Свято Покровительки Ордену Проповідників спонукає ще раз придивитися до відомої євангельської сцени і ще раз спробувати її зрозуміти «інакше, ніж досі».
Напівжартома можна сказати: Марія Магдалина визнана покровителькою домініканців зовсім не тому, що Господь вигнав із неї сім злих духів; а тому, що вона шукала Його, і більше того — знайшла. Це одна з молитов Церкви: вчини, щоб ми постійно Тебе шукали, а знайшовши — не переставали шукати… Суто логічно, виглядає на абсурд: або ми ще шукаємо, або ми вже знайшли. Однак саме в таких парадоксах і полягає невловна суть живої віри: шукати постійно, знаходити — і шукати знову. Ніколи не думати, що ми вже «вхопили Бога за бороду», або сховалися в Нього за пазухою, або ще якось досягли чогось статичного.
Ця динамічність Живого Бога і живого Його пізнання має свої символічні прояви, наприклад, в описі того, як Магдалина впізнає Воскреслого. В тексті сказано, що, розмовляючи з «садівником», Магдалина обернулася до нього двічі. Знову ж таки, суто логічно: якщо вона обернулася до того, хто з нею заговорив, то за другим разом вона би вже від нього відвернулася! Але йдеться про поступове відкриття, про те, що «обернутися до Бога», тобто навернутися, можна навіть під час однієї розмови (молитви) більше, ніж один раз!
І що важливо для кожного, хто хоче обернутися до Господа і побачити Його, пересвідчитися, що Він таки є, що Воскресіння таки реальне. Важливо слухати, що скаже Воскреслий.
До Магдалини Він сказав: «Не торкайся Мене» (μη μου άπτου). Це тлумачать по‑різному, особливо з огляду на продовження фрази («бо Я ще не зійшов до Отця»). Теологічні суперечки про те, яке тіло було у Воскреслого в ту мить і чому його не можна було торкатися, хоча потім Він їв перед апостолами і Томі сказав «вклади руку в Мій бік». Але ця фраза означає так само «не затримуй Мене», тобто — «давай не зараз (про нас із тобою і твої переживання); зараз є важливіші справи».
Із чим людина (я теж) приходить на молитву? З потребами, проханнями, благаннями, або з подякою, прославленням — але, так чи інакше, людина на молитву приходить із собою. Скільки ж то чути скарг «я нічого не відчуваю на молитві, чи то Бог мене покинув, чи то Його взагалі нема»! Скільки разів священники відповідають і пояснюють, що дієвість молитви визначається зовсім не рівнем наших емоційних переживань. Що наші солодкості або піднесення — це свого роду цукерочки для дитини, а йдеться таки про хліб насущний. Що в молитві йдеться не про те, чого я хочу від Бога, а про те, чого Бог хоче від мене.
Зустріч Воскреслого з Магдалиною, здається, показує це якнайкраще. Вона прийшла вся у сльозах і переживаннях, зі своїми планами — намастити тіло, або ж забрати і перехоронити його, — і була настільки «вся в собі», що Господу довелося звернутися до неї двічі, щоби пробудити її до реальності. А як вона Його нарешті побачила — сповнилася інших емоцій, була в щасливому захваті. «Раввуні!» — не просто «вчителю», як пише Йоан у перекладі; це «найвищий вчителю». Гойдалка від горя до ейфорії — річ знайома і зрозуміла. Однак тут Ісус і каже до Магдалини: «Не зупиняйся на цьому. Не зупиняйся навіть на Мені самому! Йди до Моїх братів і кажи їм…»
Ось — суть молитви. Не «вловити Бога» і тішитися, яких вершин духовності я досяг: я «відчув Бога», «побачив Бога», «пізнав духовне піднесення» — і тепер тішуся, бо досяг свого персонального Олімпу.
Все це саме по собі добре, і без справжньої зустрічі з Богом неможливо будувати духовність — ні особисту, ні у спільноті. Це так. Просто зустріч із Ним не є самоціллю. Християни покликані не впасти в нірвану і в цій ополонці бовтатися всю вічність. Християни — це люди паломництва, які чують слово від Бога і несуть його братам.
Не своє слово. Не свої переживання на молитві. Не свої «обгорточки від цукерок» як знак «духовного» шляху.
А те, що Він каже, передавати тим, кому Він це хоче переказати.
Бо Бог приходить не заради наших переживань, а щоб будувати свою Церкву — тобто спасати людей. Будувати спільноту спасенних. Неможливо «запакувати Бога в коробочку» і тішитися, що вже Його маєш, — якщо не будеш Ним ділитися і виконувати те, що Він каже.
Це досить сильне потрясіння — зрозуміти, що сам Спаситель каже «зараз не це головне, Я воскрес, ну і добре, а тепер маємо справу». Не зупиняйся на тому, що ти маєш Христа — у хрещенні, в таїнствах… Не зупиняйся на тому, що ти Ним «володієш», бо це неможливо, зрештою, Він все одно піде до Отця. Іди і свідчи, що Він живий. Свідчи не про те, що ти маєш Бога — у цьому світі повно людей, які мають своїх богів!!! У тебе такий, у них інший, чим особливо хвалитися? Вони не зрозуміють, а ти сам зрештою почнеш сумніватися. Але свідчи про те, що твій Бог — живий.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
