«…Ти можеш вийти вночі, коли всі вулиці тихі й порожні, їхати на велосипеді, втомленою, наляканою, труситися, аби тебе не побачили, «пірнути» в смітник і повернутися дуже задоволеною та щасливою через всі ті прекрасні подарунки, які вдалося зібрати та врятувати від цілковитого марнування… Так добре!» Це уривок з розповіді дівчини зі східноєвропейської країни, студентки, яка навчалася і виживала в одній з найбагатших країн Європи…
Удень в університеті в Данії нам, соціальним працівникам, розповідали про переваги скандинавської держави загального добробуту, про рівність та захищеність усіх без винятку. А ввечері, коли вже всі супермаркети зачинені, я зустрічаю свою подругу, з повними пакетами продуктів. Вона повертається з «шопінгу», який не коштує нічого. Саме тоді я вперше стикнулася з так званим «пірнанням у сміття» (або з англійської — dumpster diving), а заодно і з кардинально іншим боком життя студентів та молоді за кордоном та марнотратством суспільства, в якому ми живемо.
Передісторія така, що моя подруга належить до тих молодих людей, що приїхали з нових країн-членів ЄС до Данії, держави, яка пропонує безкоштовну освіту й високий рівень життя навіть за мірками ЄС. Життя за кордом іноді здається нам захмарно добрим, де студенти лежать розслаблено на зеленій травичці й безтурботно спілкуються один із одним. Проте це часто далеке від реальності для багатьох студентів, не в останню чергу для тих, які з простору Європейського Союзу, де мобільність між країнами відкрита, але країни мають дуже відмінні між собою стандарти життя. Тому для багатьох молодих людей виходить дуже непростий старт в новій країні. Особливо, якщо сім’я вдома не може цілковито підтримати, а треба себе щоденно забезпечувати. Здається, багатьом з нас знайоме це все.
«Коли я лише приїхала до Данії навчатися, сума грошей була обмеженою, а перспектива роботи — дуже неясна», — каже дівчина. Вона мусила витрачати якомога менше й шукати альтернативи, де можна було отримати безкоштовну їжу. «Стаєш ніби хижаком з широко розплющеними очима, коли ти насправді голодна». Незабаром вона довідалася про те, що смітники поблизу великих супермаркетів повні їжі, яка була ще годину тому на полицях, але ось з певних причин тепер ця їжа в смітнику. «Я могла прийти в супермаркет, перевірити, на яку їжу є знижки, а потім через кілька годин знайти все те саме викинуте на смітник… Персики, нектарини, банани, хліб, цибуля і не тільки. Їжа, чистісінька їжа. Без жодної плями».
Ольборг — місто та порт Данії на півночі півострова Ютландія, на південному узбережжі фіорду Лімфіорден.
Вони приїжджали до супермаркетів з подругою після закриття або пізно вночі; треба було буквально пірнати у великий сміттєвий контейнер, аби щось дістати. Вони брали стільки, скільки могли взяти за раз, не більше. Бувало часом просто не могли повірити, яка велика кількість продуктів марнувалася. Таким чином через деякий час перевірка смітників біля великих супермаркетів стала рутиною. «Ми часто їздили на «шопінг» і стали, кажучи жартома, «шопоголіками»».
Проте не завжди щастить, бувало що тижнями не було яєць, молока, масла, продуктів, з яких можна щось готувати або ж було все на раз і забагато. Тому вона мусила імпровізувати з приготуванням їжі наперед. І навіть коли дівчина почала працювати, все одно не перестала ходити на «шопінг», адже, по-перше, це було значно дешевше, аніж купувати їжу в супермаркеті, а по-друге, там був присутній елемент пригоди. І більше того, ніколи не можна передбачити, що ж удасться знайти щоразу.
«Мене вразило на скільки та до якої міри їжа (але не тільки, речі загалом) не цінувалися в Данії. Мене це дуже ранило, як хтось в екологічно свідомій країні може допускати таке марнотратство?» Таким чином замість почуття сорому та нужденності, які штовхали «пірнати» у смітники по їжу, з’явилося запитання: чому це має марнуватися? Чому хтось дозволяє собі викидати стільки доброї їжі, коли багато людей не має що їсти? З часом вона познайомилася з іншими людьми, які ходили на «шопінг» зовсім не тому, що не мали грошей купити їжу. А саме тому, що вони не могли купувати в тих, які свідомо марнують добру їжу. Ці люди діставали продукти та предмети вжитку зі смітників, щоби все ще користуватися тим, що придатне до використання.
Те, що моя подруга називає «шопінгом», іншими словами називається «дампстер дайвінг» (англ. dumpster diving). Буквально — «пірнання в смітники» і полягає воно у тому, що люди дістають викинуті речі та їжу, яку можна ще споживати. Можна говорити про різні причини, чому люди шукають речі та їжу серед того, від чого інші вже відмовилися. Так, для багатьох це своєрідна форма протесту проти капіталістичного суспільства, яке виробляє більше, ніж може саме спожити. «Чому я маю платити гроші їхній недолугій капіталістичній системі, яка використовує забагато, а цінує замало і хоче величезні ціни за те, що буде просто на просто викинуте пізніше?»
Результати «дампстер дайвінгу» в Норвегії
Дуже часто «дампстер дайвінг» пов’язують з екологічною етикою, а саме зі зменшенням свого власного негативного впливу на навколишнє середовище. Це інший вид «зеленого» споживання: замість «купуй органічне» — з’явилося «не викидай так багато, а споживай до кінця». Цікаво, що «дампстер дайвінг» висвітлює парадоксальну проблему сучасного суспільства: багато з того, що викидається, насправді не є сміттям. Тобто, для багатьох з нас, як тільки річ потрапляє до смітника, вона автоматично стає вже не придатною для використання. Ця соціальна норма робить суспільство лицемірним. З одного боку, ми говоримо про бідність, з якою намагаються боротися всесвітні організації. А з іншого — маємо велику кількість їжі, яка вже не поміщається на полиці в супермаркетах, бо приїхала нова партія і тому стара, але ще добре їжа викидається. Їжа, на яку затрачені ресурси, щоб її виростити-виробити та доставити псується просто так, тому що вона вже не виглядає свіжою. Тобто, слово «сміття» у багатьох випадках є соціально визначеним. Або ж інакше кажучи, не все, що викидається — сміття, бо сама тільки назва не робить річ чи їжу придатною, а лише актуальний стан.
Що ви скажете на те, якщо можете знайти в одному смітнику дорогі французькі сири, в’язки бананів, десятки буханок хліба, овочі та фрукти? Це те саме, що ще годину тому, коли супермаркет працював, лежало на полицях. А тепер лежить у сміттєвому контейнері. Цікаво, що діставати викинуту їжу з контейнерів — незаконно в деяких країнах. Так, з часом смітники поблизу супермаркетів у Данії стали закривати на замки та ховати у спеціальні клітки. «Деякі люди спочатку кричали на нас, коли вони бачили, як ми нишпоримо по смітниках. І ми знали, що в Данії це незаконно робити, тому боялися, що хтось може викликати поліцію. Адже вони кажуть, що сміття — це їхня приватна власність…» Іронічне твердження, що «сміття — це чиясь приватна власність» насправді дуже спірне. Адже якщо хтось дозоляє собі викидати багато придатної до спожитку їжі чи справної техніки, чому хтось інший не може її взяти?
Результати «дампстер дайвінгу» в Норвегії
Це порушує наступне цікаве запитання: чиєю власністю вважається те, що вже викинуте? Або для чого взагалі викидати те, що потрібне комусь іншому? Це питання є риторичним, бо важко знайти відповідь, яка би була рівноправною із законами конкуренції на ринку харчування, які змушують виробляти велику кількість зайвої їжі. Які би не були причини для кожного дампстер-дайвера, статистика щодо марнування продуктів (Tristram Stuart, автор проекту «Feeding the 5k», ініціатива спрямована на те, щоби нагодувати 5 000 осіб на Трафальгарській площі в Лондоні) каже, що найбагатші країни марнують десь між третиною та половиною своєї виробленої їжі.
Для багатьох з нас відчуття огиди, сорому та приниження присутнє при думці, що ви можете діставати їжу з смітника, щоб їсти її. Але думаю, що настає час відкрити очі на те шалене марнотратство, несвідомого споживання того, що ми купуємо та несвідомого ставлення до того, що дозволяємо собі викидати, і це відбувається не лише в багатих країнах Європи. Адже закони вільного ринку діють усюди, в Україні також багато їжі просто марнується на смітниках. «Я вважаю, що харчовий бізнес належить до тих сфер нашого життя, які є близькими для кожного з нас, але також належить до тих, які використовуються неправильно. Ми можемо і ми повинні, через свій свідомий вибір, впливати на те, як їжа виготовляється, розповсюджується та використовується», — поділилася дівчина, з якому ми розмовляли про «дампстер дайвінг».
Отож, «…ти можеш вийти вночі, коли всі вулиці тихі і порожні, їхати на велосипеді, втомленою, наляканою, труситися, аби тебе не побачили, «пірнути» в смітник і повернутися дуже задоволеною та щасливою через усі ті прекрасні подарунки, які вдалося зібрати та врятувати від цілковитого марнування…Так добре!»…
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
