Як потрібно будувати стосунки між духовним керівником та пенітентом радить о. Юзеф Авґустин.
Кожний пенітент, який просить про духовне керівництво, повинен розуміти, що служіння керівництва відбувається у точно окреслених межах і звичайно базуєтсья на більше або менше окресленій умові між керівником і пенітентом. У класичному духовному керівництві ролі керівника і пенітента точно окреслені.
Духовний керівник, погоджуючись на керівництво, дає «обіцянку» присвятити тій людині відповідний час, який ця особа вимагатиме. Під час першої розмови слід усталити, чи допомога духовного керівника буде систематичною (наприклад, раз на місяць), чи тільки принагідною, в залежності від потреб чи прагнень пенітента. Якщо духовний керівник не має достатньо часу для пенітента, то повинен відмовити в послузі постійного духовного керівництва. Якщо духовний керівник постійно не має часу для пенітента, то вразлива людина може переживати це дуже боляче. Здається, що духовний керівник, в міру своїх можливостей, не повинен відмовляти в одноразовій послузі керівництва особам, які про це просять.
Частота зустрічей в межах духовного керівництва залежить від багатьох факторів. Поза часовими можливостями керівника важливим фактором є також потреби і прагнення пенітента. Неможливо, щоб для всіх пенітентів була однакова частота зустрічей. Деякі пенітенти можуть потрапити в особливі критичні ситуації, що вимагатиме зустрічатися з керівником частіше, наприклад, раз на тиждень. Часті зустрічі потрібні тільки спочатку. При зростанні емоційної та духовної самостійності пенітента можуть відбуватися рідше, наприклад, щомісяця чи ще рідше. Звичайно, що регулярні зустрічі з духовним керівником будуть корисними для духовного розвитку молодої людини.
" Якщо пенітент вимагатиме від духівника приймати замість нього важливі рішення, виконувати роль «опікуна» або «товариша» – як це розуміє пенітент, – то керівник повинен перенаправляти пенітента на властиве розуміння послуги духовного керівництва
Пенітент, який просить про духовне керівництво, тим самим погоджується чинити духовні зусилля, необхідні для розвитку духовного життя. Погоджується слухати керівника. Якщо пенітент вимагатиме від духівника більше за можливості й компетентність, наприклад, приймати замість нього важливі рішення, виконувати роль «опікуна» або «товариша» – як це розуміє пенітент, – то керівник повинен перенаправляти пенітента на властиве розуміння послуги духовного керівництва.
Дуже корисно, аби на початку духовного керівництва пенітент і духівник знали свої ролі. І тому знання і розуміння пенітента, чим є духовне керівництво, яка його мета і завдання, буде великою допомогою в діалогу духовного керівництва.
Окрім богословського приготування, особистого досвіду керівництва й індивідуального покликання в Pastores dabo vobis також згадується про необхідність ґрунтовного приготування в обсязі наук про людину, особливо психології. «Духовне керівництво є дуже делікатним, але надзвичайно дієвим засобом виховання; є педагогічним і психологічним мистецтвом, дуже відповідальним для того, хто ним займається; є духовною вправою, яка вимагає покори й довіри від того, хто піддається духовному керівництву».
Живі спільноти Церкви – це особливе місце, в якому народжуються покликання до духовного керівництва. Багатий духовний досвід вірян створює «попит» на цей вид служіння. Особи, які відчувають потребу в духовному керівництві, повинні спочатку звертатися до своїх пастирів, які дані їм Церквою, як провідники на дорозі до Бога.
Духовне керівництво – складна й делікатна послуга. Компетентність духовного керівника виходить не тільки з його особистого духовного досвіду, із знання теології і наук про людину, а й з практики. І тому ті, які звертаються з проханням про духовне керівництво, повинні зі зрозумінням і покорою приймати послугу, яку в даний момент може уділити дана спільнота. Ставлення духівникові вимог, які перевершують його можливості, робить цю послугу дуже важкою або взагалі неможливою.
фінансово.
Щиро дякуємо!
