Про стосунки між духовним керівником та пені тентом роздумує о. Юзеф Авґустин.
Якщо би з боку пенітента була спроба ввести якусь форму «демократії» в у стосунках: керівник – керований («я розповів тобі про свій досвід, а ти тепер розкажи про свій»), то керівник повинен делікатно пояснити, що це зайве, бо суть духовного керівництва не в створенні сердечного емоційного зв’язку між ними, а допомога пенітентові у налагодженні зв’язку з Богом. Між духовним керівником і пенітентом немає рівності у виконуваних ролях. Їхні ролі відмінні. Але велику різницю ролей супроводжує повна рівність у людській і духовній площинах.
Якщо пенітент питатиме керівника про його досвід і відчуття, то перед тим, як щось відповісти, той повинен собі усвідомити, з якою метою задане це питання. Відповідати чи ні – це в великій мірі залежатиме від того, чого очікує пенітент.
Роль духовного керівника можна порівняти з роллю, яку Йоан Хреститель виконав щодо Христа: «Йому треба рости, мені ж маліти» (Йо. 3, 30). У духовному керівництві повинен зростати зв’язок пенітента з Богом, його людська й духовна зрілість, самостійність. Якщо керівник займає багато місця в свідомості й почуттях пенітента, то може закривати собою Бога й гальмувати його духовний та емоційний ріст. Це діється тоді, коли між керівником і пенітентом затирається природна віддаль на користь почуттєвого зв’язку між ними. Це дуже широка проблема, яка тут тільки згадується.
Духовний керівник буде реагувати інакше, якщо в запитанні про його досвід приховується бажання почути свідчення, яке підніме дух пенітента й заохотить його до подальших зусиль і боротьби. Але і в цьому випадку духовний керівник мусить бути стриманим, хоча може ділитися своїм досвідом. Навіть при дуже скромних свідченнях про себе він мусить брати до уваги людину, якій допомагає.
Незалежно від таких особливих ситуацій, які трапляються рідко, духовний керівник мусить розуміти, що постійно висловлюється всією своєю поведінкою, порадами, зауваженнями. В духовне керівництво заангажована не тільки сфера розуму керівника, а й вся його особовість: характер, історія життя, вся емоційна сфера, всі психічні та духовні прагнення і потреби. Духовний керівник «усім своїм досвідом, усім своїм єством, усією своєю молитвою повинен вслухатися в те, що Дух Святий чинить в людині, яку йому довірив».
І хоча духовний керівник не буде говорити про себе безпосередньо, але вся його особовість проявиться посередньо у всіх його реакціях. Якщо керівник хотів би у якийсь спосіб приховати деякі сторони своєї особовості, то буде мало прозорим і або мало спонтанним.
фінансово.
Щиро дякуємо!
