Відомо, що закоханість – це 90%, якщо не всі 100% емоцій. Проте коли йдеться про Євхаристію як очікування Улюбленого, важливо не загубитися в емоціях і зуміти відрізнити душевні переживання від емоційного самонавіювання.
Чи перешкоджають емоції переживанню Таїнства Євхаристії, чи навпаки – допомагають? Про це "КВ" запитав о. Віктора СИМОНА, священика київського храму св. Олександра.
Дехто, приступаючи до Святого Причастя, відчуває особливі емоційні переживання, у декого навіть з’являється присмак плоті на язику. Це самонавіювання чи таке справді можливе й пов’язане з особистим духовним досвідом?
Відчуття та емоції, так насправді, не є чимось суттєвим у духовному житті. Їх можна радше порівняти з приправою, що додає їжі смаку, але сама не насичує. Зберігання в пам’яті смакових відчуттів під час прийняття Святого Причастя також нічого не додасть до духовного досвіду. У жодному разі емоції не можуть виступати критерієм того, настільки "дієвим" стане прийняте нами Причастя.
Більше того, наважуся стверджувати: фокусуючись на відчуттях, людина радше виявляє сумнів щодо реальної присутності Ісуса у Євхаристії, ніж віру в це. Знову можемо згадати апостола Тому, який мав неодмінно доторкнутися до Воскреслого для "власного досвіду", та докір Спасителя: "Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!" (Йн 20, 29). Час від часу ми маємо справу з людьми, що вміло подають своє істеричне сприйняття Бога та віри під виглядом особливого, не доступного іншим переживання. Цей "духовний досвід" приносить радше сум’яття в душу, ніж бодай якусь користь.
Іншими словами, якщо людина нічого в емоційному плані не переживає під час Причастя, – це нормально?
Так, це нормально. Таке трапляється в більшості випадків. Утім, є одне відчуття, що, на думку Папи Франциска, відіграє чи не вирішальну роль для участі людини у Євхаристії. Це відчуття власної гріховності та скрушений дух. Ісус дає себе спожити слабкій, схильній до частих падінь людині, бо саме таке творіння потребує Його найбільше. Прагнення Святого Причастя й радість після його прийняття напряму залежать від цього. Недаремно кожна зустріч людини з Ісусом у Євхаристії розпочинається з акту покаяння. Ось що каже св. Франциск Сальський: "Не зосереджуйтесь на почуттях… Душі, що досягли глибин у духовному житті, прагнуть не солодкості Хліба Життя, а гіркоти Чаші Страждання… Втім, будь впевнений: якщо на те Божа воля, Він даруватиме тобі безліч солодких троянд" (Франциск Сальський, "Впровадження у духовне життя", розд. ХХІ).
Чи потрібно шляхом будь-яких дій, наприклад, молитви, читання книжок про Євхаристію, намагатися викликати емоційну реакцію: сльози або душевний спокій?
Звісно, молитва є вкрай важливою для належного переживання Святого Причастя. Іноді вона пробуджує в людині певні емоції та відчуття. Святий Отець Піо, маючи неабияку здатність розрізняти духів, казав, що "Святе Причастя – це зовнішня та внутрішня благодать. Не бійтеся просити Ісуса, щоби Він дозволив відчути себе чуттєво". А ще о. Піо підкреслював важливість зосередження після Причастя: "Не залишайте відразу церкви, не розпочинайте розмов про світські справи, повертаючись спиною до Його Величі, до вашого Божественного Нареченого, залишаючи Його наодинці. Він прагне перебувати з вами".
У старих молитовниках у розділі про Євхаристію завжди говорилося про необхідність складати подяку протягом 15 хвилин після Святого Причастя та містилося багато спеціальних молитов для цього. Затерті пожовклі сторінки мовчазно свідчать, що люди так і робили…
"Католицький Вісник", № 6/2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
