіший Отець нагадав про спокусу, якій піддаються чимало людей: єднати проголошення Євангелія з палицею інквізитора і з засудженням. «Ні, Євангеліє проголошується лагідністю, в дусі братерства, і з любов’ю», — підкреслив Папа. Він додав, що близькість Петра Фабера з Богом привела його до розуміння, що внутрішній досвід і апостольське життя завжди йдуть у парі. У своєму щоденнику святий записав, що першим порухом серця має бути «прагнення того, що суттєве і первинне, тобто що на першому місці належить поставити досконалу турботу про знайдення Бога, нашого Господа».
«Ми всі є людьми, які живуть у напруженні, сповнені суперечливостей і неспокою, грішники. Але ми також люди, які хочуть іти життям під поглядом Ісуса. Ми маленькі, грішні, але ми хочемо боротися під стягом Хреста у Товаристві, вирізненому Іменем Ісуса. Ми, хоч і є егоїстами, однак хочемо бути побуджувані великими прагненнями», — сказав Папа під час проповіді.
Генеральний настоятель єзуїтів о. Адольфо Ніколас Пачон вручив Святішому Отцю особливу реліквію — лист, власноруч написаний св. Петров Фабером. Потім Папа вшанував нового святого, обкаджуючи його статую.
За матеріалами: deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
