Частина 1
Продовження
Знамените «Ахенське паломництво» на заході Німеччини проводиться з XIII ст. раз на сім років. Цьогоріч воно тривало з 20 по 29 червня в Ахені, Корнелімюнстері та Менхенгладбасі. В Ахені знаходяться сім християнських реліквій, привезених сюди наприкінці VIII ст. з Єрусалиму і Константинополя в часи правління імператора Карла Великого.
У Корнелімюнстер в дні традиційного «Ахенського паломництва» стікаються тисячі паломників не тільки з Німеччини, а й сусідніх з нею держав Західної Європи. Історія Корнелімюнстера починається у глибокій давнині (I-e сторіччя), коли невелике поселення в долині річки Інде мало стратегічний пункт на перетині військових доріг між містами Ахен і Трір, Кельн і Дінант. Церква і монастирські будівлі з’явилися тут в епоху імперії Каролінгів (814 – 817 рр..). Їх заснування пов’язане з ім’ям сина Карла Великого — імператора Людовика Благочестивого (814 – 840 рр.) і святого Бенедикта Аніанського (бл. 745/750 – 821 рр.). Монастир був освячений у 817 році і спочатку називався «Monasterium Sankti Salvatoris ad Indam» або Інденським. Сьогодні офіційна його назва — «монастир абатства Святого ігумена Бенедикта Aніанського і Папи Корнилія». Інденський монастир отримував від імператора різні привілеї і багаті дари. Основою чернечого укладу життя став Бенедиктинський статут. Монастир двічі (881 і 892 рр..) зазнавав нападів з боку норманів і був сильно зруйнований, але в ньому дивом збереглися його великі святині, звані тут «біблійними» або «тканинними».
За переказами, християнські святині, походження яких в Єрусалимі ще не до кінця відомо, в 798 – 799 році були доставлені зі Святої Землі спочатку в Ахен, а в подальшому Карл Великий подарував їх місцевому Катедральному собору. Імператор Людовік Благочестивий у 817 році розпорядився передати монастирю Корнелімюнстера три святині, пов’язані із земним життям Ісуса Христа. З ІХ століття святині зберігаються у виготовленому з дубового дерева реліквіарії, а в описі, що зберігся у храмі св. Корнилія їх назва пишеться спочатку латинською, а потім німецькою мовою.
1. Linteum Domini – тобто обрус (рушник), яким підперезався й умив ноги учням Ісус Христос (Йн 13, 5-6).
Довжина рушника — приблизно 2,30 м, ширина – від 68 см (вузька частина) до 1,28 м. У різні роки від нього відрізали фрагменти для передання реліквій в інші церкви. У середній частині рушника помітна темна пляма. У 1468 році в ній можна було розрізнити подобу якоїсь стопи, тому колись в Корнелімюнстері була легенда про так званий «слід Юди» на цій реліквії.
2. Sindon Munda — тобто похоронне покривало, яким накрили тіло Ісуса Христа після Його розп’яття на Хресті.
Це майстерно виткане лляне полотно з декоративно-художнім малюнком (розміри похоронного покривала: ширинa – приблизно 1,80 м і довжина – 1,05 м) було використане відповідно до юдейської традиції при похованні Христа. Похоронне покривало в Корнелімюнстері не можна плутати з Туринською Плащаницею. Спочатку похоронне покривало було вдвічі більше. Відсутня половина в 875 році як обмін на інші реліквії була передана Карлу II Лисому (823 – 877 рр.) — королю Західно-Франкського королівства Франції. Монастирські хроніки розповідають, що у 875 році відбувся обмін реліквіями, в результаті чого взамін половини покривала було отримано мощі (голову та правицю) cвятого мученика Корнелія († 253 р.), Папи Римського і мощі (плечова кістка) священномученика Кипріана, єпископа Карфагенського († 258 р.). Похоронне полотно після його демонстрації паломникам надійно упаковується в шовкову тканину червоного кольору.
3. Sudarium Munda — тобто хустка, яка закривала голову мертвого Ісуса Христа при похованні (Йн, 20; 7). Хустку (розміром 4 на 6 метрів) складають у 16 разів і зберігають у шовковому пакеті червоного кольору.
Плат, що має нині червону шовкову підкладку, виготовлений з так званого «морського шовку» (вісону), витканого з довгих ниток, які виробляють середземноморські молюски. Тонка золотиста тканина, звана вісоном, використовувалася при похованні і для обгортання мумій. Хустка з такої дорогоцінної тканини, як це було прийнято в єврейській традиції, покривав голову покійного. Через цю найтоншу тканину можна було бачити риси обличчя покійника. Враховуючи скорботне призначення цих трьох святинь, монастир в Корнелімюнстері здавна став центром паломництва в дні Великого посту, особливо в Великий тиждень, про що свідчать видана в Ахені довідкова література. На честь святого Корнелія з 1028 р. монастир став називатися «Monasterium sankti Cornelii ad Imdam».
У Х столітті з бельгійського абатства Ставло в Корнелімюнстер доставили так званий «ріг Корнелія», з якого, за переказами, пив святий. У ХV-ХVI століттях цей великий ріг прикрасили сріблом і нині ця реліквія знаходиться в церкві св. Корнилія.
У 1360 році для мощей святого Корнелія виготовили спеціальний бюст-релікварій. До цього святого віруючі християни в Німеччині звертаються за допомогою, коли необхідно помолитись про одужання нервовохворих людей, особливо тих, хто страждає на епілепсію. День його пам’яті відзначають 14 вересня і свято при великому сходженні прочан триває в Корнелімюнстері цілий тиждень.
… В Менхенгладбасі паломники прямують в католицьку парафіяльну церкву Святого Віта — колишню головну базиліку бенедиктинського абатства Гладбах, засновану у 974 році на схилах лісистого пагорба з видом на струмок. За легендою, у 972 році Кельнський архиєпископ Геро (Герон) Святий (900 – 976 рр.) у супроводі ченця на ім’я Сандрад підшуковували в лісі місце для заснування монастиря і несподівано почули дзвони, які доносились з надр одного пагорба. Слідуючи за звуком дзвонів, вони виявили в пагорбі розколину, а в ній — реліквії святого Віта, Папи Римського Корнелія († 253 р.), святого Кипріяна Карфагенського, святого мученика Хрисанфа і святої Варвари, що й було сприйнято знаком згори заснувати саме в цьому місці монастир. У 1973 році церкві Святого Віта Папою Павлом VI було надано титул Малої базиліки (Basilica minor).
Головна реліквія церкви святого Віта, яка зберігається в дорогоцінному релікварії (1895 р.), — частина скатертини, яка, за переказами, вкривала стіл під час Тайної Вечері. Де, ким, коли і за яких обставин було придбано цей клаптик тканини, сьогодні нікому не відомо. Вперше про цю тканину, яка демонструється паломникам один раз на сім років, оповідає запис в церковному списку реліквій ХIV-го століття. У базиліці є ще один фрагмент тканини від скатертини Таємної Вечері, який є частиною імперського клейнода – атрибута імператорської влади, що зберігається разом з іншими регаліями в скарбниці палацу Хомбург у Відні. Імовірно, цей артефакт походить з «Нюрнберзьких клейнодів», що зберігалися з 1424 по 1796 рр.. в Нюрнберзі.
Відкриття релікварію з дорогоцінною тканиною відбувається в урочистій обстановці на площі перед базилікою.
Реліквію показують усім присутнім прочанам, а потім її поміщають у скляну вітрину, що виставляється в соборі.
Серед інших реліквій церкви святого Віта — релікварії з мощами св.Віта і св.Лаврентія, а також переносний вівтар і виготовлена у XII-XIII стт. з дерева і слонової кістки скринька-релікварій.
Переклад: Олена Розвадовська, CREDO
Анатолій Холодюк, spbda.ru
фінансово.
Щиро дякуємо!
