Борис і Гліб – одні з перших святихУкраїни-Русі, канонізованих руською Церквою, сини св. князя Володимира Великого. Ще за життя батька отримали удільні князівства: Борис – в Ростові, Гліб – в Муромі. Обидва молоді князі відрізнялись чеснотливим християнським життям, проявляли милосердя до вбогих і знедолених, допомагали вдовам і сиротам, тому люди дуже любили їх.
У 1015 році після смерті св. Володимира кияни покликали Бориса зайняти великокняжий престол, як цього хотів князь-батько. Однак один із синів померлого князя – Святополк Окаянний – скориставшись відсутністю Бориса, самовільно зайняв київський престол. Борис і Гліб не противилися діям свого брата, а закликали його до пошани християнських засад. Святополк у своїй люті наказав своїм воякам убити братів: ті, не бажаючи бути причетними до людиновбивства, не чинили спротиву. Бориса було вбито ударом меча в серце 24 липня, а Глібові перерізали горло 5 вересня 1015 р. Були поховані у Вишгороді, де і виник їх місцевий культ, але 20 травня 1072 р. їх мощі були перенесені до нового храму. Цей день і вважаєтся днем їх канонізазації. Церква згадувала свв. Бориса і Гліба спочатку 24 липня, потім, після повторного перенесення до кам’яного храму, освяченого в їх ім’я у 1115 році – 2 травня. Під час монгольської навали мощі святих були втрачені.