В ході полеміки юдейських екзегетів з Ісусом один із них поставив Йому питання: яка з заповідей найбільша. Проблема інтригувала, бо ж за часів Ісуса тих заповідей були сотні, і їх усі вважали важливими!
Знавець Писання вважав, що Вчитель із Назарета загубиться у гущавині всіх тих заповідей, ну і скомпрометує себе за цієї нагоди. Відповідь Ісуса була точною і однозначною: «Перша — Слухай, Ізраїлю! Наш Господь — Бог єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю (Мк 12 29-30). Навіть вимогливий юдейський екзегет оцінив цю відповідь дуже високо.
Центральне місце серед усіх заповідей посідає любов до Бога. Не повеління чи моральні заборони. Не сфера сексуальна, як гадає нині більшість християн, ба й деякі священики. Навіть не ставлення до інших і пов’язані з цим етичні та суспільні проблеми.
Найважливішим є ставлення до Бога. Святий Августин підкреслював, що як поставити Бога на першому місці в ієрархії цінностей, то всі решта цінностей і ціле життя людини будуть упорядковані. Своєю чергою, єзуїт Франц Ялікс любив повторювати, що в нас немає двох сердець, є тільки одне. Ним ми любимо Бога, інших і себе. Якщо це серце любить Бога любов’ю чистою і прекрасною, то воно любить також і ближніх, і у зрілий спосіб любить також себе.
Господь Бог є першим у порядку існування і любові, й тому має бути люблений глибоко, тотально. З одного боку, сюди залучається широко сприйнята сфера почуттів, відчуттів, а також сил розуму і духа. З іншого боку, любов відноситься до юридичної мови, мови Завіту, і виражається у конкретних життєвих позиціях та вчинках. Хто любить — дотримує заповідей (пор. Йн 14, 23).
Заповідь любові передбачає її цілковитість. Любов віддає все. Все Моє є Твоїм, а все Твоє є Моїм (пор. Йн 17, 10). У такий спосіб Ісус характеризує зв’язок, що єднає Його з Отцем. У любові глибокій, повній настає взаємопроникнення особистостей. Людина стає проникнута Богом, а Бог — людиною.
Сьогодні в любові Божій сумніваються. Щораз то більше людей не розуміють, чому вони мають любити Бога саме отак? Гадають, що вони самодостатні, й нічим Йому не зобов’язані. Навіть якщо Бог існує, то не має впливу на їхнє життя.
Тим часом сенс життя людини можна визначити тільки у стосунку до Бога. Без Нього не можна зрозуміти початку ані кінця. Життя стає трагічною помилкою, короткою миттю, подібною до осіннього листка, що відпав і летить додолу, миттю, сповненою страждань і болю. Й тільки усвідомлення, що є Бог, який з любов’ю чекає на кожного, може надати цій миті правильного забарвлення і глибини.
Якось я розмовляв з однією хворою жінкою старшого віку. Слухаючи історію її життя, я дивувався. Її життя було неймовірним пасмом труднощів, болю, страждань, немовби все пекло заповзялося знищити її і зламати її віру. Попри це, вона залишалася радісною, погідною, з живою вірою в душі. Коли я спитав, звідки вона черпає сили, аби так гарно жити, вона відповіла: «Я переконана, що Він є, і мені цього досить. Ніхто й ніщо, навіть найбільші труднощі й страждання, не можуть позбавити мене цієї певності».
Перша заповідь не є наказом, аби кохати бездушний і безособовий Абсолют, який перевищує людину і зроджує в ній страх. Вона радше є запрошенням відповісти на любов особової Трійці. Її вираженням є невпинна «праця» заради людини. Бог створив її на свій образ і подобу. Як найбільший «художник» світу, Він умістив у ньому свою красу і риси. Покликав до дружби і близькості з собою. Призначив для безсмертя, вічної молодості, невпинної любові. Коли людина втратила в собі відбиток Творця, — Бог нагадав їй, ким вона є, посилаючи Сина. Нічого більше вже не міг дати. Дав усе: себе. Ба більше, коли людина відкинула Бога, Він з людиною залишився. Святий Дух надалі живе в людських серцях і провадить їх до мети.
Людина, навіть якщо слабка і грішна, приймає Бога у своє серце. Православний священик Йоан Кронштадтський належить до тих багатьох, які нагадують людям про це. Особливою любов’ю він дарував алкоголіків, людей з узбіччя, не раз брудних і смердючих. Він схилявся над ними, обіймав і казав: «Це нижче вашої гідності. Ви створені, аби приймати в собі повноту Бога».
Навіть найбільш загублена, зруйнована людина, яка впала на життєве дно, ніколи не перекреслена Богом, зовсім навпаки: Бог пов’язує з нею величезні надії та любов. Але й людина має пов’язати їх зі своїм Богом.
Станіслав Бєль SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
