Молитва Вервиці врятує Україну

Події, які з тривогою у серцях переживаємо сьогодні в Україні, мимоволі спрямовують наш духовний зір до слів Ісуса Христа про «мерзоту запустіння» і настання останніх часів, які читаємо у 13-му розділі Євангелія від Марка. І хоча пророцтво Спасителя спрямоване до Його сучасників і Його країни, ми всі усвідомлюємо, що вони в повній мірі стосуються також нас і нашої України.

Справді, на 23-му році державної незалежності з Божого допусту ледь прочинилися двері владного потойбіччя і всі вжахнулися «мерзотою запустіння» – узаконеним беззаконням: корупційним розтлінням верхів, безкарністю «правоохоронних» органів, розтоптанням елементарних громадянських прав українців.

Як могло статися, що 45-мільйонна нація виявилася заручницею агресивної групи розпаношених зухвальців, котрі не гребують жодними засобами, щоб зберегти своє панування навічно? А сталося тому, що ми на зорі свободи, отримавши від Господа довгожданну волю, злегковажили цим безцінним даром, не очистили свій тік від терня, будяччя і полови. Тож тепер наша національна нива густо засіялася чортополохом, на викорінення якого потрібно буде роки і десятиліття тяжкої і терпеливої праці.

Так, Україна існує як територія і як населення, але досі не сформувалася як духовна нація. Прикрившись зовнішніми атрибутами державності, наше суспільство, а особливо – його владна верхівка,  ментально й надалі перебуває у часах, коли найпопулярнішою була пісенька: «мой адрєс не дом і нє уліца…». І лише з великої ласки Божої ми остаточно не втратили почуття гідності та вийшли нарешті на майдани.

Майдан стоїть вже третій місяць. У його зовнішньому безсиллі, за словами Апостола, поволі формується наша внутрішня сила. Вона була б набагато потужнішою, якщо б підкріплялася соборною і внутрішньою молитвою. Така молитва поступово витіснила б з наших сердець усю нечисть: злобу і образи, лихослів'я і похоті. А це відбувається дуже повільно, бо про дар такої молитви ми Бога майже не просимо.

Минуле ХХ століття було позначене силою такої молитви. Щонайменше двічі соборна і внутрішня молитва на вервиці змінювала долю народів. Одночасна молитва до Богородиці мільйонів сердець визволила Австрію і Філіппіни без жодного пострілу і пролиття крові: австрійців від радянської окупації, філіппінців – від військової диктатури.*

Найближчої суботи будемо вшановувати великий богородичний празник – Стрітення Господнє. Присвятімо цей день молитві до Матері Божої на вервиці. Молімося вервицю у храмах до і після Літургії, молімося на майданах у Києві, у всіх наших містах і селах, у наших домівках. Молімося щиро і просімо світла спасіння: для нашого народу, для наших родин, для наших душ.

Молитва вервиці врятує Україну.

о. Ігор Пелехатий

 Довіра з вірою через Пресвяту Діву Марію. Так називається наша молитва святого розарію. Розарій – це молитва з Пресвятою Дівою Марією і за Її заступництвом. Нема такого прохання, якого Бог би не вислухав, якщо ми дружно молимося святий розарій. Є тисячі прикладів, я би сказав, навіть мільйони прикладів, як через святий розарій можна випросити будь-яку Божу благодать. Я би хотів навести всього два приклади, які стосуються нашої ситуації в державі.

Скільки разів я буваю в Австрії, стільки разів мені оповідають, часто старші люди, про те, що після війни, коли Австрія була поділена на три частини – частину зайняли американці, частину французи, а частину російські війська – ніхто не вірив, що може щось змінитися. Держава поділена на кілька частин. Існує три кордони. Священики організували молитву до Матері Божої Фатімської, розарій молилися у всіх сім’ях, католицьких храмах, носили фігуру від дому до дому, від парафії до парафії… Вони молилися десять років – від 1945 до 1955 року. Молилися з такою вірою і постановою, що вони все одно випросять… І у 1955 році стається диво. Хрущов відвідує Австрію. Після переговорів, після хорошої австрійської гостинності, вранці Хрущов сказав, що забирає свої війська. На диво, але виконав цю обітницю. Це, мабуть, була єдина обітниця Радянського Союзу, яка була дотримана. Ніколи не виконували обітниць, а цю виконали. Чому? Ніхто не знає. Люди випросили цю благодать. І коли Хрущов забрав війська з Австрії, решта самі пішли. І Австрія стає цілісною, незалежною державою. Й досі старші люди не можуть оповідати цього без сліз, що вони десять років молилися розарій і випросили для свого народу свободу.

Інший приклад, який вже звучав по Радіо Марія, стосується Філіппін. Там панував такий собі диктатор Фердинанд Маркос. У 1986 році він зробив фальсифікацію і таким несправедливим чином став знову президентом. Була справжня біла. Люди жили у бідності, а він і його рідня збагачувалися. Весь світ чекав, що опозиція повстане… Люди не мали доступу ані до радіо, ані до телебачення. І ось несподівано під час молитви один з батальйонів Маркоса перейшов на сторону опозиції. Мав розпочатися великий бій, який усі знали, що буде програний. І у цей час кардинал Зін, архієпископ Маніли, закликав віруючих до мирного протесту проти корумпованого режиму. Він попросив філіппінців віддатися заступництву Пресвятої Діви Марії і молитися святий розарій. Трансляція по радіо перейшла до рук опозиції. Протягом кількох годин після того, як кардинал розповсюдив по радіо Маніли свій заклик, на вулиці столиці вийшло більше 3 млн. філіппінців і всі разом молилися розарій. Вдень і вночі священики на площах відправляли Святу Месу. Вимога мас була зрозумілою – відставка президента Маркоса і вільні незалежні вибори. Але Маркос і його люди опиралися, не хотіли віддати владу. Увесь світ був свідком цих подій. На телеканалах було видно: з одного боку мільйони людей – чоловіків, жінок, – які моляться на вулицях Маніли; з іншого боку – танки, що виїжджають із казарм. Жінки, монахині та діти вийшли проти танків з розарієм у руках. Генерал головнокомандувач зупинив колону танків і почав говорити до жінок. Не пролунав жоден постріл. Солдати вийшли з танків і приєдналися до жінок, почали разом молитися. Пізніше кардинал Зін писав: «Сильнішою за зброю є повна довіри молитва. Ефективнішим, ніж стратегічне планування, є піст і жертва. Сильнішою за воєнну силу є смиренна сила народу, який неустанно молиться». Це сталося не так давно у 1986 році на Філіппінах.

Блог о.Ігоря Пелехатого, РІСУ