Якщо говорити розумно, то… є така галузь людських знань, яка розглядає, звідки береться те, що ми знаємо. Тобто як формується наш понятійний апарат і всілякий там «бекграунд». Знання про знання. Епістемологія, о.
Це я про те, що все, що я знаю, я знаю не як Господь Бог — у чистому вигляді об’єкта і чистим знанням, а на підставі і в порівнянні… і так далі. Так само знають і всі інші. З цього самого «попереднього знання» береться розуміння того, що і як відбувається навколо. Наприклад, на підставі того, що можна загальним словом визначити як «совковий бекграунд», події наших часів на Майдані і далі в Україні одними людьми розцінюються як національно-визвольні, іншими — як виключно ворожі, бо антирадянські за своєю суттю. Реальність як така існує тільки в очах Божих, тільки Він один знає, що і як відбувається насправді. А я знаю як тих, хто щиро молиться за звільнення України від демонів совковості та комунізму, так і тих, хто так само щиро, і до того самого Бога, молиться про звільнення України від фашизму, бандерівців і так далі.
Як на всю цю людську кашу дивиться Господь — відомо тільки Йому одному. Як на це потрібно дивитися віруючим — про це багато хто, від мирян до єпископів, каже, пише офіційно і неофіційно, намагаючись привести голови і серця до розуміння того, що мир у світі створюється через мир у серцях. Ми бо воюємо (інформаційно чи фізично) не з тими, з ким у нас усе добре, і не через те, що у нас усе добре, а тому, що в серцях сидить щось, що штовхає до війни. У серцях, тобто всередині загалом, не тільки на емоційному рівні, який зазвичай асоціюється з серцем. А до речі, всі знають, що у Біблії серце — це орган мислення, а орган відчуттів — це нирки? Так, серцем «думають». І цього варто не випускати з уваги.
Що ж до еклезіології, тобто розуміння Церкви. Не претендую на виклад «вчення про Церкву», я не Папа, але в кожного є своє сприйняття і розуміння всього, відповідно — Церкви також (читай вище). Свого часу, пам’ятаю, я «с горестным недоумением» запитувала свого духівника, чи існує вихід із зачарованого кола, в якому Бога насправді не знає ніхто, у кожного — своя «іконка» Бога відповідно до його розуміння і внутрішнього розвитку, і сваримося ми не через Бога, а через свої «іконки Бога», у кого вони які.
Так ось. Що таке Церква, Містичне Тіло Христа, таїнство присутності Бога у світі, в людях і серед людей… Це дуже важко усвідомити, якщо намагатися усвідомлювати, а не прийняти як «словесну пігулку» і ковтнути не розжовуючи. І як із цією живою містичною присутністю Бога в людях і серед людей бути зараз, коли нібито одні й ті ж християни в Україні і в Росії, а прояви їхньої віри… гм, гм… ну дуже різняться, м’яко кажучи. І коли не одні й ті ж християни в Україні, а діють згідно, як насправді одне тіло, єдиний організм. І навіть нехристияни зовсім, о Киріє елейсон!!! Ситуація, за якої мусульмани пропонують християнським громадам відправляти богослужіння по своїх мечетях, бо інші християни у тих позабирали храми…
«Мой голова нихт».
Так ось. Про епістемологію, еклезіологію і фентезі. Моє розуміння Церкви дедалі сильніше схиляється до того, що у Божому вимірі, містичному, який є немовби іншою гранню буття стосовно буття земного, з його структурами, храмами та іншим матеріальним втіленням, — у цьому Божому вимірі Церква не відповідає нашому земному розумінню цього терміну, вона об’єднує тих, хто Божого Духа, немовби незалежно від його земної ситуації. Підкреслю, що це не «духовна Церква» декого з протестантських мислителів-єретиків, бо вони це поняття застосовували на нашій же, земній грані буття, тим самим вводячи додаткове замішання у поняттях і «пролітаючи мимо» суті. Але у Бога є «свої» люди у різних спільнотах, обставинах і місцях. Починаючи, може, від Мелхіседека, який був царем Салима, і священство Месії встановлене «за чином Мелхіседека», а не за якимось іншим чином, хоча служіння і жертви у Старому Завіті розписані широко. Або, за новіших часів, коли Павло у Коринті проповідував, а Бог сказав до нього: «Не бійся, говори, не мовчи, Я з тобою, і ніхто не нападе на тебе, щоб завдати тобі лиха, бо Я маю багато людей у цім місті» (Діян 18, 9-10).
У Бога є «свої люди» повсюди і за всіх часів. Питання про спасіння тих, хто жив і помер до Христа, втрачає сенс, бо Бог існує поза часом, і для Нього «до» і «після» Христа не становить проблеми. Питання про Церкву як містичну присутність Бога в людях… мене особисто відсилає до літератури фентезі.
До моїх улюблених авторів належить Ольга Чигиринська (Дорошенко). Сайт її називається Мятежный дом. Серед її творів є часто мною цитоване з різних приводів «Сердце меча». Події цього роману відбуваються у вигаданій космічній імперії. Кораблі, планети, польоти, мужність, зрада, вірність, любов, мечі, самурайство і ще купа всього. Хто таке любить, того за вуха не відтягнеш. А ще там є такий цікавий момент, як топологія Імперії. І саме цей момент допомагає мені усвідомити, чим є Церква у її містичному вимірі.
Імперія у романі не охоплює той чи отой шматок Великого Космосу. Імперія включає у себе ті світи, куди можна дістатися через гіперпростір. Себто у простій фізичній картині космосу — це світи, розкидані де завгодно і як завгодно далеко. За сотні, тисячі світлових років. Єдності вони у видимому космосі не становлять, бо й не можуть. Є певні ділянки, фізично ближчі одні до одних, де зв’язки можна здійснювати також завдяки простим ближнім перельотам, мати офіційні контакти і т.д. Але загалом Імперія — це те, чого у категоріях кілометрів на мапі не вмістити, бо це неможливо в принципі. А при цьому Імперія — цілком собі нормальна імперія у сенсі держави, з владною вертикаллю, планами, соціальним життям, зовнішніми ворогами… І цілком може бути, що фізично близькі світи належать до різних структур. А той, хто «пішки» від тебе віддалений так, що скоріше помреш, ніж дійдеш, — твій близький і найближчий, бо ви з’єднані на невидимому рівні.
«Свої люди» у Бога є всюди. Така у Нього своя, особлива «імперія», Царство Боже, не земними кордонами з’єднане і не расовими межами розділене… Для практичних висновків із цього розуміння клопіт тільки один: той, хто до Його «імперії» належить, хто включений у її володіння, повинен мати справжній канал гіперпереходу. А не вдавати його чи примушувати всіх довкола вважати, що такий канал є. Тобто або я справжній християнин і маю живий зв’язок із Богом, мій гіперперехід активний і я в Імперії, або я втрачаю цей канал, і тоді опиняюся… десь невідомо де, загублений у Глибокому Космосі, без справжнього зв’язку з «тілом імперії», зі своїм Царством, покинутий на поталу будь-кому, хто захоче спокуситися моєю облаштованою планеткою. Або як мінімум просто самотній і загублений у безмежному космосі…
А «на другому кінці» каналу гіперпереходу може виявитися не тільки той, кого я можу вважати «канонічним»… чи «братом саме у цій спільноті», аби на цій підставі будувати з ним стосунки. Там може бути хтось, хто Божий, навіть якщо сам про це не дуже думає. І його треба пізнати за духом, а не за своїми кліше. За плодами. За любов’ю, яку маємо між собою.
Все це, повторюю, аж ніяк не заперечує існування Єдиної Святої Вселенської Церкви — на землі, за земного буття. Але дає можливість розпізнати, хто ж тобі справжній брат, і з ким ти будуватимеш своє земне царство, аби тим самим сприяти розбудові Царства Небесного. Заради Того, Хто є Богом Живим. Заради розширення Його живої присутності на нашій грані буття.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
