«Чудо Кароля. свідчення та докази святости Івана Павла ІІ»

27 квітня цього року відбудеться канонізація Папи Івана ХХІІІ та Папи Івана Павла ІІ. З цієї нагоди видавництво «Свічадо» видало книжки про цих великих людей.

«Святий негайно!»: нарешті це здійснилось

Вже у проповіді під час похорону Івана Павла ІІ, 8 квітня 2005 року, тодішній кардинал Йозеф Ратцінґер недвозначно сказав: «Ми можемо бути переконані в тому, що наш любий Папа стоїть біля вікна в домі Отця Небесного, дивиться на нас і благословляє нас». Кілька тижнів по тому, коли кардинал став Папою Венедиктом XVI, він підтвердив це особисте переконання під час промови 29 травня в італійському місті Барі: «Ми відчуваємо, що він поруч з нами і разом з нами прославляє Христа, Доброго Пастиря, Якого він вже споглядає особисто».

Ці слова, нехай і сказані найавторитетнішою особою, які тоді були простим особистим припущенням, відтепер стали переконанням усієї Церкви. Проголошуючи Івана Павла ІІ блаженним, компетентні ватиканські органи та, насамперед, Папа Ратцінґер висловили своє глибоке переконання в тому, що він справді перебуває в Небі з тими, хто, як кажуть богослови, «блаженно споглядають Господа Бога». Це однозначно підтвердив в одному інтерв’ю кардинал Анжело Амато, префект Конгрегації у справах святих: «Проголошення когось блаженним становить частину звичайного й непомильного служіння Папи Римського: відповідно ми повинні чинити так, щоб не було жодної можливости помилитися».

Смерть, здається, не зашкодила надзвичайній інтенсивності, що зігрівала собою діялог між пастирем та його Церквою. Могила Івана Павла ІІ – і дотепер мета для тисяч осіб з усіх куточків світу, які таким чином намагаються вшанувати людину, котра супроводжувала їх протягом чверті століття. Щодня міріяди листів та листівок кладуть поряд з тим, що одна набожна особа назвала «проста мармурова плита, яка, проте, здається, містить всю велич світу та найкращу частину людства та історії». Інші численні листи надходять поштою з найдивнішими адресами. Дотепер найцікавішим звісно ж є та, яку написала одна дівчинка на конверті: «Іванові Павлові ІІ. Вулиця Небесна. Рай».

Увесь цей матеріял, разом із листами, які вірні надсилали поштою, Постуляційний центр взяв до уваги та перевірив під пильним наглядом монсеньйора Славоміра Одера, який упорядкував матеріял та належно його оцінив. Поряд з численними документами, у яких висловлюється подяка Богові за дар цього великого Папи, які датуються першими днями від часу його смерти, та численними виявами ініціятив харитативного та культурного типу і молитвами на честь Понтифіка, є і свідчення про отримані ласки, духовне очищення та фізичне зцілення.

На цьому й зосередилася з особливою ретельністю робота монсеньйора Одера та його співпрацівників, щоб спробувати вирізнити серед багатьох випадків, що навели вірні, ті, які здавалися особливо вартими уваги, оскільки були підтверджені відповідними доказами. Абсолютно всі листи були прийняті та прочитані в Постуляційному центрі так, як приймав і вислуховував Папа Іван Павло ІІ всіх тих, хто до нього звертався в пошуках втішення чи підтримки.

«Для мене кожна особа важлива і неповторна»

Всі листи були прочитані. Всім тим, хто до нього звертався, надсилали особисту відповідь, звісно ж, за посередництвом Державного секретаріяту Святого Престолу, у яких, зазвичай, йшлося про таке: «Папі повідомлено про Вашу проблему, і він помолився у Вашому наміренні». Часто через кілька тижнів до Ватикану надходив новий лист, у якому йшлося про те, що необхідну ласку було отримано.

Наведемо один із листів, що свідчить про це, який надіслала Ельжбета з Польщі в жовтні 2004 року: «Святіший Отче, я дуже тобі вдячна за вервичку, яку ти подарував моєму чоловікові. Якщо чесно, то я навіть не вірила в те, що моє прохання потрапить до твоїх рук. Лікарі не давали нам жодних шансів на одужання. Діягноз був дуже чіткий: рак і негайна хіміотерапія. Мій чоловік страждав також від запалення легенів, анемії та зневоднення організму, а його температура тіла ніколи не опускалася нижче 40 °С. Від лікаря ми чули одне й те саме: “Я не знаю, чи він доживе хоча б до завтра”».

І далі наведено щире свідчення: «Ми почали молитися. Я вірила в те, що його стан покращиться. Ми жили цією надією: якщо зможемо отримати вервичку від Святішого Отця, то мій чоловік одужає. Того дня мій чоловік повинен був пройти терапію з підвищеним ризиком, а вже у другій половині дня листоноша приніс нам конверт із Ватикану… з вервичкою… Це була незабутня хвилина. Тепер мій чоловік почувається чудово і не мусить більше проходити хіміотерапії. Вервичка тепер завжди при ньому, і ми молимося щодня всією родиною. Молимося за Святішого Отця і за всіх тих, хто був поряд з нами в ті складні дні, дякуючи за все Господеві».

І справді, Папа Войтила дізнавався про кожний окремий випадок завдяки папірцям, які клали біля місця, де він, зазвичай, щоденно молився, тож повідомлення про те, що він помолився в наміренні були правдою, а не жалісливим обманом.

Його вдумливий вибір переживати за долю ближнього корінням сягав вишуканої чутливости, яка часто допомагала йому бачити найприхованіші куточки душі іншої особи. Один римський парох розповідав таке: «Якось він потиснув мені руку і сказав: “Не переживай, все буде гаразд”. А я навіть слова йому не сказав про те, що в мене насправді тоді була одна складна проблема, яка не давала мені спокою, і, звичайно ж, ця ситуація вирішилася краще, ніж я міг собі уявити».

Його сповнений любов’ю погляд проникав у глибини душі тих, хто до нього наближався, та обіймав у своїй людяності тисячі осіб, які переповнювали площі міст усього світу, щоб зустрітися з ним. Тим, хто запитував його, з якими почуттями він підходив до натовпів людей, які перебували перед ним на різних публічних заходах, він відповідав: «Я ніколи не зустрічаюся з натовпами. Для мене кожна особа важлива і неповторна».

Багато хто вважав його вихідним пунктом почуттів, на який проєктувалося особисте прагнення бути вислуханим і любленим. Навіть ті, хто не мав віри. Про це свідчить один драматичний лист, який на його могилі залишила одна повія: «Я не ходжу на Службу Божу, я не вмію молитися, але я ніколи нікому не завдала кривди, і навіть тепер я жертвуюся за моїх дітей. Папо, я знаю, що це погано бути повією. Я прошу тебе, Папо, будь поруч. Я благаю тебе про це. Я молю тебе, щоб ти зробив так, щоб до мене повернулася віра. Я продовжуватиму розмовляти з тобою. І я тебе дуже люблю».

Промовисті й листи осіб-некатоликів, які об’являють, як блискучу духовну та людяну велич Івана Павла ІІ визнали навіть ті, хто не поділяв його досвід віри. Наприклад, одна молода жінка-мусульманка, яка була дочкою дипломата однієї ісламської держави, визнаної при Святому Престолі, згадує, як за різних обставин, коли вона ще була дитиною, супроводжувала батьків до Папи і як він завжди по-доброму схилявся до неї, знаходив можливість сказати добре слово чи зробити якийсь приємний жест, що свідчив про його ніжний батьківський підхід до людей.

Із юдейського світу до Постуляційного центру надійшов електронний лист одного дідуся, який, будучи безсилим перед обличчям важкої хвороби своєї внучки, звернувся до Івана Павла ІІ, отримавши, як наслідок, зцілення маленької дитини. Інший єврей написав зі Сполучених Штатів Америки, що не знав про те, чим є католицька святість, але коли він дивився на цю людину, йому ставало очевидним, що йдеться саме про святого. До цього всього варто додати ще один лист, написаний івритом, від однієї молодої дівчини, яка описала власну історію навернення з юдаїзму у християнство, навернення, яке відбулося після того, як вона познайомилася з особою Івана Павла ІІ та його вченням.

Також і від протестантів та православних надійшли численні звернення, зокрема, від одного лютеранського пастора, який, особисто зустрівшись як представник своєї спільноти з Папою в Римі, довірився йому щодо своїх страждань внаслідок ускладнення злоякісної пухлини. Войтила відповів йому, що молитиметься за нього, і незабаром пухлина зникла.

Коли йдеться про чудесні зцілення, які йому приписували, Іван Павло ІІ відповідав: «Це не я роблю чудеса, а Бог, а я просто молюся до Нього», або ж: «Чого ви дивуєтеся? Хіба ви не знаєте, що Пресвята Богородиця робить чудеса навіть тепер?»

Фрагмент із книжки Саверіо Ґаета «ЧУДО КАРОЛЯ. Свідчення та докази святости Івана Павла ІІ».

Видавництво «Свічадо», 2014 р.

Обкладинка: м'яка
Рік видання: 2014
Розмір: 128х200

Ціна: 19.90 грн.

Про Івана ХХІІІ – книжка з однойменною назвою «Папа Іван ХХІІІ». Та книжка із свідченнями і доказами святості Івана Павла ІІ, яка називається «Чудо Кароля».

У книжці «Чудо Кароля» Саверіо Ґаета розповідає про чудо, яке відбулося за посередництвом Папи Івана Павла II. Окрім розповіді про надзвичайне зцілення французької монахині від хвороби Паркінсона – факт, який медики неспроможні пояснити з наукового погляду, – С. Ґаета наводить численні свідчення про інші ласки, і тілесні, і духовні, які завдяки заступництву Папи Кароля Войтили отримали люди у різних куточках світу.

Згадано численні листи, які надійшли до Постуляційного центру в Римі, у яких йдеться про повністю вилікувані форми раку, видужання від хвороб серця чи печінки, дітей, які народилися без прогнозованих ускладнень та хвороб, а також про надзвичайні навернення різних осіб. У додатку подано інтерв’ю з кардиналом Жозе Сарайва Мартіншем, в якому він пояснює, у чому полягає християнська святість, чим є процес беатифікації та як оцінюють, чи випадок зцілення – справді дивовижний.

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;
2. За допомогою електронної пошти: post@svichado.com;
3. На сайті «Свічадо».
4. За телефоном (032) 235-73-09, факс (032) 240-35-08, моб. (067) 37-00-452;
5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.

Також Свічадо видало книгу «Папа Іван XXII».