Чому одна молитва «працює», а інша — ні? Чому одних людей «Бог вислуховує», а інші моляться роками і не бачать ніякої відповіді «з того боку»? І як це можна виправити, наприклад, користуючись часом Великого Посту.
Зізнаюся на самому початку, що ці роздуми далекі від правильного розуміння ККД, роботи двигунів і навіть тієї шкільної фізики, на яку я посилаюся. Це тому, що притча будується на метафорі, а отже — все умовно.
У школі мене колись вразили слова вчительки про те, що з точки зору фізики атлет, який присідає і встає зі штангою на плечах, не виконує роботи. Навіть коли він дуже сопе, крекче, напружує м’язи і обливається потом. Суть була в тому, що поняття «робота» у фізиці мало зовсім інше наповнення, ніж у поточній мові. Для фізики «робота» це те, що дає результат, а не просто якісь там зусилля, витрачені засоби і так далі. Простий рух «туда-сюда» роботою не є, від нього нічого не змінюється.
Тому всі двигуни, які люди вигадували у ХІХ столітті, були неефективними. Все змінилося з відкриттям 4‑етапного циклу Карно: «рух туди» приводив до посування «в іншу площину», відповідно, рух «назад» уже був «іншим-назад» рухом і після нього теж відбувався зсув, у попередню точку «руху туди». Таке спрощене пояснення чотиритактності може насмішити знавців фізики або моторів; натомість як основа для розуміння «духовного мотора» воно мені пояснило одну принципово важливу річ.
Приблизно як для фізики «туда-сюда» не є роботою в сенсі фізичного терміну, так само для духовного життя «я прочитав усі молитви з молитовника» не є молитвою в сенсі внутрішнього життя, зв’язку з Богом Живим.
Прочитати слова не означає творити молитву.
Виконати всі правила і приписи не означає бути віруючим.
Щоб у цьому циклі «з’явилася робота», в ньому має з’явитися свій «адіабатичний зсув». Має відкритися якийсь «інший простір». Молитва повинна перестати бути «туда-сюда», на рівні однієї площини «я і слова, які я говорю». Моє зусилля «говорити слова» (або «виконувати приписане») це тільки перша частина циклу, далі має настати другий такт — вступ самого Бога в цю молитву. Щоби Він її прийняв як мій зв’язок із Ним, наповнив її сенсом, зробив живою і «повернув мені назад». І це тільки в межах одного циклу, а мотор, коли працює, відробляє цих циклів багато…
Якщо молитва вичерпується тим, що «я виконав» («я проговорив слова», «я прийшов на Службу», «я посидів-поспівав-перехрестився»), то «робота» не відбулася. Саме тому священники часто кажуть: добре, що ви прийшли до храму, — але це ще не все, що треба. Добре, що ви знаєте слова молитви, — але це ще не все, що треба для молитви.
Саме тому часто буває так, що «я стільки років молюся, а мені Бог нічого не дав». Або ще «ця молитва не діє, треба якусь іншу, красивішу, іншого авторства, в іншому храмі, іншому русі, в іншій Церкві, бо тут воно не працює». Але на таких засадах то воно ніде працювати не буде, бо просто не може.
Молитва — це не «я і слова». Молитва — це «Бог/слово і я». Причому слово це якраз Бог, а моя молитва може бути навіть без слів як таких. Зітханнями невимовними, як каже Писання.
Висновок із цієї притчі-метафори один: якщо молитва роками залишається яловою — впустіть у неї Бога, бо вона так і залишиться «неефективним двигуном», який забирає багато часу і старань, але не виконує роботи.
Фото: Džoko Stach / Pixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
