Коли Господь творив людину, то передбачив усе, необхідне для її існування. Усього Він дав удосталь, тож для жадібності місця не було. Однак людина захотіла стати вищою за Творця – і так переступила Його заповіді. Зокрема ту, що забороняє посягати на чуже.
В історії людських цивілізацій змагання за володіння матеріальними благами тісно перепліталося з долями простих людей. Боротьба за домінування на політичній карті світу часто-густо коштувала життів тисячам і мільйонам… Із погляду християнської моралі, за амбіціями щодо володіння чимось цінним ховається прагнення багатства. Такі змагання – аморальні та жорстокі, вони часто супроводжуються зазіханням на права і свободи кожної окремої людини. А це – також крадіжка.
Право сили?..
Сьогодні світ переживає численні порушення прав людини. Той, хто володіє владою, позбавляє свободи вибору слабшого за себе. Так він обкрадає свого брата, позбавляє його гідності й честі. Не раз такий процес простежується і в міждержавних відносинах. Сьогодні, у ХХІ ст., такий вид грабунків став "витонченим", він навіть завуальовується гуманними гаслами. А за ними криється жорстоке ставлення до навколишнього середовища, також і до людських ресурсів. Попросту – моральне та фізичне знищення.
Натомість у кожній культурі світу важливе місце відведено правильній позиції людини серед собі подібних і того, що її оточує. Один із важливих аспектів такої педагогіки полягає у вмінні цінувати те, що ми маємо, і не зазіхати на те, що має наш ближній. Якщо ж, навпаки, хтось прагне переслідувати свої егоїстичні апетити, то він викрадає й самого себе із рук Того, Хто покликав його до життя.
Через крадіжку приходить зло
Роздумуючи над заповіддю "Не кради!", сучасний християнин має шукати суті цих слів. Що саме за ними приховано?.. Очевидно, що йдеться не лише про дитяче зазіхання на цукерки свого братика чи сестрички. Корінь крадіжки полягає вже в тому, що в людській свідомості зароджується невдоволення тим, що вона має і ким вона є. Власне тут простежується неосвіченість, про яку йдеться у виразі "Заздрість охоплює людей ненавчених". Відступ від свого, Богом благословенного життя, і зазіхання на благо іншого затьмарюють світло людської душі, віддаляючи людину від Бога.
Сучасний світ наповнюють соціальні та культурні перетворення. І нині кожен – незважаючи на релігійні принципи, конфесію, національність тощо – може крізь призму своєї людяності зрозуміти потужну велич зла, яке приходить у світ через крадіжку. Актуальність цих роздумів має в собі серйозний педагогічний аспект, а отже, виховує, оскільки формує людське буття як таке.
Крим та Схід: безмежність жадібності
Аналізуючи події, які сьогодні бентежать світ, ми маємо нагоду спостерігати безмежність людської жадібності. Особливо це помітно на прикладі історії сьогодення, яку переживає український народ. Ситуація з Кримським півостровом, а також сам стан справ на сході України відверто свідчать про те, що в українців намагаються вкрасти чи не найважливішу складову нашого буття – історію.
За нинішньої складної суспільно-політичної ситуації в державі ми мусимо констатувати факт крадіжки, яку чинить країна-сусід стосовно України. Навіть більше, у цих реаліях простежується глибоке минуле Росії, яка за допомогою державних механізмів побудувала свій "стиль поведінки" на геополітичній карті світу й керується ним до сьогодні…
Державність, закута в кайдани
Після розпаду Київської Русі північні князі шляхом обману й насильства перебрали на себе державотворчий вектор східнослов’янської цивілізації. І це при тому, що справжній нащадок колишньої держави – Галицько-Волинське князівство (королівство), усе-таки стало істинним продовжувачем спадщини колишньої Русі.
Із плином років фальш і глобальні амбіції Московського князівства стали основою його зовнішньої і внутрішньої політики. Пограбувавши території, на які розповсюджувалася сфера впливу Московії, вона вирвала з цивілізаційного простору сотні народностей разом із їхньою унікальністю й неповторністю. І, між іншим, завжди вважала свою поведінку абсолютно правильною…
Необхідно зазначити, що досі така поведінка червоною ниткою вплетена в ментальність російської політичної еліти, яку у ХІV ст. започаткував Йоан IV (Грозний). На грабунках зростала Московська держава й у наступні століття. Підступно повелася вона з Україною 1654 р. в Переяславі, коли фактично позбавила її права на самобутність.
Імператриця Катерина ІІ пішла ще далі, ставши ініціатором перекручування української історії задля формування "великої російської національної ідеї". Таким чином, майже до ХІХ ст. ідея української державності була вкрадена в українців і закута в кайдани…
Національне пробудження у другій половині ХІХ ст. відкрило нові горизонти для самореалізації українського народу, але і їм не судилося реалізуватись. 1922 року українців вкотре пограбували, а згодом і піддали жорстоким випробуванням, ціна яких – смерть та мільйони покалічених душ і тіл.
***
Сьогодні, здавалося би, коли за вікном ХХІ ст. і людство дедалі більше говорить про захист життя й людських прав, раптом стається так, що політичні амбіції знову беруть гору – і північний сусід уже вкотре без запрошення "приходить у гості й поводиться, як удома". З відчуттям глибокої переконаності у власній правоті Росія знову намагається вкрасти в українців Україну. Ба навіть більше, у цьому злі гинуть невинні люди з цілого світу, які силою обставин потрапили під шквальні постріли ворожої артилерії. Україна, хоч і зранена власною трагедією, знову плаче: але вже разом із Нідерландами, Малайзією, Австралією, Індонезією, Великобританією, Німеччиною, Бельгією, Філіппінами, Канадою, Новою Зеландією, США… У таких ситуаціях не буває чужого болю.
Зосередження уваги на всьому, сказаному вище, – це лише спроба показати, що ж насправді криється за закликом "Не кради!". Господь, який дав людині таку заповідь, намагається відкрити очі її серця на весь трагізм, до якого може призвести її порушення. У той же час нинішні події лише проливають світло на глибину Божих слів. Це означає, що людина не може відгородитися від зла, але може й має навчитися йому протистояти. Усвідомлюючи свою слабкість і недосконалість, ми спроможні віднайти в собі часточку добра – і тим самим змінити на краще як свою країну, так і цілий світ.
Тарас Пшеничний, Католицький вісник, №15/2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
