Міф християнства

Великий письменник Г.К.Честертон, висловлюючись на тему християнства, написав: «Проблема з християнством полягає не в тому, що воно було протестоване і виявилося недостатнім. Вона полягає в тому, що воно виявляється надто важким, і немає навіть спроби його втілення».

Якщо ти маєш намір причепити собі етикетку «християнський», то варто присвятити трохи часу, аби відкрити, що це слово означає. Кожний міф (система значень) намагається відповісти на три питання про людське становище. 1) Що в людському житті погано? Чому життя є «не таким, яким має бути»? А також, інколи, — чому тільки ми є єдиним родом, обтяженим такими питаннями. 2) Якби прийняти обмеження, накладені законами фізики і смертю, то як би мали йти справи? 3) Що ми можемо зробити, аби наше життя було більш щасливе? Як ми можемо зробити, щоби світ і ми самі ставали кращими, менш невпевненими? Якщо ми всі — жертви багаторічної всебічної пропаганди з боку християнських просвітителів, то відповіді на ці питання ми повинні знати як свої п’ять пальців. Одразу ж. А що, ні?

Чим християнство не є

Я вже сорок років викладаю богослов’я. Часто запитую студентів, що для них означає буття християнином (щось на кшталт тесту рівня їхньої індоктринації). У переважній більшості ці відповіді повторюються: нікого не ранити, бути милим, бути великодушним, бути морально хорошою людиною, дотримуватися декалогу.

Попри так довгий час, я все ще зазнаю подиву від кепської якості їхніх знань. Я вже знав, що пропаганда досить мало дієва стосовно їхньої поведінки; однак чому всі не вишиковуються, як належить, аби прийняти Святе Причастя на ранковій Месі? Те, що мене найбільше дивувало, це тотальне незнання, навіть не через їхню власну провину, але через саму пропаганду, якою вони, схоже, були задурені. У християнстві не йдеться про те, щоб не бути «недобрим»!

Християнство також не має нічого спільного з моральністю, ну може, за винятком того, коли воно припускає, що хтось є людиною моральною, тобто таким добрим, яким тільки може бути, чого прагнуть навіть чесні атеїсти. Релігія стосується нашого «вертикального» зв’язку з Богом і впливу цього зв’язку на наші стосунки з ближніми. Моральність стосується наших «горизонтальних» стосунків із нашими ближніми у нашому середовищі, незалежно від того, існує Бог чи ні. Ми маємо бути моральними тільки для того, щоб бути по-справжньому людяними. Християнство не посідає монополії на моральність.

Різні філософії та релігії можуть радикально відрізнятися у досить специфічних моральних питаннях: щодо кількості жінок, яких може мати чоловік, споживання м’яса чи святкування у конкретний день, пиття, розваг, жінок-священиків — але (за винятком представників дивацьких сект) усі філософи та релігійні діячі протягом людської історії послідовно погоджувалися щодо підстав «жорстокості людини до людини» (використовуючи формулювання Роберта Бернса) та принципів правильної людської поведінки, які мають бути очевидними для кожного, хто має чесні наміри. І неважливо, в якому часі і в якому місці на землі: закони всіх культур по суті своїй зводяться до інструкцій, викладених у Десяти заповідях.

Чимало тих, хто покинув організовану релігію, нарікають, що головною причиною були «всі ті принципи». Правду кажучи, скеровані добрими намірами вчителі віри всіх релігій трагічно переобтяжують розум людей інформацією, замість того щоби підкреслити основоположний, природний, людський закон. Натомість у більшості релігій всі ці принципи пробують переказати людям, що ті мають чинити, аби бути просто пристойними. Ці принципи пояснювані людям або надто обмеженим способом, або надто наївним, або надміру нав’язливим, занадто зосередженим на собі чи забагато наївним, аби люди могли їх зрозуміти.

Чи можеш ти уявити собі якийсь символ віри, який заявляє, що зробить людей щасливими одні з одними і з Богом, проголошуючи щось супротивне Декалогові, Тао чи Ведам? «Забудь про Бога і турбуйся виключно про себе, і ще про своїх найближчих. Тільки твоє власне «я» є істинним! Не займайся батьками, використовуй і шукай оргазм повсюди і завжди, де тільки зможеш, ламай спротив, давай проблемні обіцянки і жадай — жадай!»

Дві з єврейських заповідей («Пам’ятай, аби зажди святкував шабат» і «Шануй батька свого і матір свою») не є негативними, у формі «не роби оцього». Перші три заповіді кажуть віруючому, чого він не повинен робити стосовно Бога: жодних фальшивих божків, жодної неповаги до Імені Господа; віддавай честь Богу, стримуйся від праці в День Господній. Решта сім говорять про те, чого не слід чинити ближньому: не знущайся з батьків, не вбивай, не перелюбствуй, не кради, не бреши, не жадай жінки ближнього твого ані жодної його речі. Однак дотримування Декалогу не робить людей хорошими християнами чи навіть хорошими юдеями. Це робить так, що вони стають хорошими і морально правими людьми. Подібне відбувається, коли людина дотримується Тао (китайська книга Шляху та Чесноти) авторства Лао Цзи, або буддійських Вед.

Хто старається жити за цими принципами, є дуже хорошою людиною, однак він насправді не є християнином (див. притчу про багатого юнака, Мт 19, 16-22). Проблема негативного права в тому, що завжди існує спокуса знайти в ньому якісь дірки. Одна з найяскравіших спроб, яку я зустрів у своєму житті, це хлопець, який ішов до публічного дому, кажучи мені: «Заповідь велить не виконувати подружньої зради, але ж я нежонатий».

З іншого боку, християнських заповідей є аж цілих дві, й кожна з них позитивно викладена і просить про дію: любитимеш Бога усім твоїм серцем, усією душею, всім своїм розумом і силою, а також: любитимеш ближнього, як себе самого. Тут немає жодних юридичних дірок-клаузул.

Перша з цих заповідей каже: християнин вірить, що Бог важливіший за будь-що сотворене: гроші, дім, працю, секс — геть усе. Якщо й виникає доконечність вибору поміж волею Бога і створінням, то воля Божа перемагає незалежно від того, яка б вона болюча була. Батьки це знають найкраще, коли їм доводиться вибирати між тим, щоби стати в правді (воля Божа) чи підтримувати почуття своєї дитини. Тоді вони мусять вибрати Правду.

Друга християнська заповідь не каже любити ближнього більше, ніж себе, але так само, як себе самого. Тобто присвячувати йому стільки уваги, скільки присвячуєш собі, коли дивишся в дзеркало. А в притчі про доброго самарянина Ісус виразно проголосив, що під «ближнім» Він розуміє кожного, хто у своїх потребах опинився на твоєму шляху, без огляду на те, як глибоко ти упереджений до цієї особи або як вона упереджена стосовно тебе.

Отож якщо ти вважаєш себе «більш-менш» християнином на тих підставах, що нікого не бажаєш ранити, хочеш бути милим і прекрасним або тому, що хочеш морально жити і дотримуватися Декалогу, то ти й справді можеш бути nice, але ти ще не християнин.

Чим же є буття християнином?

По-перше — уточнимо: я ще не говорю про католицизм. Я говорю про основоположне послання християнства, яке пізніше було розвинуте у дещо відмінні між собою інтерпретації цього головного послання: католицизм, східне православ’я, англіканізм (єпископальний) і різнорідні форми протестантизму. Я радше говорю про головне послання Христа, щодо якого всі ці відмінні інтерпретації були би згідні. Обмежуся виключно Апостольським Символом віри.

Вірую в Бога, Отця Вседержителя,
Творця неба і землі,
і в Ісуса Христа, Його Єдиного Сина, Господа нашого,

що був зачатий від Духа Святого
і народився від Діви Марії,
що страждав за Понтія Пилата,
був розп’ятий, і помер і був похований,
і зійшов у відхлань.

Третього дня воскрес із мертвих,
вознісся на небеса і сидить праворуч Бога Отця Вседержителя,
звідки прийде судити живих і мертвих.
Вірую в Духа Святого, святу Вселенську Церкву,
сопричастя святих, відпущення гріхів,
воскресіння плоті, вічне життя. Амінь.

Тут, на мою думку, суть християнського міфа, бачення християнського життя. Ці елементи відрізняють християнство від атеїстичного гуманізму і решли великих релігій світу, включно з юдаїзмом, із якого воно виростає. Християнин вірить, що: 1) Ісус є втіленням Бога. Ніхто не знає, як, але сам Бог став уповні людиною, аби нам показати, як це зробити; 2) Ісус-Бог помер, аби знову воскреснути, щоб ділити з нами, навіть сьогодні, не тільки перемогу над смертю, а й боже оживлення — славу; 3) хоча наш матеріальний світ і життя надзвичайно, невисловно цінні, то вони не самоцінні і не вічні, так як наша душа — іскра Божа в нас. Отже, коли дух бореться в нас із матерією, ми хочемо, щоби дух перемагав — принаймні, ми цього хочемо! 4) Ми відкрито виражаємо нашу християнську віру в щонедільному (принаймні) годуванні, в якому Христос істинно присутній, і в служебно-цілительній спільноті. Тепер Ісус не має тілесних рук або серця, окрім наших рук і сердець. Ми є Христом на землі.

Оце, на моє переконання, — абсолютні підстави християнства: втілення; воскресіння, примат духа в нас; спільнота служіння, яка віддає честь Богові. Прошу мене виправити, але я вважаю, що будь-яка інша християнська доктрина є — різною мірою — до обговорення.

Якщо ти не сприймаєш основ віри, то можеш бути досконалою людиною, моральною силою, може, навіть таким святим, як Ганді, — але ти не християнин.

Вільям О’Меллі SJ, deon.pl