Право на похорон, згідно з церковною традицією, мають усі охрещені — каже о. Аркадій Хвастик, доктор канонічного права, випускник Папського Григоріанського університету.
Отець Аркадій описує випадки, через які може бути відмовлено у похованні згідно з церковною традицією. Священик наголошує: достатньо найменших ознак покаяння, щоб вірний не був позбавлений такої можливості.
Що таке церковний похорон? Чому прощання з тілом таке важливе? Хіба похорон не важливий більше для рідних, ніж для покійника?
Феномен звичаю поховання покійників на сьогоднішній день наявний в усіх культурах, ця традиція вказує на суспільну природу людини. Живі відчувають обов’язок поховати померлого члена їхньої спільноти. Такий суспільний аспект є основоположною характеристикою кожного поховання. Участь у похороні є вираженням поваги, вдячності і єдності з покійником та його близькими. Якщо це похорон церковний, католицький, тоді важливий ще й релігійний аспект. Інституція церковного похорону виникла, спираючись на пошану стосовно Бога і всього, що було Ним дароване і освячене. В такий по-людськи нелегкий час важлива єдність із Богом, єдність зі спільнотою Божого люду, важлива повага щодо тіла охрещеної особи, освяченої таїнствами. В похоронних обрядах Свята Мати Церква віддає померлих милосердному Богові, віддає пошану тілам покійників, які були храмом Святого Духа, приносить померлим духовну допомогу, живим дає втіху, яка випливає з надії та віри у воскресіння всіх із Христом. За такого розумінні похорону важливою є особа покійника, а також спільнота живих, які об'єднується з Богом у святих обрядах.
Чи існує право на церковний похорон? Хто має таке право?
Можливість церковного похорону виникає не тільки з обов'язку спільноти поховати покійника, але також із гідності, яку людина отримує через факт прийняття віри і таїнство хрещення. Право на похорон, згідно з церковною традицією, мають усі охрещені. Колись підкреслювалося: ті, що відродилися через хрещення і перебувають у стані благодаті. Право охрещеного на похорон згідно з церковною традицією підтверджене каноном 1176 §1 (Кодекс Канонічного Права), разом із канонами 96 і 204. Звідси можна стверджувати, що разом із прийняттям хрещення здобувається право на церковний похорон.
Чи можна відмовити у церковному похороні?
«З ким за життя не перебуваємо в сопричасті, з тим у сопричасті не можемо бути й по смерті». Ці слова Лева Великого (V ст.) вже в перших віках християнства визнали важливе перебування в єдності з Церквою. Католики або «екс-католики», які вже не перебувають у єдності сопричастя, або шкодять спільноті Церкви через якийсь публічний гріх, самі себе обмежують у користуванні своїм церковним правом. Часом спричинене обмеження права є необхідністю, аби запобігти вчиненню публічної шкоди та скандалу. Тоді Церква обмежує право на церковний похорон з огляду на суспільне благо. Потрібно, однак, підкреслити: першим автором обмеження є сама людина, її поведінка; рішення Церкви щодо поховання — це тільки наслідок, як правило, декларативного характеру.
У яких ситуаціях Церква відмовляє в похороні?
Церква не вділяє обряду похорону нехрещеним, хіба що вже було розпочато підготовку до хрещення (катехумени) або в разі померлих дітей — якщо батьки мали намір їх охрестити. Відмова в похороні охрещеної особи трапляється надзвичайно рідко. Це відбувається з поваги до волі покійника, якщо він за життя публічно відмовився від похорону, декларуючи, що не бажає поховання згідно з католицькою традицією, або що він проти Католицької Церкви, її вчення, чи противиться важливим принципам християнської моральності. Канон 1184 говорить про непоправних відступників, єретиків і схизматиків, людей, які вибрали кремацію з мотивів, що суперечать християнській вірі, про інших явних грішників, яких не можна хоронити згідно з церковною традицією, для запобігання публічного згіршення вірних. Однак Церква завжди поважає зміну волі помираючого. Якщо перед смертю були ознаки покути, навіть не публічної, така особа не буде позбавлена церковного похорону.
Чи можна відправляти католицький похорон для охрещеної людини, яка декларувала себе як «невіруюча»?
Якщо «невіруючий» свідомо відкинув християнську віру, а така постава невіри відома іншим таким чином, що сумнівів навіть не виникає, то така особа має бути позбавлена церковного похорону. Якщо, однак, не має певності, що померлий прийняв таке радикальне рішення, або рішення залишається в таємниці перед іншими, то така особа може отримати церковний похорон. Подібним чином також тоді, коли «невіруючий» навертається перед смертю. Оскільки прохання про релігійний обряд поховання «невіруючих» трапляються рідко, в ситуації, коли постава невіри очевидна і знана, відмова в обряді поховання є рідкістю. Частіше приймається рішення про скромнішу форму похорону, що дає змогу відправити обряд, дозволяючи на застосування, наприклад, тільки одного з трьох місць відправи поховання (у домі померлого, в церкві або цвинтарній каплиці, при могилі).
Чи відомі якісь суперечливі, знані приклади відмови у церковному похороні в історії Церкви?
Церковного похорону був позбавлений Ніколо Паганіні, відомий віртуоз (помер 1840), він публічно заявив, що не сповідається щорічною сповіддю, не приймає Причастя у пасхальний час, відмовився від прийняття цих таїнств попри близькість смерті та численні нагадування. 2006 року в Римі відмовлено у похороні П'єру Джорджо Велбі, після відключення від респіратора. Паралізований активіст не раз публічно просив про евтаназію попри декларацію Церкви, яка не погоджувалася виконувати його бажання.
Якими можуть бути ознаки каяття, згадані в каноні 1184 Кодексу Канонічного Права? Чи людині, яка виявила ознаки розкаяння, можна відмовити у церковному похороні, якщо вона була явним грішником?
Саме прохання про прихід священика чи згода на його візит, навіть якщо той не встиг вділити таїнства відпущення гріхів чи помазання хворих, — такі ознаки вважаються проявом віри і розкаяння. Прохання Бога про милосердя, хоча б коротка молитва, биття в груди, прагнення поцілувати хрест — це вже ознаки розкаяння. Достатно будь-якого знаку, який виражатиме внутрішнє розкаяння. Достатньо також згоди на молитву інших чи прохання християнського життя для найближчих. Тому, хто розкаявся, не можна відмовити у похороні. Навіть якщо він був явним грішником чи невіруючим, про ознаки покаяння можна сказати людям, так щоб із обряду похорону не виникло згіршення. Також можливого скандалу можна уникнути, обираючи скромніший похорон.
У Кодексі Канонічного Права написано про "небезпеку смерті". Коли може бути така ситуація? Чи це становить підставу для спеціальних повноважень священика у справі уділення святих таїнств?
Причина небезпеки смерті може бути зовнішня (операція, пожежа, катастрофа корабля чи літака, смертна кара) або внутрішня (остання стадія хвороби, літній вік). У такій ситуації кожен священик, навіть той, який перебуває під церковною карою (забороною уділяти таїнства), може уділити відпущення гріхів людині, яка кається, звільнити її від можливої церковної кари. Священник повинен також уділити таїнство помазання хворих та святе Причастя, якщо людина може ковтати. Повинен також уділити повне відпущення кар у годину смерті.
Яке значення для людини має прийняття останніх таїнств, якщо протягом багатьох років вона не була практикуючим християнином?
Значення величезне. Найважливіша подія останніх років життя цієї особи, а може, навіть її близьких. Це зустріч дитини, що повертається до милосердного Батька. Таке відкриття на сакраментальну милість повертає цій людині справжнє життя, вічне життя. Зміцнює віру, надію та любов. Часто залишається потреба виправлення помилки минулого, особливо стосовно ближніх. Якщо кривд було багато і вони залишаються без пробачення, церковний похорон може бути скромніший. Однак потрібно завжди радіти, що така людина повернулася на добру дорогу.
Які існують форми церковного похорону? Чи Свята Меса в день поховання є його формою?
Похоронний обряд пропонує на вибір три форми. У —першій формі налічуються три «стояння», поєднанні процесіями: в домі померлого, у храмі та при могилі. Друга форма містить два «стояння»: у приміщенні перед похороном або в каплиці на кладовищі та при могилі. Месу відправляють у довільний час без присутності тіла померлого. Третя форма містить одне вибране «стояння»; якщо це храм, тоді можна відправити похоронну Месу з «Останнім прощанням», саме ж поховання тіла або пороху до гробу відбувається без релігійного обряду. Форма поховання допасовується до місцевих умов, звичаїв та обставини.
Довідка:
Отець Аркадій Хвастик — випускник юридичного факультету канонічного Папського Григоріанського університету в Римі, автор кандидатської дисертації «Право на церковне поховання і його позбавлення. Історична еволюція і актуальне право».
Кшиштоф Стемпковскі, КАІ
фінансово.
Щиро дякуємо!
