Я живу з чоловіком вже шість років. Без церковного шлюбу, бо він брав його з іншою. Я познайомилася з ним уже після розлучення — отже, того шлюбу не розбила, дітей не скривдила, бо вони їх не мали. Я дуже переживаю те, що не можу приступати до таїнств. Іноді я думаю так: якби у нас був церковний шлюб і кілька разів на рік я зраджувала чоловіка, таїнства стояли б переді мною відкриті. Чи була б я в очах Церкви краща, ніж тепер, хоч я живу порядно, вірна чоловікові, тільки що не маємо шлюбу? Мені хочеться плакати, коли я бачу, як люди приступають до сповіді, до св. Причастя, а я — як той останній покидьок. Я хочу знати, що ж такого дає церковний шлюб, що без нього подружжя є для Церкви недійсне.
Розумію, що Ви звертаєтеся до мене з проханням про допомогу: Ви хотіли б подивитися на свою драму в світлі віри; напевно, у Вас є слабка надія, що все ж мусить знайтися вихід з цієї безвихідної ситуації. Прошу вибачити, що я почну з історії, яка, здається, не має нічого спільного з Вашим листом. Колись мій братик жахливо поламав собі обидві руки. Він зразу ж був оточений колом плачу, криків та гамору. Лікар приїхав дуже швидко, і перше, що він зробив, це вигнав цікавих, а від рідних зажадав цілковитої тиші. Мені пригадався тепер той випадок, бо я хочу подібним чином почати нашу розмову: щоб досягти чогось позитивного у такій складній розмові, треба найперш відсторонитися від гамору тих аргументів, які нічого не внесуть до справи, лишень значно ускладнять її спокійне вивчення.
Отже, по-перше: милосердя Боже нескінченне, і немає гріха, якого Бог не хотів би або не міг би вибачити людині. Отже, взагалі не існує критерію більшого або меншого гріха у відпущенні гріхів або відмові в цьому. Кожен гріх є сам у собі досить дошкульною подією, щоб не порівнювати його з іншими гріхами, а просто шукати Божого пробачення. Відмова у відпущенні гріхів виникає з зовсім інших причин, ніж класифікація гріхів за їх тяжкістю. Кажучи взагалі, у відпущенні гріхів відмовляється тоді, коли є обґрунтоване побоювання, що хтось добивається Божого милосердя неправдиво: не шкодує за гріхи або не збирається уникнути нагоди до наступних гріхів, або взагалі уклав своє життя в незгоді з Богом. Поки що зупинимося на цих загальних твердженнях. Для Вас із них випливає принаймні те, щоб не допускати до себе необґрунтованих жалів, буцімто Ви для Церкви ледве не злочинниця. На тему Вашої родинної ситуації Церква вважає тільки, що вона не згідна з наукою та волею Ісуса Христа.
По-друге: свого болю, що Ви не можете — поки що — приступати до таїнств, не треба висловлювати абсурдним способом. Абсурдними ж видаються претензії, що когось іншого, хто, може, є більшим грішником, Церква до таїнств допустила. Я, звичайно ж, розумію, що Ви не злостива людина, яка хотіла б, щоб згадана людина уже не мала змоги примиритися з Богом. Я чудово розумію, що Вашими вустами говорить власний біль, а не бажання усунути від таїнств інших людей. Але, незважаючи на все це, я вважаю, що такого типу жалі мають к собі — з погляду віри — щось нездорове: за ними криється небажання визнати свій гріх і якесь почуття, що я справедливіший від інших, які допущені до таїнств.
А стосовно ситуації того чоловіка: я сам час від часу приймаю сакраментальну присягу від людини, яка в цивільному шлюбі вже була зв’язана з кимось іншим. І мушу Вам признатися, що майже завжди роблю це зі змішаним почуттям. Насправді церковні правила наказують старанно перевірити, чи новий зв’язок, який має бути скріплений таїнством, не тягне за собою скривдження попереднього партнера, і особливо дітей; почуття ж пристойності вимагає, щоб шлюбна літургія була скромніша. Звичайно ж, я знаю, що повинен їх повінчати. Однак на серці якось тяжко. Але повернімося до теми.
По-третє: не творіть собі альтернатив своїх гіпотетичних незгод з Божим законом, які б не усували Вас від таїнств. У цьому також немає рації. Колись сестра священика, який залишив своє священство і одружився, так мені казала: “Краще, що він це зробив, ніж мав би жити заплутаним у брехні життям”. Віра не розуміє таких альтернатив. Віра каже нам, що кожен з нас може і повинен жити згідно з Божою волею, і ніхто не стоїть під примусом вибору між тим і тим гріхом. Якщо ж я зійшов з дороги Божих заповідей, віра дає мені надію Божого милосердя і повернення на ту дорогу, якщо навіть я сам не можу її віднайти. Коротше кажучи, немає рації замислюватися над тим, що було б, якби Ви раз чи два на рік зраджували свого шлюбного чоловіка. Це, звичайно, було б жахливо. Краще подумати над тим, що зробити, аби в цій ситуації нарешті примиритися з Богом.
По-четверте: варто також критично придивитися до свого болю, завданого усуненням від таїнств. Чи виникає він із суму за Божим пробаченням і голоду за Божим Тілом, чи, може, Ви страждаєте більше через те, що ситуацію, в якій Ви не бачите нічого поганого, Церква вважає не згідною з вимогами Євангелія. Запитайте себе: чи мій біль виникає з жалю, що я заплуталася в ситуації, яка не подобається Богові, чи, може, страждаю лише тому, що почуваюся скривдженою — Богом, Церквою, долею, це вже не так важливо.
Усе, що тут мною досі написано, це немовби очищення поля для релігійного висвітлення Вашої ситуації. Я б дуже хотів, щоб цей мій лист цілком був насичений якнайбільшою симпатією до Вас. Але водночас я хочу говорити виключно в перспективі віри, бо поза цією перспективою на цю тему, мабуть, узагалі не варто говорити. Поза вірою в Христа легко назвати Вашу ситуацію цілком нормальною, а позицію Церкви мало обгрунтованою. Поза вірою ніяким тягарем не є усунення від таїнств. Тому, якщо хтось із позиції невірства критикує позицію Церкви в питаннях подружжя, мені здається, що це встромляння носа до чужого проса, відтак я запропонував би такій людині розмову на якусь іншу тему. Отже, спробуймо подивитися на Вашу ситуацію в дусі віри. Ви питаєте, що такого дає церковний шлюб. Будь ласка: подружжя — це один із найважливіших вимірів людського життя, а через таїнство увесь цей вимір стає відкритим для присутності й благодаті Христа, нашого Господа і Спасителя. Жива віра просто не уявляє, щоб щось таке важливе, як власне подружжя і родина, будувати поза Христом. Те, що Ви — прошу не гніватися, що я говорю навпростець — шість років тому могли це собі уявити, свідчить про якусь слабкість у вірі, і добре було б, щоб Ви це, принаймні колись, визнали і постаралися за це Господа перепросити.
Викладена вище точка зору незрідка сусідить із таким закидом: часто подружжя з церковним шлюбом живуть гірше, ніж цивільні подружжя! Звичайно, це правда, але то закид не проти цінності таїнства, а проти людського гріха, який може змарнувати навіть благодать таїнства. Іноді люди, які починали без церковного шлюбу і через рік-два вирішують прийняти це таїнство, не можуть зрозуміти, що поганого було в їхньому зв’язку. Тут варто пригадати, що Церква визнає гідність і повноправність подружжя неохрещених людей, якщо воно було здійснене згідно зі звичаями, що панують у їхньому суспільстві. Натомість зв’язку охрещених і віруючих людей, який не є сакраментальним, віра закидає передусім те, що ось християни закладають родину, а не хочуть, щоб у їхній родині замешкав Христос. Хоч би цей зв’язок, дивлячись по-людськи, був найкращим, однак він усе ще є закритим у вимірах іншого світу, Христос ще не зробив його гідним життя вічного.
Звичайно, Ваша ситуація є іншою. Ви, напевне, дуже хотіли б приступити до церковного шлюбу, але це неможливо, оскільки Ваш партнер уже пов’язаний сакраментальними узами. Позиція Церкви у цьому питанні наражається на всіляку критику. Але чи можна робити Церкві закид за те, що вона правдиво вірить у Христа, Сина Божого, і читає Святе Письмо як слово Боже, а отже, як норму поведінки для віруючих у Христа?
Ісус Христос виразно вчив: “Хто відпускає свою жінку, — хіба у випадку розпусти, — той робить із неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб” (Мт 5, 32). Звернімо увагу, що зв’язок, який не є справжнім подружжям, Ісус Христос називає тут досить різко “розпустою”. Колись так само різко Він сказав самарянці: “Та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі” (Йн 4, 18). З тією самою ясністю навчав Апостол Павло: “Тим-то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові” (Рим 7, 3; пор. Кор 7, 39). Те саме, звичайно ж, стосується чоловіка. А в іншому місці Апостол Павло говорить: “Жінка нехай не розлучається від свого чоловіка; коли ж розлучиться, нехай зостанеться незаміжня, або нехай помириться з чоловіком, — а чоловік нехай не відпускає жінки!” (1 Кор 7, 10 і наст.).
Я знаю, що Вам боляче це чути, але краще, щоб слово Боже зранило людину, ніж шукати життєвої мудрості проти волі Ісуса Христа. Краще визнати, що моя життєва ситуація не згідна з волею Божою, ніж пояснити собі, що зі мною все в порядку, тільки ось відстала Церква не йде за духом часу. Вівці Доброго Пастиря знають, чого Він навчає, “бо голос Його знають. Не підуть за чужими вони — втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих” (Йн 10, 4 і наст.).
Пригадайте собі зворушливу сцену наприкінці шостого розділу Євангелія св. Йоана. Там Ісус Христос виголосив одну зісвоїх непорушних настанов і навіть “численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили. Тож мовив Ісус до дванадцятьох: “Невже й ви бажаєте відступитися?” Але озвався до нього Симон Петро: “Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе — слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти — Божий Святий” (Йн 6, 66-69).
Перед Вами постала спокуса — така зрозуміла! — відкинути науку Ісуса Христа про подружжя. Він, звичайно ж, своєї науки не змінить, а тільки питає Вас: “Стільки вже відступилося від Мене через цю науку, може й ти хочеш відступитися?” Нехай же і Ви Йому скажете, хоч і крізь сльози: “Господи, а до кого ж мені іти? Це ж у тебе — слова життя вічного! Я й увірувала й спізнала, що ти — Син Божий і Спаситель!” Як це можна виразити практично? Спочатку Ви мусите визнати, що у цьому конфлікті між вами і Господом Богом Він має рацію, а не Ви. І Ви повинні тим більше бути сумлінною у вірі й несенні добра, що Вам поки що не можна приступати до святих таїнств. Чи є якісь шанси для того, щоб уже тепер примиритися з Богом і мати змогу приступити до таїнств? Найпростіше було б, якби й Ваш партнер побачив Вашу ситуацію у світлі віри. Тоді б — за двостороннього розуміння, про що йдеться — ви прийняли б рішення розстатися, або, якщо у вас уже є діти, спільно жити як брат з сестрою. Якщо тільки ви зрозумієте релігійний сенс такого рішення, Ваше примирення з Богом буде щедрою нагородою за всі труднощі, які при цьому треба буде подолати.
Справа ускладнюється, якщо тільки одна зі сторін схильна до рішення в дусі віри. Тут найчастіше нічого не можна порадити, треба лише детально вивчити кожну таку ситуацію окремо. Однак я глибоко вірю, що навіть тоді існує можливість швидкого примирення з Господом Богом, і звичайно ж, таким способом, щоб це не завдавало кривди партнерові, і тим більше дітям. І все-таки, щоб знайти рішення у такій складній ситуації, треба дуже сильно його прагнути.
Яцек Салій ОР
Проповідник № 5 1999, Таїнство Сповіді (І)
фінансово.
Щиро дякуємо!
