Життя без страху — одна й найстійкіших ілюзій людини. Що було би, якби десь винайшли таблетку від усіляких страхів? Чи можливий світ без страху? А може, такі ліки вже існують?
Страх є поняттям багатозначним, яке відноситься до своїх прерізних видів та проявів, як поняття «риба» до всіх видів і сортів риб на світі. Проблема в тому, що кожен із нас отакий екзотичний океанарій носить у собі й ніколи не знає, що саме впіймається на гачечок наступного життєвого випробування. Ми по-різному боїмося візиту до зубного лікаря і виїзду на сезонний заробіток за кордон. Одні почуття викликає в нас суворе обличчя викладача на іспиті, й геть інакші — морда сусідського бульдога, хоча перше може дивним збігом долі асоціюватися з другим, особливо ж якщо бульдог колись на нас несподівано напав. У будь-якому разі, скільки в житті перешкод і труднощів, стільки є страхів та неспокоїв. І так має бути, аби життя вирувало. Хіба що щось би зіпсувалося в нас, і місце барвистого океанарію в нас зайняла акула-людоїд, яка спершу пожерла наше нутро, а тепер намагається проковтнути все довкола. Але це вже ненормальна ситуація, якою варто зайнятися осібно. Полем наших роздумів є страх, який переживає здорова людина.
Зі страхом запанібрата
Не потрібно вдаватися до наукових теорій, аби переконатися в очевидності істини, що страх є невідлучним товаришем нашої життєвої подорожі. Важко навіть описати людське життя без згадок про страхи, бо здоровий розвиток — принаймні у психології — це історія долання почергових страхів, а зріла особистість —це синонім здатності зносити стреси і радити собі з неспокоєм. Не так важливо, чи ми вдамося до барвистої мови психоаналізу, яка говорить про страх перед надмірною стимуляцією, сепарацією або кастрацією, а чи будемо жонглювати поняттями психології розвитку. Важливо віддати справедливість страхові; а в цьому можуть допомогти й такі галузі знання, як філософія і теологія, бо й вони порушують цю важку для людини проблему. Може, навіть варто, для відрізнення від філософських опрацювань, виділити одну думку, яка з психологічного погляду видається мені надзвичайно правдивою: страх є зворотним боком здивування; а може, навіть частіше буває навпаки: здивування є зворотним боком страху.
Кожне щось, перше у житті, пов’язане з занепокоєнням або страхом, який — коли подоланий — увінчує справу подивом, тобто задоволенням, відкриттям нових горизонтів, більшою довірою до себе та інших тощо. Перший самостійний крок дитини, перший день у школі, перший іспит, перша особиста професійна ініціатива зазвичай лякають і викликають острах, але завдяки цій порції страху, переробленій в обережність і розважливість, усе, що було першим, стає етапом у щасливому подальшому розвитку. Якби позбутися страху, то здивування би зникло, не кажучи вже про чесноти розважливості, відваги, мужності та інші. Нас у цьому переконує навіть пізнання останніх речей, тобто страх перед смертю. Коли ми тільки якимось чудом «ковзнули по смерті», наприклад, залишившись неушкодженими в автомобільній аварії чи отримуючи добрі лікарські висновки після першого драматичного діагнозу, то й цей досвід змінює наше бачення. Після того як хвиля страху сходить, все в одну мить видається новим: ми зі здивуванням дивимося на ті ж самі речі та людей, ніби побачили їх уперше. І радіємо життю і праці, сім’ї та друзям, хоча ще кілька днів тому вони були для нас приводами для нарікань. Отакий він, наш світ емоцій, і важко його уявити собі інакшим.
Але спробуймо! Подивімося, що би було, якби відкрили ліки від усіх страхів. Я напишу початок сценарію, а ви собі закінчуйте.
Таблетки
Моє уявлення про світ без страху — це фільм жахів із невинною назвою, таким як цей підзаголовок. Героєм фільму є знервований чоловік середнього віку, який компульсивно контролює своє оточення, зокрема сім’ю, бо обсесійно боїться всіх і всього (безумовна жертва страху типу «акули-людожера»). Прозаїчний перехід через дорогу для нього є екстремальним учинком, тим більше, що крім нервового перевіряння світла на світлофорі він мусить дивитися під ноги, аби наступати тільки на білі смуги. Він сам уже не пам’ятає, коли й чому цього навчився, але це безсумнівно надає йому заспокійливого відчуття самоконтролю. Вживши згадану таблетку, він за одну мить позбувається оков страху і нав’язливості. Інакший, змінений, весь у захваті він вибігає на вулицю, аби показатися цілому світові, і… гине під колесами власного автомобіля. Для належного езотеричного присмаку фільму додаймо, що він помирає на пішохідному переході й лежить поміж білих смуг. За кермом — його власний 15-річний син (дружину не беремо, аби уникнути закидів у сексизмі), який проковтнув таку само таблетку і вирішив на радощах проїхатися недоторканною раніше, забороненою батьковою тойотою. Раптова смерть батька не справляє на нього враження, бо таблетка усуває всі негативні почуття, ну а класичне почуття провини саме до таких страхів належить. Отак ми досягли вершини напруження, яке — зізнаймося — цілком непогане навіть як для такого дурного сценарію. Суть у тім, що подальший розвиток можна тільки зіпсувати, тому сценарій годиться тільки для низькобюджетного виробництва. Ніщо не може повернути побаченому кошмарові людських рис, бо жоден глядач не зробить такого емоційного сальто, а в голові у нього й так усе змішалося. Ну й крім того, головного героя ми вже вбили. Вже запізно для справжнього болю, розпачу, злості й паралізуючого страху перед «майбутнім імені нової таблетки»… Але, може, хтось урятує цей сценарій?
Саме життя
Справа не була би варта уваги, якби не факт, що саме життя пише набагато гірші сценарії. Медіа щораз то частіше інформують, що звичайні люди стали поводитися так, ніби втратили почуття страху. А тоді вони перетворюються на почвар, здатних до якої завгодно жорстокості. Не без приводу це діється під впливом якогось засобу (наприклад, алкоголю чи наркотика), який виконує функцію «чудесної таблетки». Однак утеча від страху завжди є утопією і завжди закінчується погано. Здорова людина має виходити назустріч своїм страхам, бо завдяки цьому вона стає більш людяною.
Станіслав Моргалла SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
