СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Мій сину! Не забувай мого навчання;
нехай твоє серце береже мої накази,
бо вони тобі причинять довголіття,
роки життя і спокою.

Нехай доброта й вірність тебе не покидають,
прив’яжи їх собі на шию,
напиши їх на таблиці серця.

Тим знайдеш ласку й доброзичливість
в Божих очах і в людських.

(Прип 3, 1-4)

У попередньому номері ми звернули увагу на те, що таке таїнство шлюбу, в чому полягає його значущість. Досвід підказує нам, що подружжя і родина — це дуже відповідальні речі, і часто молоді люди не готові до кінця прийняти на себе роль батька чи матері. Як можна підготуватися до цього, і чи це взагалі можливо? Коли повинна починатися підготовка до родинного життя? Чи виконує це завдання школа? Чи може вона забезпечити таку підготовку на сто відсотків? Якщо школа не може виконати цієї функції, то виховну роль бере на себе вулиця, двір. Питання, хто вчить молодь жити, особливо актуальне сьогодні, бо від того, яким моральним взірцям буде надано перевагу в життєвих і суспільних стосунках, залежить майбутнє країни, в якій ми живемо.

У перші віки християнства майже не проводили катехетичних занять для малих дітей. Це пояснюється тим фактом, що цю роль виконував дім, родина. Саме родина брала на себе обов’язок релігійного виховання свого потомства. Ранньохристиянська Церква велику увагу приділяла катехизації дорослих, бо передовсім вони зверталися до неї з проханням допустити до прийняття таїнств християнської ініціації (Хрещення, Миропомазання, Євхаристія). Доросла людина, яка жила життям Церкви, була готова сама подбати про християнське виховання своїх дітей. Сьогодні це виглядає інакше: зазвичай молоде покоління, залишене само на себе, шукає взірців особистості у світі, що його оточує. Світ, у якому ми живемо, далекий від християнської моралі, тому треба показувати молоді красу християнського життя в усьому його багатстві.

Не можна забувати, що в перші роки життя для дитини першим і найважливішим авторитетом є батьки. Саме від них залежить, наскільки правдивою буде їхня поведінка, чи їхнє життя не суперечить тим словам, з якими вони звертаються до своїх дітей. Слова батьків ніколи не повинні розходитися з їхніми ділами.

Цей номер нашого щомісячника спробує відповісти на такі питання: на що звертати увагу, виховуючи підлітка, як говорити з дитиною про те, що стосується статі, як її готувати до майбутньої ролі батька і чоловіка або матері і дружини. Підготовка до родинного життя повинна розпочинатися ще в самій родині.

Будемо сподіватися, що черговий номер «Проповідника», який ми віддаємо вам до рук, допоможе в підготовці молодого покоління до подружнього життя. Як редактор цього щомісячника маю до вас прохання надсилати на адресу нашої редакції відгуки й зауваження щодо змісту наших статей. Те, яким буде наше видання, залежить також і від вас, Дорогі Читачі!

Маріуш Возняк ОР

ЗАВЖДИ БУВАЄ НАДТО ПІЗНО…

У Франції, як і в Польщі й Україні, часто порушується питання: хто повинен навчати дітей у школі того, що пов’язане з темою сексуальності? Вчителі мови чи біології? Чи, може, вчителі філософії? Ніхто не може дати однозначної відповіді на це питання. Чому забувають про батьків? Тому що батьки не здобули доброї освіти в царині любові та сексуальності. Зазвичай існує тенденція переказувати своїм дітям те, що ми самі чули. Якщо ми самі не мали в дитинстві інформації про сексуальність, то важко що‑небудь розповісти своїм дітям. У такому разі або нічого їм не кажуть, або напускають туману, залякуючи тим, що секс неприпустимий, що треба бути обережним, бо людині в цій сфері загрожують СНІД, венеричні захворювання, небажана вагітність, контрацепція, аборт і багато чого іншого. Часто тема сексу трактується дуже негативно, навіть агресивно.

1929 року Бертран Рассел, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури, поділився з читачами надзвичайно проникливим спостереженням. Він сказав, що нездорова цікавість дітей щодо сексуальності, підглядання, шукання еротичного досвіду виникають із фальшивого сорому та удаваної скромності батьків, які не хочуть або нездатні розмовляти з дітьми про цю сферу життя. Дитину залишають напризволяще, беззахисною перед своїми однолітками, телебаченням, пресою. Але ж їй потрібно знати, розуміти. Якщо не давати їй те, що є найважливішим для її розвитку, то вона формуватиметься самотужки, намагатиметься красти інформацію, шукатиме її як може. Та інформація, яку вона здобуде сама, часто буде перекручена, спотворена й не допоможе їй опанувати ту небувалу силу любові й сексуальності, що дозріває в ній.

За останні десять років ми перебували в товаристві понад 150 тисяч молодих людей, від зовсім маленьких, із дитсадків, аж до старших — з університетів. Нас найглибше вразив той факт, що молоді люди погано поінформовані дорослими щодо таких важливих речей, як любов і сексуальність, які можуть бути джерелом сенсу життя.

У своїй практиці я зустрів багатьох людей, хворих на СНІД. Вони відрізнялися віком: 17, 25, 30 років. Часом хтось із них приходив до мене і просив подбати про нього. А я йому відповідав: «Я не можу тебе вилікувати. Ми не вміємо лікувати СНІД…» Раз я не міг допомогти як лікар, то принаймні ставав до розмови з такими людьми. Наймолодший хворий на СНІД, якого я зустрів, мав 17 років. Він небагато знав про любов. У нього була фізична вада, й однолітки глузували з нього: мовляв, ти добре знаєшся на математиці, історії, географії, але ти — невдаха, бо нездатний піти разом з тією вуличною дівкою.

Оскільки він почувався гіршим за інших, то сказав собі: «Я їм покажу!» Взяв гроші своєї матері й пішов із проституткою. Чого він навчився в любові? Я бачив його кілька днів по тому. Він сказав:

– У мене СНІД!
– Звідки ти це знаєш? — спитав я.
– Я переспав з проституткою.
– Хто тобі сказав, що в неї СНІД?
– Але ж усі вони хворі на СНІД…
– Це не обов’язково!

Медсестра взяла у нього кров на аналіз, результат виявився негативним. Проте, аби результат був вірогідним, треба почекати три місяці після можливого зараження, щоб організм мав час виробити антитіла, які можна виявити в крові, що дає знати про хворобу. Через три місяці у хлопця знову взяли кров. Результат був позитивний. Я кажу йому:

– Розумієш, цей результат не є добрий. Треба ще раз здати кров. Могла бути помилка.

Аналіз повторили. Знову позитивний результат.

Він крізь сльози попросив мене, щоб я зустрівся з його батьками. Раз він просив, я мусив це зробити. Я мусив повідомити їм цю катастрофічну звістку: у їхнього сина СНІД!

Цей хлопець прожив ще два з половиною роки. Чому він помер? Ані суспільство, ані його батьки, ані я не розповіли йому, що таке любов і як давати собі раду із сексуальністю. Сьогодні ці знання потрібні куди більше, ніж 20, 30 років тому. Не виховувати в дітей правильне розуміння своєї сексуальності означає вкрасти в них те, чого вони потребують! Це те саме, що відмовити їм у їжі! Якщо ми хочемо, щоб зменшувалася кількість сексуальних відхилень, педофілії, кровозмішення, зґвалтувань, сексуальних домагань, ми повинні надавати добру, високоякісну інформацію всім дітям. Постає питання: в якому віці можна про це говорити дітям? Багато батьків кажуть нам:

– Ми не наважуємося! Чекаємо, що вони запитають. Це їх не цікавить.

Будьте певні, ваша дитина знає про сексуальність принаймні вдвічі більше, ніж вам здається. Хоч коли ви почнете, це завжди надто пізно! Навіть якщо ви становите суперкатолицьку побожну родину, ваша дитина знає про сексуальність набагато більше, ніж ви уявляєте. Але як же часто ця інформація є викривленою, брудною, згубною для вашої дитини!

Отже, повертаємося до питання: як розмовляти з дітьми про сексуальність? Коли починати? Треба починати якомога раніше. Потрібна педагогіка, яка б відповідала кожній віковій групі. Не можна те саме казати п’ятирічній, десятирічній і п’ятнадцятирічній дитині. В яких ситуаціях варто починати знайомити наших дітей із цією інформацією? У таких, які дають змогу дитині сприйняти таку інформацію. Не тоді, коли вона хоче погратися або збирається на тренування. Не тоді, коли ми нагримали на неї за погану оцінку, отриману в школі. Треба дочекатися моменту особливої близькості, інтимності. Такі особливі хвилини бувають, треба тільки вміти їх відчути і використати.

Коли я був хлопчиком, я послав свого старшого брата спитати в мами, звідки з’являються діти. Отримав відповідь: «Їх знаходять у капусті». Це було дуже погане «сексуальне виховання», сьогодні воно просто неприпустиме. В сучасному світі на дитину звалюється величезна кількість інформації, яка не завжди є доброю. Чому сьогоднішній світ, мас-медіа, школи заливають молодь поганою інформацією щодо сексуальності? Це виникає з того факту, що керівництво телебачення, журналісти, кінематографісти самі мають із цим проблеми. Вони не отримали відповідних знань на цю тему. Ми у Франції цілком офіційно пропонуємо урядові, міністрам та їхнім дружинам короткий триденний курс. Майже кожний, хто дістав таку пропозицію, виявив зацікавленість. Так сталося тому, що любов і сексуальність, по суті, зумовлюють сенс людського життя.

Чим більше дитина відчуває, що від неї щось приховують, тим більше зусиль вона докладає, щоб дізнатися більше. Коли ми приховуємо інформацію, то ризикуємо, що наша дитина підглядатиме й шукати її на кожному кроці. Отже, вона може натрапити на таку інформацію, яку заради грошей нададуть їй ділки, котрі спеціалізуються на її перекрученні. Йдеться не про те, щоб боротися з пропагандистами порнографії чи подібними до них «фахівцями» з викривленої сексуальності. Що мені до них, адже якщо дитині дати ясну і зрівноважену відповідь на її питання, вона не підглядатиме і не купуватиме порнографічної літератури чи відеокасет. їй стачить розуму і чуття, щоб сказати собі, що все це — нікчемство, втрата часу, що це не любов, а ординарний секс.

Треба усвідомлювати, що пам’ять дитини подібна до глибокої посудини. На початку життя вона порожня й простора. Та коли дитина росте, пам’ять поступово заповнюється різноманітною інформацією та образами. Якщо вони добрі, то це чудово. Проблема полягає в тому, що сьогодні більшість цієї інформації перекручена. Та пам’ять, яку можна назвати сексуальною, не працює так, як у комп’ютері, де є «кошик», який наказуєш очистити, і тоді інформацію можна стерти. В нашій пам’яті нічого не скасовується, нічого не стирається. Все, що ми сприймаємо з допомогою наших п’яти чуттів: зору, слуху, дотику, нюху і смаку, — заповнює нашу сексуальну пам’ять і не може бути стерте.

Молода людина може бути підготовлена до правильного переживання любові, а може стати розпутною. До цього можуть спричинитися інформація та образи, які становлять карикатуру любові та сексуальності. Любов подібна до атомної енергії. З радіоактивного матеріалу можна зробити атомну бомбу, а можна побудувати й електростанцію, яка служитиме людям, даючи світло й тепло. Любов і сексуальність можуть бути використані добре, можна дуже ніжно кохати одне одного, можна випромінювати любов, передавати життя, але коли цей дар використовується зле, виникає загроза захворіти на СНІД чи інші венеричні хвороби, втратити сенс життя, страждати — і все це лише тому, що бракувало доброї освіти в цій сфері.

Проф. Анрі Жує

ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ ДІТИ?

Фото: Дошкільнятко  

Роль розмови у вихованні

Насамперед спробуємо змалювати атмосферу розмов із дітьми і заразом пояснити, чому саме так, а не інакше годиться відповідати на їхні запитання. Це дасть змогу розглянути проблему повідомлення дитині знань на ширшому загальнолюдському та релігійному тлі етичних цінностей.

Власне, все, що робить нас зрілими людьми, побудоване на певному фундаменті, який був закладений через розмову, діалог. Усі наші знання, систему загальновизнаних цінностей, нарешті, віру ми здобуваємо в процесі виховання під час діалогу із світом дорослих людей. Саме розмова, саме діалог у найширшому розумінні слова є тим засобом, за допомогою якого розвивається наша людська природа. Діалог, розмова є істотним фактором виховного впливу. І тут ідеться не тільки про самі знання, які передаються в розмові, але й про те, що в діалозі дитина переконується, що вона є потрібного і важливою в очах батьків, в їхньому житті.

Якщо якась сфера людського життя ніколи не обговорюється, не буває предметом діалогу, людина не може повністю розвинути в цій сфері своєї людської природи, бо ця сфера не може увійти в повноту її особистого життя. На жаль, сфера сексуальності є саме такою. У багатьох родинах вона не стає предметом розмови дитини з батьками і — саме тому — не входить у повноту людського досвіду дитини. Вона є всередині нас, але водночас ніби залишається зовні, й оскільки становить фактор, який не охоплюється повністю нашою людською особистістю, то породжує проблеми, стурбованість. Тому, якщо батьки прагнуть позбавити дитину багатьох проблем, а заразом допомогти їй стати в сексуальному житті цілісною людиною, вони не повинні уникати розмов із дитиною. Важливо вміти передати дітям світ цінностей, а не тільки накази і заборони.

Покажемо це на прикладі з іншої сфери життя. Що стосується їжі, то батьки не говорять тільки про те, що можна або чого не можна, а намагаються передати щось більше: атмосферу, в якій її вживають, наприклад, атмосферу Святвечора. Вони навчають дітей елементів естетики, краси, наприклад, коли готують святкування дня народження. Навчають того, що спільна вечеря може бути красномовним вираженням щирості, якщо запрошено близьких родичів чи знайомих. Саме атмосфера вечері має велике значення в житті людини.

У сфері сексуального життя також не можна обмежитися повідомленням інформації, як у розмові про їжу не можна обмежитися відомостями про жування чи травлення, про те, що руки слід тримати на столі й не слід плямкати. Адже цим не вичерпується все, чим є вживання їжі як вираження життя чи суспільного співжиття. У сексуальній сфері не можна обмежитися переказом наказів і заборон, подібно до того, як не вдасться виховати у людини властиве застосування вживання їжі як форми людського співжиття, говорячи тільки про те, що по п’ятницях м’ясо їсти не можна.

Цінності, пов’язані зі статтю

До цінностей, на які треба посилатися, коли ми обговорюємо справи, пов’язані зі статевим життям, належать такі:

РОДИНА

Дитині родинне життя є добре знайоме. Вона невпинно бере участь у родинному житті. Воно становить для неї очевидну цінність. Тому нескладно змалювати сексуальне життя як один з елементів, з яких складається родинне життя. Водночас етичні принципи, що стосуються сексуального життя, дістануть своє обґрунтування як благо родинного життя.

ШЛЮБ

Він поєднує батьків, і тому має для дитини надзвичайну вагу. Певна річ, якщо в шлюбі немає справжньої любові та щирості, якщо подружнє життя не єднає батьків міцними узами, буде важко показати дитині шлюб як цінність. У розлучених сім’ях, у шлюбах, де батьки конфліктують, введення дитини в сексуальну реальність також буде нелегкою справою.

Етичний принцип, згідно з яким усе, що служить єдності, згуртованості, любові й відданості в шлюбі, становить моральне благо, — зрозумілий і очевидний для дитини. Прищеплення дитині цього принципу може вберегти її в майбутньому від багатьох помилок.

ЛЮБОВ МІЖ ЛЮДЬМИ

Треба дати ясно зрозуміти дитині, що:

ЛЮБОВ — це піклування про благо іншої людини;

ЛЮБОВ — це вміння зробити що завгодно для іншого, навіть ціною жертви;

ЛЮБОВ — це постійне узгодження своїх дій з думкою про благо іншої людини.

Переживаючи любов, людина повинна ставати кращою.

ЖИТТЯ людини

Воно бере початок у житті батьків. Адже батьки діляться своїм життям з дитиною.

Для віруючих людей ці чотири цінності: родина, шлюб, любов і життя людини — завжди пов’язані з найвищою цінністю: Богом, Який є Творець, Отець, джерело всякої любові і всякого існування. Мені здається, що для істинно віруючих людей, котрі мислять і живуть згідно з релігією, буде неважко показати дитині, якою мірою дійсність Божого життя, любов Бога, споконвічне батьківство Бога, справа сотворення віддзеркалюються в житті родини, в подружньому житті через любов і народження.

Дитина запитує про це рано, маючи три-п’ять років. Ці питання цілком закономірні й нормальні. Адже дитина прагне дізнатися про ці справи, так само, як і про всі інші. Вона й гадки не має, що тут може критися щось таке, про що батьки говорити не хочуть.

Коли дитина запитує: звідки беруться діти? як народжуються люди? і т. ін., — то найчастіше чує ухильну чи взагалі неправдиву відповідь.

Ухильна відповідь збуджує у дитини неспокій, концентрує її увагу на цій темі. А оскільки батьки не бажають вести про це мову, вона врешті-решт припиняє спроби говорити на цю тему з ними. Це перший етап такої болісної згодом для дитини втрати спільної мови з батьками. Багато разів ми зустрічали батьків, які задоволено стверджують, що їхня дитина вже доросла до школи, а ще ніколи про це не питала. Мабуть, справа все ж таки виглядає інакше. Дитина питала, але батьки ухилялися од відповіді, і та перестала запитувати. Це аж ніяк не означає, що вона перестала цікавитися цим предметом, не шукала відповіді на ці загадки у всіляких непевних джерелах.

Ще гірше, якщо батьки на питання дітей відповідають неправду. Зазвичай у цьому разі вони вдаються до однієї з трьох схем: тебе хтось приніс, ми тебе знайшли, ми тебе купили. Рано чи пізно дитина зрозуміє, що ця відповідь була неправдива. Окрім цього, завважте, що ніхто з нас, дорослих, не хотів би бути знайденим, купленим чи принесеним. А тим більше дитина! Така відповідь породжує занепокоєння, позбавляє дитину почуття безпеки і навіть спричиняє почуття загрози. Внаслідок таких відповідей дитина ніби втрачає батьків, вона може відчути себе знайдою чи підкидьком у батьківському домі.

Пізніше вона переконається, що правда виглядає інакше, ніж казали батьки. Отже, батьки ввели її в атмосферу брехні, з чого часто напрошується простий висновок: можна брехати, якщо ніяково казати правду. Але ж це самі батьки, які так прагнуть, щоб їхня дитина говорила лише правду, ввели її в атмосферу брехні, вільно вдаючись до неправди в розмовах про те, як передається людського життя. Це дуже прикметний негативний виховний і етичний наслідок казок про початок життя людини. Довіра дитини до батьків підривається. Відтепер дитина шукатиме відповіді на свої запитання у випадковому чтиві, фільмах, зображеннях та у випадкових, часом жорстоких і цинічних інформаторів: подруг і друзів.

Основні принципи

Мова, якої ми вживаємо в розмовах про стать і статеве життя, має бути звичайною.
 

Недоречно під час розмов про частини тіла вживати чи вигадувати дитячі назви замість тих, до яких удаються в мовленні дорослі люди. Часом доросла людина сором’язливо признається, що не знає справжніх назв статевих органів. Ці назви треба запровадити в ужиток. Неправильно, коли дитина знає назви всіх інших частин тіла, а цих не знає.

Дитина дуже рано починає розпізнавати відмінності будови тіла дівчинки і хлопчика. Тому назви зовнішніх частин тіла треба вводити якомога раніше, щоб вони супроводили спостереження дитини.

Якщо йдеться про тіло дівчинки, то ми говоримо про промежину, великі й малі соромітні губи (про вульву), про клітор, переддвер’я піхви. Назва соромітні походить від слова сором, що вказує на необхідність поваги до цих частин тіла. Цікаво про це пише святий Павло в Посланні до Корінтян: «Наші непристойні члени зазнають більшої пошани; ті ж, що у нас пристойні, її не потребують» (1 Кор 12, 23‑24).

Говорячи про тіло хлопця, ми вживаємо такі терміни: статевий член, крайня плоть, мошонка і яєчка.

Під час миття чи купання дитини є добра нагода вільно порозмовляти, вивчити назви частин тіла. Атмосфера природних дій полегшить усвідомлення дитиною правильних визначень.

Треба звернути увагу на те, що:

ми ніколи не зашкодимо дитині, якщо скажемо навіть більше, ніж — на наш погляд — вона може чи повинна знати, якщо тільки зробимо це з любов’ю, доброзичливо і щиро.

І навпаки: ми завжди завдаємо шкоди дитині, коли кажемо їй менше, ніж вона насправді повинна знати. Казати неправду — це кривда, бо дитина вірить у те, що говорить батько чи мати. Коли пізніше в розмові з друзями чи подругами дитина перекаже почуте від батьків, її висміють як дурня, до того ж наївного. Дією дуже неприємною ситуацією, в яку потрапила дитина, вона має «завдячувати» власним батькам.

Третій принцип каже:

розмовляючи з дитиною про статеве життя, треба говорити про факти, а не про відчуття. Не слід навівати дитині сексуальні переживання чи відчуття.

Якщо батьки не розмовляють із дитиною або ухиляються од відповіді на її питання, то роблять це саме через страх перед сексуальним досвідом. Так вони збуджують у дитини певне негативне відчуття: тут має бути щось таке, що примушує батьків ухилятися від розмови, не говорити про це. В цьому є щось таке, чого вони бояться. Отже, бояться вони саме відчуттів, а не фактів. Тут ми натрапляємо на парадокс: не розмовляючи з дитиною про сексуальне життя (напевно, через страх ввести її в світ сексуальних відчуттів), батьки власне й створюють атмосферу заінтригованості тим, чого вони бояться, тобто сексуальними переживаннями. Це матиме серйозні наслідки в житті дитини.

Питання дітей і відповіді на них

Тепер окреслимо відповіді на питання дітей.

Ці питання можна згрупувати навколо п’яти тем. Запропоновані тут відповіді — загальна схема, зразок або модель розмов із дітьми на теми, пов’язані з продовженням життя і статевими стосунками.

Треба старатися відповідати природно, як і на всі інші питання. Ми посилаємося завжди на те, що дитина вже знає. Треба також постаратися, відповідаючи на кожне нове питання, повторити все те, що ми вже говорили дитині. Дитина не втомиться слухати одне й те саме. Часто вона ставить питання не для того, щоб дізнатися, дістати відповідь, а просто тому, що хоче встановити контакт, порозмовляти з матір’ю, з батьком, з кимось дорослим. Питання — це простий спосіб налагодити контакт. Саме цьому контакту радіє дитина.

Уже перше питання, яке загалом звучить так:

звідки беруться діти? —

частенько вводить батьків у конфуз.

Проте відповідь на нього дуже проста:

– Адже ти вже знаєш, що в тебе є батьки. Тато дав тобі часточку свого тіла, мама дала тобі частку свого тіла, але в тобі є не тільки тіло. Ти вмієш мислити, говорити, кохати: ти — людина. Це Господь Бог створив твою безсмертну душу. Тому Господь Бог безмежно тебе любить, і тому ми теж тебе любимо.

Добре було б, якби батько чи мати, відповідаючи на це питання, щирим жестом приголубили чи попестили дитину, показуючи цим, що радіють дитині, радіють з того, що вона є їхньою, або, може, краще сказати — з них. Діти схоплюють зв’язок із системою цінностей: з любов’ю, Божим задумом. Відповідь на це питання дає можливість показати, як пов’язаний початок існування дитини з тим середовищем, у якому вона живе і виховується, з доброзичливістю і сердечністю, якими її в цьому середовищі оточують.

У другому питанні дитина хоче дізнатися про якісь конкретні подробиці.

Як це трапилося, що я народився? Як це було?

Відповідь потрібно завжди починати з того, що ми вже раніше казали дитині, додаючи нові елементи:

– Адже ти вже знаєш, що в тебе є батьки. Тато дав тобі часточку свого тіла, мама дала тобі часточку свого тіла, але в тобі є не тільки тіло. Ти вмієш мислити, говорити, кохати: ти — людина. Це Господь Бог створив твою безсмертну душу. Тому Господь Бог безмежно тебе любить, і тому ми теж тебе любимо. Я носила тебе в собі дев’ять місяців, як Матір Божа носила Господа Ісуса, Матір Божа любить Господа Ісуса і народила Господа Ісуса. Я люблю тебе і народила тебе.

У цьому зразку ми вклали відповідь в уста матері. Дати пояснення міг би й батько, відповідно змінюючи слова. Якщо з дитиною розмовляє не пов’язаний з нею безпосередньо, він може перенести зміст відповіді на самого себе.

Це звучатиме приблизно так:

– Тато дав мені часточку свого тіла, мама дала мені часточку свого тіла, і т. д.

Це перенесення змісту на себе заспокоює дитину, звучить гідно, серйозно. Тоді дитина може запитати, чи їй теж батьки дали життя. Відповідаємо, що, звичайно, їй так само.

Введення у відповідь Матері Божої і таємниці втілення має важливе значення. Дитина, яка дістає релігійне виховання, житиме цими реальностями. Літургійний календар показує нам, що Богоматір чекала на Господа Ісуса дев’ять місяців. Урочистість Благовіщення, яку ми святкуємо 25 березня, відділяють від урочистості Різдва, яку ми святкуємо 25 грудня, повні дев’ять місяців. Від урочистості Непорочного Зачаття Богоматері — 8 грудня — до урочистості Її Народження — 8 вересня — теж дев’ять місяців. У молитві «Радуйся, Маріє…» ми промовляємо: «Благословенний плід лона Твого». Слово лоно означає утробу, або живіт. Французькою в тому самому тексті Ангельського Привітання кажуть: «Благословенний плід утроби Твоєї». Латиною сказано дуже просто: «Benedictus fructus ventris tui — Благословенний плід черева (живота) Твого». Тому треба так просто й сказати дитині, що мати носила її в собі, і віднести цю реальність до Матері Спасителя.

Наступне питання дитини може стосуватися способу, яким вона народилася.

Як я народився?

І знову відповідь має бути простою. Треба завжди вживати ті вислови, якими дитина зможе послуговуватися все життя. Згідно з прийнятою засадою, ми завжди розповідаємо все спочатку:

– Адже ти вже знаєш, що в тебе є батьки… — і т. д.

Дитині не набридне слухати одне й те саме, бо вона радіє розмові з батьками. І далі:

– Я носила тебе в собі дев’ять місяців, а народила тебе через родові шляхи (або родовий канал), через вульву, промежину. Ти був (була) тоді значно менший (менша), ніж тепер, твоя вага була три кілограми і триста грамів. Треба було тебе купати, сповивати, годувати, — і т. д.

Ми навмисно наводимо ці подробиці, бо вони мають неабияке значення. Про реальність народження йдеться в контексті життя і піклування про дитину. Родові шляхи — це зворот, який дитина зможе вживати як доросла людина. Було б добре, щоб дитина пам’ятала, що це — родові шляхи, тобто що вони служать для продовження життя, для народження. В цьому полягає гідність людини, гідність жінки.

Ще одне питання завдає багато клопоту батькам. Воно стосується того,

як частка тіла тата потрапила всередину тіла мами і дала там початок життю дитини.

На це питання можна відповісти теж дуже просто. Ця відповідь дуже важлива. Вона має порушити питання про будову тіла, оте, що бентежить, питання про відмінності в будові тіла дівчинки і хлопчика.

Відповідати ми завжди починаємо з того, про що ми вже говорили, що дитина вже знає:

– Адже ти вже знаєш, що в тебе є батьки… — і т. д.

Потім розширюємо відповідь:

– …Я тебе носила в собі дев’ять місяців, а народила тебе через родові шляхи, через вульву, промежину. Але ти вже знаєш, що це я тебе носила в собі, а не тато, хоча тато теж тебе дуже любить. Моє тіло так побудоване, що я можу носити в собі дитину, народити її, годувати, а тіло татка побудоване інакше. Тато ніколи не буде носити в собі дитину, не буде народжувати, не буде її годувати груддю. Його тіло так побудоване, що може передати часточку свого тіла всередину мого тіла. Якщо я можу стати мамою, то стаю мамою, а якщо це такий час, коли я не можу стати мамою, то не стаю мамою.

Якщо ми розмовляємо з хлопчиком, звертаємо його увагу на гідність батьківства:

– Подивися, ти — хлопчик, ти маєш таку будову тіла, як тато. Ти не станеш мамою, не будеш носити в собі дитину, не будеш її народжувати. Твоє тіло так побудоване, що ти зможеш стати татом, коли одружишся, зможеш передати частку свого тіла всередину тіла своєї дружини. Якщо вона зможе стати мамою, то стане мамою, а якщо це буде той час, коли вона не може стати мамою, то вона не стане мамою.

Дівчинці ми кажемо:

– Будова твого тіла є такою самою, як у мами. Ти зможеш носити в собі дитину, а потім народити її і вигодувати. Може, в майбутньому ти матимеш чоловіка, мабуть, ви побудуєте ро­ину. Твоєму тілу треба буде відчинитися, коли твоїй дитині прийде час народитися, адже дитина тоді вже стає досить великою.

Дехто вважає, що така відповідь може схвилювати хлопчика, бо мати становить велику цінність в емоційному житті дитини. Якщо сказати, що він не буде мамою, то це може його схвилювати, збудити жаль, спричинити шок чи почуття меншовартості. Проте такою є істина і треба відкрити її так, щоб дитина усвідомила свою батьківську відповідальність і батьківські функції. Адже жінка не зможе стати матір’ю, якщо батько дитини не передасть їй часточку свого тіла. Без батька в матері не може бути дитини. Така є сутність мужності й жіночності. Величезна кількість проблем у житті дорослих чоловіків пов’язана з тим, що вони вчасно не усвідомили тісного зв’язку між сексуальністю і батьківськими функціями.

Показуючи дитині мету, а отже, і значення відмінностей у будові тіла хлопчика і дівчинки, ми заспокоюємо дитину, більше того, формуємо в неї почуття гідності своєї статі, певного роду солідарність з батьками, відчуття подібності до них. Хлопець по-своєму пишатиметься тим, що схожий на батька. Це сприятиме пошані до жінки. Дівчинка ж не буде стурбована тим, що її тіло є гіршим від тіла хлопчика, бо їй чогось бракує. Ми часто зустрічаємо таку збентеженість, оскільки дитина оцінює дійсність такою, як її бачить. Адже діти бачать, що хлопчик має щось, чого у дівчинки немає. З цього може постати переконання, що краще бути хлопчиком. Отже, якщо у дитини сформовано свідомість цінності функції материнства, що дівчинка є потенційною жінкою і матір’ю, то як хлопчик, так і дівчинка зростатимуть і розвиватимуться згідно з істинною ієрархією цінностей. Сексуальна реальність увійде в світ людських цінностей, якими житиме дитина.

Принагідно ми також підкреслимо необхідність поваги до тіла людини. Повага важлива тому, що тіла чоловіка і жінки мають відмінності й служать такій великій меті, як продовження людського роду. Саме тому ми шанобливо ставимося до тіла, миємо його, а на пляжі прикриваємо ті частини тіла, які відрізняються. Ми прикриваємо не ті частини тіла, що однакові: голову, руки, ноги, — а ті, що відрізняються у чоловіків і жінок, бо служать продовженню життя, служать великій справі й заслуговують на особливу пошану.

Та відповідь, яку ми сформулювали, важлива й істотна. В цій відповіді будова тіла пояснюється через реальність батьківства і материнства, а це становить умову правильного психосексуального розвитку і психосексуальної зрілості. Якщо чоловік не бачить у собі потенційного батька, а в жінці — потенційної матері, якщо жінка не бачить у собі потенційної матері, а в чоловікові — потенційного батька, то не можна назвати цих людей дорослими, або зрілими в психосексуальному плані.

Усі проблеми статевого життя, чи то моральні, чи пов’язані з побутом і звичаями, які виснажують сучасне суспільство, мають безпосередній зв’язок із тим, що сексуальне життя стає шуканням відчуттів поза всіма основними функціями сексуальності в житті людини, в житті суспільства. Сфера сексуальних відчуттів залишається відокремленою, що завдає шкоди всьому істинно людському, тобто створенню уз, символіці та змістовій функції статевого життя, а також найістотнішій функції, якою є продовження життя.

Останнє питання постає тільки в тому разі, якщо дитина вихована правильно і вона дуже щира в безпосередніх розмовах і стосунках із батьками. Отже, інколи постає і таке питання:

Коли тато передає мамі часточку свого тіла?

Дуже небагато батьків здатні відповісти на це запитання щиро і просто. Однак, згідно з прийнятими нами засадами, і ця відповідь може бути простою.

Ми завжди знову повторюємо все, що раніше розповідали. Отже, створюється ціле описання родинного життя, початку життя в лоні люблячої родини. Підходимо до того моменту, коли мати каже, що вона є мамою, а тато є татом, що тато не стане мамою, що дівчинка може стати мамою, а хлопчик в майбутньому може стати татом.

Далі постараємося показати статеве співжиття як один із елементів всього подружнього життя.

– Ми одружилися тому, що кохали і кохаємо одне одного. Ми повінчалися в такому-то храмі.

Можна розповісти щось про релігійні обряди: хто був свідками на вінчанні, хто з родини був на весіллі. Це — переказ родинної історії про величну реальність церковного шлюбу і весілля.

– Ми любимо одне одного, тому ми живемо разом; ми любимо одне одного, тому ми працюємо разом; ми любимо одне одного, тому ми піклуємося одне про одного, дбаємо про те, щоб вас одягнути, нагодувати, помолитися разом, піти спати. Ми любимо одне одного, тому спимо разом.

Не треба боятися цього твердження, бо діти дуже люблять спати з батьками і чудово знають, що якщо любиш батьків, то любиш з ними спати. Отже, якщо батьки люблять одне одного, то і сплять разом. Де цілком зрозуміло і відповідає тому, що дитина сама відчуває, коли спить у ліжку з батьками.

– Ми любимо одне одного як чоловік і дружина, тому ми маємо статеві стосунки одне з одним, і тоді тато передає частку свого тіла мамі. Якщо це припадає на такий час, коли мама може стати мамою, то в ній зачинається життя нової людини.

Таким чином статеві стосунки вміщують у такий контекст, який вони насправді мають у житті. Адже це тільки один із багатьох елементів усієї спільності життя.

Проте зрозуміло, що батьки, між якими немає любові, матимуть великі труднощі з переказом дитині інформації щодо сексуальної сфери. Якщо дитина є плодом невпорядкованого сексуального життя, якщо вона відчує чи знає, що була небажана, як їй можна говорити про любов?

Адже тільки в контексті любові, яка є чутливою до блага і робить іншу людину кращою, сексуальне життя стає цілковито людською дійсністю. Якщо батьки сваряться або дійшло до розлучення, пекучим питанням стає: чим у такому разі було і чим є їхнє сексуальне життя?

Так багато дітей сьогодні не можуть відчути радості справжнього введення в життя та спокійного знання про сексуальні стосунки саме тому, що вони не мають таких батьків, які б насправді кохали одне одного і для яких статеві стосунки були б насправді вираженням всього того, що їх поєднує.

Якщо вихователь чи вихователька, катехізатор, учитель чи вчителька мають справу з такими дітьми, то треба говорити про любов і сексуальне життя на тлі любові як Божого задуму щодо людини, задуму, який не змінюється, хоча людина — на свою біду — не завжди дотримується його.

Треба тоді сказати дитині щось на зразок:

– Бачиш, Господь Бог хотів, щоб це було так: батьки люблять одне одного, а тому одружуються, разом працюють, разом мешкають і т. д. Таким є задум Бога. На жаль, є люди, в житті яких так не вийшло. Це призводить до страждань цих людей і їхніх дітей. Я тобі бажаю, щоб у твоєму житті все склалося інакше, краще. Але це залежить від тебе.

Дуже важливо, щоб самі б­тьки були здатні щиро сказати дитині про те, що в їхньому житті щось не вийшло або не виходить. Адже для дитини це річ очевидна (якщо, наприклад, батьки розлучилися). В цьому разі батьки не повинні підбурювати дитину одне проти одного, бо це завжди дуже сильно ранить емоційну сферу дитини. Дитина не повинна зосереджувати уваги на болісних для неї фактах, які становлять джерело роздратування для батьків і згубно впливають на її власний розвиток. Якщо дитина росте в несприятливих умовах внаслідок конфліктів між батьками, треба подбати про створення такої атмосфери, в якій ці гіркі переживання стануть не так нещастям, як життєвим досвідом. Ідеться про те, щоб з трагедії батьків дитина змогла зробити правильні висновки для свого майбутнього життя, щоб вона могла жити з надією, що пізнання гіркої долі батьків і праця над собою, незважаючи ні на що, зроблять її здатного створити гармонійну родинну спільноту.

Кароль Мейсснер OSВ

ПЕРШ НІЖ ВОНИ ПІДРОСТУТЬ

Фото: vkurse.ua  

Як розмовляти з дітьми 10-13 років?

Необхідність інформації про дозрівання

Анрі: Період статевого дозрівання має щонайважливіше значення як в житті жінки, так і в житті чоловіка. Якщо підліткам як слід не пояснили дію механізму дозрівання, це може мати далекосяжні негативні наслідки, що інколи даються взнаки навіть упродовж цілого життя. Дівчина повинна не тільки зрозуміти суть свого дозрівання, але й чітко уявляти, як воно відбувається у хлопців. Батьки іноді гадають, що якщо вони пояснили дочці, що таке місячні, то вже все гаразд… Але дівчину, якій повідомили лише про зміни в її організмі, в певному сенсі обділили, бо вона нічого не знає про дозрівання хлопців. Про це повинен розповісти своїй дочці батько. Так само стоїть справа з хлопцями. Здебільшого вони не мають відомостей на тему дозрівання дівчат або отримують дуже скупу інформацію від батька. Зате в школі вони дізнаються про дозрівання своїх подруг від друзів, які сміються з «сексуальності» дівчат, а отже, не вчаться їх поважати. Тому мати повинна передати хлопцеві знання про дозрівання дівчат, щоб він не насміхався з них, а був із ними делікатним і чуйним. Таким чином ми сформуємо в нього повагу до жіночності. Отже, потрібна зрівноважена інформація.

Просто вражає, як довго нам довелося чекати, переживаючи власні проблеми з сексуальністю, щоб нарешті збагнути, наскільки важливі ці знання. Вони потрібні не тільки тим, хто вибере подружнє життя, але й тим, хто живе в целібаті. Вони потрібні всім, хто готується до шлюбу чи целібату, щоб правильно скерувати свою почуттєвість і сексуальність.

Надаючи дитині належну інформацію на тему дозрівання, ми даємо також опору суспільству, оскільки в такому разі сексуальність уже не буде якоюсь великою проблемою, причиною багатьох життєвих катастроф, а послужить рівновазі особи, стане тим фундаментом, на якому можна будувати подальше життя.

Колись 74-річна жінка надіслала нам короткого листа: «Я ніколи нікому не розповідала про те, про що зараз пишу вам. Прошу допомогти мені. Я боюся не смерті, а того, що на тому світі зустрінуся зі своїм батьком. Я боюся зустріти його після того, що він зробив, коли мені було 8 років». Ця жінка страждала все життя, тому що мати не розповіла їй про сексуальність, а батько завдав їй страшної рани. Цю рану вона тримала в таємниці майже все своє життя.

Дітям треба розповідати про сексуальність до початку періоду дозрівання, але не за день чи місяць. Треба почати на кілька років раніше, наприклад коли їм виповниться 10 років.

Дозрівання дівчат

У Школі Життя і Любові ми вважаємо, що дозрівання дівчат припадає на вік від 10 до 13 років. Це може статися також між 15 і 17 роками. Найпізніше дозрівання мені довелося спостерігати у дівчини 19 років. Я був дуже радий, що мені випало спілкуватися з нею, бо як лікар я не дозволив медичного втручання. Коли мати з 14‑річною дочкою прийшла до мене, стурбована тим, що у дівчини все ще немає перших місячних, я відразу заспокоїв її і запропонував відповідне обстеження. Завдяки УЗД ми змогли показати дочці, що в неї матка і яєчники на своїх місцях, а тому не варто непокоїтися, треба тільки терпляче чекати.

Крістін: Дуже важливо підготувати свою дочку до періоду дозрівання. Дівчина, яка в цьому як слід не орієнтується, може пережити в день своїх перших місячних шок. Наприклад, вирішить, що вона вже вмирає. Це може завдати сильного удару її сексуальності. Першою умовою належної підготовки до періоду дозрівання дівчинки є позиція її матері. Саме мати повинна передати їй чітке уявлення про жіночність. Вона повинна розвивати її добрі нахили, її лагідність, не пригнічувати її темперамент чи динаміку, а неухильно підтримувати діалог, відверту розмову матері з дочкою. Було б добре також підкреслювати певну схожість і позитивні жіночі якості, які мають дочка і мати. Ще до 10 років дівчинка повинна знати, як функціонує її тіло, і щоб дати їй про це якнайбільш позитивне уявлення, треба пояснити їй мету функціонування статевих органів жінки. Треба пояснити їй, що вона має матку, яка подібна до колиски і в яку вона прийматиме дітей. Дівчатка залюбки граються з ляльками, ніби з власними дітьми, і таким чином стверджуються у своїй жіночності й психічно розвиваються. Дуже важливо, щоб у слушний час дочці як слід пояснили, що місячні, навіть якщо з’являється кров, не мають нічого спільного з пораненням, що саме так щомісяця (як навесні миють і прибирають дім) відновлюється в ній «колиска». Коли дитинка з’являється на світ, теж прибирають у кімнатах, міняють меблі, штори, і це — свого роду прийняття, урочиста зустріч. Дівчатка дуже чутливі й дуже добре зрозуміють такі порівняння. Таким чином ми нейтралізуємо в них страх перед місячними. Гадаю, що ми повинні допомагати дозріванню дівчинки, покладаючи на неї певні обов’язки і відповідальність.

Перед періодом дозрівання мати могла б сказати дочці, що та сама може спостерігати за знаками скорої появи її перших місячних. За кілька місяців до того у дівчини з’являються білясті, без запаху виділення з піхви: система статевих органів починає функціонувати. В недалекому майбутньому дівчина вивчить механізми функціонування власної плідності й робитиме перші кроки в ознайомленні з природними методами планування родини.

Трапляється, що дівчатка взагалі не хочуть ставати жінками. Це буває, якщо їм не пояснили, як це відбувається. Можливо, вони навіть побоюються цього, бо хтось їх налякав, або не хочуть бути подібними до своїх матусь. Тож, щоб дівчинка захотіла стати жінкою, найкраще може допомогти погляд її батька — погляд, сповнений любові, слова, жести, якими батько дає їй зрозуміти, що бачить зміни, які відбуваються в ній, що він щоразу ясніше помічає в ній жіночність. Дівчинка може навіть намагатися в цей час привернути до себе увагу батька.

Анрі: Буває, що дівчина «закохується» в свого батька, бо якщо батько має добрі взаємини з дружиною, він має також добрі стосунки зі своїми дітьми. Дівчина, яка росте і дозріває, намагається природним чином привернути емоційну увагу батька, формує свою самосвідомість через протиставлення своїй матері. Якщо дочка протиставляє себе матері, це дуже добрий знак, бо він свідчить про те, що вона розвивається. В цей час вона звертається до батька, і матері слід її до нього направляти. Тоді чоловік, звичайно, має захистити дружину й зробити так, щоб дочка зрозуміла, що вона тільки стає жінкою, це через деякий час дасть їй змогу носити в собі нове життя, чим, звісно, пишається батько. Проте є багато матерів, які нам кажуть: «Але ж я ще не хочу ставати бабусею!» Я відповідаю, що якщо вони не хочуть надто швидко стати бабусями, треба якомога раніше пояснити їхнім дочкам, як функціонує їхня сексуальність.

Батько, який дедалі більше помічає жіночність дочки, бачить і те, що вона стає надзвичайно ніжною з ним. Іноді навіть треба бути обережним і сказати своїй дочці:

– Я не твій наречений! Я твій батько! Адже я чоловік твоєї матері, а не твій!

Звичайно, все це треба говорити з гумором, а не підозріло.

Якщо в родині є дві дочки, не можна віддавати перевагу якійсь із них, інакше може дійти до ревнощів щодо батька чи матері між сестрами.

Батько повинен бути дуже чуйним у стосунках зі своєю дочкою, аби дівчинка могла звіритись йому, що стала юнкою. Так було з нашою наймолодшою дочкою, коли їй виповнилося 13 років. Я прийшов додому після цілого дня праці в лікарні, а вона кинулася мені на шию і каже:

– Тату, є!

Я питаю:

– Що є? Ти стала найпершою в класі з математики?

Каже:

– Та де там…

– Тоді що ж є?

– Я тепер жінка!

Слідом за цим звичайно йде поцілунок і підготовка маленького родинного свята. Не треба запрошувати сусіда чи дивитися телевізор. У щирій атмосфері родини можна з’їсти тістечко, вручити дочці якийсь маленький жіночий подарунок. Завдяки цьому вона переконається, що дозрівання — це щось дуже добре.

Дозрівання хлопців

Дозрівання хлопців відбувається дещо інакше, ніж дозрівання дівчаток. Чоловік, на відміну від жінки, не може сказати, що це сталося в якийсь певний момент. На жаль, батько зазвичай не вміє це добре пояснити, бо звичайно він трохи скутий. У такому разі добре було б сісти разом із сином у машину і поїхати кудись, повернути дзеркальце так, щоб було видно не тільки дорогу, але хоч трошки й сина. І нехай батько скаже йому: «Знаєш, мене у твоєму віці страшенно цікавили дівчата…»

Він побачить, що син уже наставив вуха, отже, можна продовжувати: «Була така дівчина, на ім’я Мартина, і я закохався в неї».

Син у цей час нічого не відповість, але подумає: «Мою звуть Наталка».

Буває, батько, якого я так заохочую, заперечує: «Але ж мій син на це нічого мені не каже».

Тоді я пояснюю, що те, що він нічого не каже, не означає, що він нічого не чує. Треба бути сміливішим, не цуратися почуття гумору. Треба також любити свого сина, щоб відкрити йому свої таємниці.

Хлопцям у період статевого дозрівання найбільше допікає у сфері сексуальності проблема мастурбації. В анонімній анкеті ми запитали про це 100 хлопців, і 90 з них підтвердили, що вона для них існує. Що ж тоді, решта були ненормальні? Ми спробували з’ясувати причини такої ситуації. Виявилося, що ті десять хлопців були раніше належно підготовлені до періоду дозрівання. Батько, дідусь або старший брат дуже добре пояснили їм, що таке статеве дозрівання, і отримана від них інформація дала їм змогу стримувати свою сексуальність.

Одного дня п’ятнадцятирічний хлопець переможно повідомив мені:

– Я знайшов засіб уникати мастурбації. Коли в моїй голові з’являються образи еротичного характеру, я уявляю, що веду баскетбольний матч. Цей вид спорту мене дуже приваблює, отож я думкою переходжу від одних образів до інших, і таким чином еротичні образи потихеньку відсуваю, а на їхнє місце стають спортивні образи.

Отже, «ментальний» або фізичний спорт теж може допомогти встояти перед спокусами еротичного характеру.

Якось прийшов до мене хлопець і каже, що погано почувається, бо мастурбує сім разів на день, і це його страшенно пригнічує. Я відповів: «Якщо ти це робиш сім разів на день, то спочатку постарайся робити це лише шість разів».

Я не міг йому сказати, щоб він облишив це робити зовсім, бо для цього треба докласти багато зусиль. Якщо він робив це сім разів, то не може за один день чи один тиждень зовсім перестати.

Ще колись один самовпевнений юнак сказав мені:

– Я застосував Ваш метод і вже ніколи не буду мастурбувати!
– Коли ти вирішив, що вже не будеш цього робити? — запитав я.
– Три дні тому.
– І ти впевнений, що цього вже ніколи не трапиться?

Я пояснив йому, що такі безкомпромісні рішення походять від гордині.

– Уяви собі, — сказав я йому, — що сьогодні ввечері по 2-й програмі телебачення покажуть фільм із сильною еротичною сценою. Як ти це подивишся і потім підеш спати, які будуть твої думки, коли ти заплющиш очі?

– Ой, я про це не подумав! — відповідає він.

До проблеми мастурбації треба підходити з покорою. Я не маю на увазі, що треба сказати: «Хай живе мастурбація!» Але треба знати, що це дуже делікатна проблема в житті хлопця. Тим більше, якщо ніхто йому не пояснив, який складний увесь цей процес дозрівання. Ця проблема може залишатися доти, доки уява хлопця живитиметься образами і звуками радіо та телебачення. Чим більше він діставатиме викривленої, гостро присмаченої інформації на тему сексуальності, тим довше не зможе покінчити з цією проблемою.

Часто трапляється так, що внаслідок внутрішньої боротьби між духовністю, що схиляє до чистоти, і потягами, що протистоять їй, юнак стає рознервованим, бо відчуває себе нечистим і не бачить у собі ніякого прогресу, а почуття провини робить його ще більше внутрішньо замкненим. Тому я гадаю, що треба дуже добре пояснювати хлопцям усі ці речі, і ця роль не для матері. Вона не є чоловіком і не може брати розв’язання цієї проблеми на себе, бо вона її не знає. А ще це має бути чимось дуже таємним і врегулюватися між батьком і сином. Безперечно, інформація про дозрівання стає надійною підтримкою для дитини.

Щоденна педагогіка

Дуже небезпечно постановити одного разу, що ми все розповімо своїй дитині, а потім думати, що я — хороший батько (або мати) і все в цій справі вже зроблено. Гадаю, треба радше запитувати себе, що з того всього дитина зрозуміла. Саме в цьому полягає любов: знати, що інший зрозумів, чого йому бракує, щоб він міг далі розвиватися. Я б назвав це щоденною педагогікою. Проте не треба щодня до здуріння вести з дитиною розмови про дозрівання. Бувають певні інтимні моменти, і батькам треба їх відчувати. Не забуваймо, що завжди треба йти попереду своєї дитини, треба випереджати її. Навіть якщо вона ні про що не запитує, треба самому заводити розмову з нею.

Анрі і Крістін Жує

ДОЗРІВАННЯ І ПІДЛІТКОВИЙ ВІК

Період дозрівання, який становить початковий етап юнацтва, є моментом, коли батьки мають особливе покликання бути надзвичайно сприйнятливими до християнського виховання дітей: це — момент, коли людина відкриває саму себе, свій власний внутрішній світ, у якому вона будує великі плани. В цей час пробуджується почуття любові й природний сексуальний потяг, запалюється прагнення мати соціальні контакти і виникає особливо глибока радість від повного надій відкриття життя. Часто це також стає віком запитань, хвилюючих пошуків, що призводять до фрустрацій (розладів — Ред.) Це — вік свого роду недовіри до інших, небезпечної замкненості в собі, інколи перших знегод і прикростей" (Йоан Павло II, Апостольське послання Catechesi tradendae: AAS 71 [1979], c. 1309, № 38).

Папська Рада у справах родини, Людська сексуальність: правда і значення. Рекомендації для виховання в родині, 87, Ватикан 1996.

ПРИМИРИТИ ВУЛКАН І РОМАНТИЧНІСТЬ

Фото: sms-vitannya  

Проблеми молоді віком від 13 до 16 років.

Один хлопець мені сказав:

– В мені ніби той вулкан!
– Де? — питаю я.
– В штанях, — пошепки відповідає він.

Дівчата кажуть інакше:

– Я романтична…

І я знаю, де це закладено: в серці.

Отже, головна проблема підлітків: як гармонійно узгодити вулкан з романтичністю? Зробити це дуже важко, але можливо. Треба навчити хлопців романтичності, і це заспокоїть їхній вулкан. Це — чудове і дуже делікатне заняття.

Юна п’ятнадцятирічна дівчина приходить до мене і каже:

– Я вже не вірю в кохання.
– Ти не була ніколи закоханою? — питаю я.
– Була, двічі.
– Розповіси мені про перший раз?
– Я дуже його кохала, але через три місяці покинула, бо він використав моє тіло, використав мене.
– А другий?
– Зрадив мене. Я відкрила йому свої таємниці, а він розповів їх іншим.

Жінки добре знають, що це таке. Ми, чоловіки, повинні відкрити серце, щоб це зрозуміти. Коли тобі 15, 16 років, ти кажеш:

– Що тут такого? Розповіла мені якусь таємницю, хіба я не можу піти і розповісти це ще комусь?

Ми, чоловіки, маємо дуже мляві серця, а іноді наша сексуальність не дає мозку як слід працювати. Слова цієї дівчини дуже гарно відображають прагнення любові: я його кохала, він мені подобався, мене вабило до нього, я відкрила йому свої таємниці, а він мене зрадив!

– А ти знаєш, чому він тебе зрадив? — спитав я.
– Ні.

Яка наївність! Ми, чоловіки, можемо бути страшенними каверзниками, маніакально захопленими сексуальністю, якщо ніхто нас раніше не введе в цей світ.

Я сказав цій дівчині:

– Наскільки я зрозумів, з першим ти спала, а з другим не хотіла…
– Так. Не хотіла, щоб він теж мене використав, як той перший.
– Виходить, цей хлопець, коли побачив, що не може скористуватися тобою, як одноразовою хусточкою до носа, зрадив тебе.

Ось чому як так часто нагадую хлопцям про їхню відповідальність. Якщо її бракує, вони своєю поведінкою завдають удару почуттям дівчат, і потім їм дуже важко комусь довіритися. Коли не зберігаються таємниці, дівчина вже не може повірити в чиюсь любов.

В цьому віці дівчата схильні все узагальнювати. Якщо така дівчина має хлопця, гідного довіри, то гадає, що всі вони такі. Якщо якийсь хлопець не справдив її очікувань, вона думає, що любові не існує. В цьому полягає наївність цього віку. Важливо усвідомлювати те, що діється в цей період з хлопцями, з точки зору їхніх потягів.

Жінка характеризується двома статевими хромосомами XX, а чоловік має хромосомний набір XY. Ця Y чоловіка визначає чоловічі здібності, тобто все те, що робить його чоловіком, в той час як X чоловіка — це його здатність слухати, його лагідність, здатність бути чулим. По всьому світові виникає одна й та ж закономірність: майже всі чоловіки мають величезну Y і малесеньку X. Хто зменшив ту хромосому ікс до таких скромних розмірів? Дуже часто в цьому винні батьки, які на кожному кроку казали маленькому хлопчикові: «Ти не повинен плакати, бо ти ж хлопець! Адже ти не дівчинка!» І таким чином позбавили дитину вміння виражати свої почуття. Інколи такий хлопець згодом чує: «Що більше дівчат будеш мати, то сильніший станеш». Отже, хто може допомогти хлопцю розвинути його X? Хто може розвинути X юнаків, а потім чоловіків і батьків? Хтось, хто має два ікси (XX), — жінка. Коли я кажу про це жінкам, вони заперечують, що це надто важко. Тоді я їм кажу: «Ми, чоловіки, здатні на великі речі, але треба вміти розвинути наші серця. Це не проблема сексу, а проблема почуттів».

Уявіть собі, що жінці завдали рани. Тоді два її ікси (XX) переходять в ікс і ігрек (ХУ). Якщо вона зазнає ще якогось удару, то вона стає менш вразливою, ніж чоловік. Тоді ситуація стає справді дуже важкою. Поранені жінки повинні усвідомлювати, що знаходяться в дуже важкому становищі, бо їм буде нелегко допомогти чоловікові розвинути хромосому X. Ви спитаєте: а проститутка?

Проститутка — це поранена жінка із спотвореною жіночністю. Хто зіпсував її жіночність? Ми, чоловіки. В Школі Життя і Любові ми займаємося проститутками, щоб допомогти їм розірвати ці пута. Біля джерел їхніх проблем ми зустрічаємося з кровозмішенням, сексуальними зв’язками з чоловіками, які були ґвалтівниками вразливості, зрадниками таємниць і довіри. Все це призводить до того, що жінка втрачає довіру до чоловіків. Існує загроза, що вона почне вважати своє тіло нечистим, буде продавати його як рабиня і не буде здатна дарувати любов. Нещодавно, коли я говорив про це на конференції, молодий чоловік перервав мене, підніс вгору руку і каже: «Я не згоден! Вони не рабині, бо їм платять! Я нічого не краду, бо плачу, а тому вона ніяка не рабиня!» Це висловлювання показує, якою нагальною є потреба говорити про те, що жінки, які чекають клієнтів на вулиці чи в розважальних закладах, гідні співчуття, бо вони були зламані, поранені нами, чоловіками.

Я дам вам інший приклад, цього разу не на користь дівчат, приклад, який показує, що не слід завжди звинувачувати тільки чоловіків.

Після конференції приходять до мене чотири молоді дівчини. Одна з них дуже стурбована, а інші три сміються. Стурбована каже:

– Мені 17 років, і вже рік я зустрічаюся з хлопцем. Минулого тижня ми залишилися разом, але нічого путящого не вийшло.
– То були статеві стосунки, і йому це не вдалося? — питаю я.  — Не мав ерекції?
– Так, річ у цьому.

Тоді я їй кажу:

– Дівчино, цей хлопець тебе дуже кохав!

А три інші кажуть:

– Але ж якщо не мав ерекції, то це значить, що не кохав!

Так кажуть дівчата, які начиталися кольорових журналів, романів, надивилися телевізора і більше нічого не знають. Ніхто й ніколи їм не пояснював, що дуже закоханий юнак не думає насамперед про секс.

Я кажу цій дівчині:

– Цей хлопець був дуже закоханий в тебе. Мабуть, хотів піти з тобою на прогулянку, обійняти тебе, взяти за руку, поговорити, ближче познайомитися. А ти хотіла побавитися з його сексуальністю. Може, тобі було цікаво, а може, ти маєш невдалий сексуальний досвід.

Під кінець розмови ця дівчина сказала мені зі сльозами:

– Я зрозуміла, що він мене кохав. Я й досі його кохаю. Що мені робити, щоб він повернувся, бо він вже не хоче навіть бачити мене…

В цьому випадку теж велика вина лежить на дорослих, які повинні бути щирими з молоддю. Нам не слід підтримувати в молодих людях ілюзію, що сексуальні стосунки між дорослими в шлюбі завжди чудові. Коли я роблю конференцію для батьків, інколи запитую, хто може сказати, що перший статевий акт був чимось чудовим. Ніхто не наважується піднести руку. Те ж саме, коли я запитую про другий, третій раз. На це потрібен довгий час.

Одна юна дівчина попросила свою бабусю, щоб та їй розповіла, що таке любов. Бабуся їй відповіла: «Якщо хочеш дізнатися, що таке любов, кохай одного й того ж чоловіка протягом принаймні десяти років. Тоді в тебе назавжди пропаде охота змінити його на іншого…»

Тут ідеться не про якусь жорстку, авторитарну мораль. У цьому полягає природа, екологія закоханості. Хтось може сказати: «А я знаю подружжя, яке розпалося на 11 році спільного життя». Так, але я б сказав, що це були 11 років тільки «спільного спання», а не щоденного взаємного дарування любові. Щоб пізнати жінку чи чоловіка і навчитися кохати, потрібні час і довіра. Коли жінка не довіряє чоловікові, то не може цілковито віддатися йому. Щоб жінка змогла знайти радість і задоволення в любові, вона повинна довіряти чоловікові. Ця довіра має бути такою безмежною, щоб, кохаючи одне одного, вони могли вирішити, що можуть покликати нове життя. Якщо жінка живе в страху перед небажаною вагітністю, вона не може віддатися чоловікові, бо не має довіри до нього. А тому треба зробити так, щоб молоді люди зрозуміли, що надзвичайна приємність, яка випливає з любові, не виникає з гри власною сексуальністю. Приємність сексуального співжиття буде повного, якщо воно ґрунтується на повній взаємодовірі, почутті безпеки, взаємній повазі.

Попри всі сьогоднішні труднощі виховання, вважаю, що треба бути оптимістами. Бо, якщо ми будемо вміти розмовляти з нашими дітьми, дівчатка не будуть захоплені зненацька, будуть вміти давати відсіч, не будуть наївними, а хлопці стануть вразливими, делікатними і будуть належно ставитися до жіночності.

Проф. Анрі Жує

НА ВСЕ ЖИТТЯ

Проводячи в парафії конференції для наречених, ми вже багато років практикуємо такий тест: пропонуємо кожному розташувати по порядку, згідно з пріоритетами, подані слова (Бог, чоловік чи дружина, діти, гроші, праця і т. ін.). Це належить зробити цілком самостійно, а вже потім можна зазирнути у відповідь партнера. Якщо виявиться, що наречені мають різні ієрархії цінностей, особливо якщо є різниця в словах, які стоять на перших місцях, то ми радимо їм як слід подумати, чи варто їм укладати шлюб. У щоденному подружньому житті однакова ієрархія цінностей становить неодмінну умову. Інакше сторони потім не матимуть шансу спільно ухвалювати рішення, наприклад, як використати час, на що витратити гроші, яку виконувати працю. Ще серйозніші конфлікти можуть виникнути в царині моралі (це, насамперед, етика сексуального співжиття, розуміння вірності та нерозривності шлюбу) та у формуванні системи цінностей та принципів виховання дітей. У такому союзі кожний хоч-не-хоч наполягатиме на своїй принципах (згідно з власними поглядами), як у відомій байці про двох баранів.

Буває так, що християни, вибираючи чоловіка чи дружину, не шукають Божої волі. Вони приходять до вівтаря, кажучи: «Господи, благослови», — але перед тим не спитали Бога, якої Він думки про це. А коли в подружжі виникають проблеми, то звинувачують Його, що «їхнє життя не склалося краще…»

Святий Павло пише: “Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо” (2 Кор 6, 14) — і хоча ці слова стосуються ширшого контексту й відмінних від наших культурних реалій, їх можна сьогодні застосувати і до проблеми вибору чоловіка чи дружини. Якщо для християнина головним покликанням є покликання до святості, то шлюб з особою, яка не визнає Господа Ісуса, може стати неабиякою перешкодою в розвитку його духовного життя.

“Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос” (1 Кор 3, 11). Ті, хто вірує в Ісуса, повинні будувати своє життя на Ньому, тобто звіряти своє життя насамперед з ученням і діяннями Божого Сина. Якщо навіть у їхніх стосунках щось розладнається, вони завжди зможуть звернутися до Ісуса, який залишається основою їхнього життя.

Зовсім інакше виглядає ситуація в подружжі, де чоловік і дружина визнають різні пріоритети. Коли стосунки погіршуються, в них немає змоги шукати площину порозуміння.

Усі, хто надумав одружитися, повинні молитися за свою майбутню «половину».

Часто зустрічаються такі помилки у виборі нареченого чи нареченої:

• надмірна захопленість саме фізичною привабливістю;
• шлюб не з любові, а заради співчуття або жалю;
• сторони не встигли як слід познайомитися до шлюбу (на приклад, бракує глибокої і щирої розмови, зустрічей у ситуаціях буденного життя);
• необ’єктивність оцінки однієї сторони другою (коли не помічають або легковажно сприймають очевидні вади, які свідчать про незрілість для шлюбу і виявляються, приміром, у ставленні до інших, реакції на труднощі, поганих звичках),
• недостатня соціальна самостійність (наприклад, дуже молодий вік, неспроможність самостійно утримувати себе після одруження).

Буває, що приводом для рішення про укладення шлюбу є очікування дитини або просто початок співжиття, після чого вже ніяково відступати. Якщо дівчина «віддалася» хлопцеві, то вона найчастіше відчуває, що вже йому й належить. Проте, хоча тілесне з’єднання і його духовні наслідки є дуже вагомими, все ж таки ані вони, ані взята на себе відповідальність за малюка ще не можуть означати шлюбного зв’язку!

Молодим людям ми звичайно радимо, щоб, вибираючи чоловіка чи дружину, вони замислилися над такими питаннями:

• Чи це та людина, якій безумовно й беззастережно я можу сказати “ТАК!”, бачачи не тільки позитивні якості її, але й вади та слабкості?
• Чи це та людина, яка прагне до тієї самої мети, що і я?
• Чи це та людина, щодо якої я маю певність, що ми зможемо належати одне одному все життя, що наша взаємна любов є вольовою, а не тільки чуттєвою?

Якщо ми кохаємо, а не тільки подобаємося одне одному, то беремо на себе обов’язки. Про любов свідчить виконання цих обов’язків. Тому, доки любов не перевірена в ситуації охолодження почуттів, ми не можемо бути в ній цілковито впевнені.

У період зустрічей і заручин дві особи дедалі більше відчувають фізичний потяг одне до одного. Спочатку це виражається певними жестами, коли вони тримаються за руки, на мить притуляються одне до одного, потім довше обійматимуться, навіть коли це дуже незручно (наприклад, коли вони прогулюються чи сидять поруч). Нарешті, доходить до дій, які б ми назвали вже не жестами, а любощами. Тоді перед ними постає питання:

Що ми можемо собі дозволити?

(невеликий іспит совісті)

1. Чи така поведінка не пробуджує в мені ще більші бажання, посилюючи напруженість?
2. Дозволив би я собі такі дії в присутності інших людей чи я мусив би для цього сховатися?
3. Чи я дотримуюсь безпечної відстані, чи не починаю втрачати контролю над своїм тілом?
4. Якщо мені хочеться дозволити собі якусь фривольність із дівчиною, то чи хотів би я, щоб це дозволив собі з моєю майбутньою дружиною хлопець, який до неї залицяється?

Зверніть увагу на останнє запитання. Воно адресоване хлопцям, але аналогія очевидна. Коли ти зустрічаєшся з дівчиною, то зазвичай уявляєш собі, що саме вона буде твоєю дружиною. Тому тобі здається, що ти можеш собі багато дозволити, бо все одно це «залишиться між вами», в родині. Однак ти не можеш бути певен, що одружишся саме з цією дівчиною. Отже, уяви собі таку ситуацію: ти зустрічаєшся зі своєю подругою, а в цей час десь живе твоя майбутня дружина. Вона зустрічається з іншим хлопцем, і ти навіть можеш ще не знати її. Уяви собі, що ти маєш можливість спостерігати за тим зв’язком. Який ступінь фривольності цих двох не викликатиме твоїх заперечень? Коли ти ЩИРО відповіси собі на це питання — маєш готовий взірець, що можна собі дозволити з дівчиною. Поважай її так, як хотів би, щоб той хлопець поважав твою майбутню дружину!

Певний ступінь тілесної близькості, взаємної ніжності неодмінно має бути. Але: ти хочеш виразити свою любов чи використати її тіло для заспокоєння свого потягу?

Дошлюбна чистота — це вибір, а не зречення

Молоді люди часто постановляють собі жити в чистоті, але, на жаль, нечасто цього дотримуються. Можливо, вони не мають щоденного міцного зв’язку з Богом або надміру впевнені одне в одному (наприклад, залишаються самі в порожній квартирі, ночують разом в одній кімнаті чи наметі). А Святе Письмо каже: “Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав” (1 Кор 10, 12). Якщо ти зберігаєш чистоту, то не для того, щоб стати мучеником, це — твій власний вибір. Статева близькість — не необхідність, а потурання потягові. Коли її немає, людина не вмирає, як від голоду, спраги, відсутності сну. Чистота — це збереження певної дистанції у взаєминах осіб різної статі, необхідне для нормального розвитку особистості. Це також збереження всього себе для майбутнього чоловіка чи дружини. Потім можна сказати: «Ще коли я тебе не знав, я вирішив бути тобі вірним». У США кілька сотень тисяч молодих людей належать до руху “TRUE LOVE WAITS” (істинна любов чекає), вони прийняли саме таке рішення і носять символічні обручки на знак вірності своєму майбутньому чоловікові чи дружині.

Заручини не дають вам права на тіла одне одного!

Багато молодих людей мають дошлюбні статеві стосунки через недостатню свідомість того, що вони таким чином втрачають і що можна отримати, якщо зачекати. Божий план передбачає наше благо, він охороняє нас.

Надзвичайно важливим аргументом є ЗАКОН ПЕРШИХ ЗВ’ЯЗКІВ. Каченя, коли вилуплюється, йде за першою річчю, яка рухається. Зазвичай це мама-качка, але якщо підставити курку або кота, то каченя визнає їх за свою матір і піде за ними. Дівчина, котра віддалася хлопцеві, відчуває, що належить йому, навіть якщо він їй не підходить чи, ще гірше, скривдив її. Тут не вистачило б місця, щоб описати всі випадки, з якими ми зустрічаємося в нашій консультації… Усвідомлення того, що «я віддалася йому, а він тепер і не думає одружитися зі мною», здебільшого настає надто пізно. Скільки ж людей — навіть тих, хто намагається наслідувати Христа — потрапили в пастку шукання людської любові та чуйності, замість спочатку відшукати її в Богові! Будь особливо обачний (обачна), якщо ти не відчував (або не відчувала) себе любим (любою) у своїй родині: наприклад, якщо батьки тебе не обіймали, то ти скоріше шукатимеш тілесної близькості з однолітками.

Однак трапляється, що наречені вступають у статеві стосунки до шлюбу не з егоїстичних, а з добрих намірів. Зазвичай тут спрацьовує один із таких аргументів: партнерам треба перевірити, чи підходять вони одне одному, … треба перевірити себе, … співжиття до шлюбу буде вираженням їхньої взаємної любові. Усі ці погляди — помилкові! Далі прокоментуємо два з них, бо саме на цей гачок найчастіше «ловляться» молоді люди.

Перевірка сумісності (або того, чи підходять партнери одне одному)

Дехто побоюється, що якщо не перевірити це до шлюбу, то потім може бути надто пізно, і в разі несумісності пари її шлюб може бути нещасливим («купити кота в мішку»). Такий підхід передбачає, що співжиття до шлюбу має показати, яким воно буде після шлюбу. Насправді ця позиція вкрай хибна! Отже:

• Щоб пізнати і пристосуватися одне до одного в сексуальній сфері, навчитися дарувати іншій особі найбільшу приємність, потрібно багато років, праці й терплячості. З того, якими були статеві стосунки до шлюбу, не можна зробити висновку, якими вони будуть у подружньому житті.
• Фактично не існує проблеми фізичної несумісності, навіть якщо є значна диспропорція в розмірах статевих органів. Піхва жінки має здатність як розтягуватися, так і зменшуватися. Для відчуттів жінки головним є не розмір члена, а ставлення її чоловіка, його турбота. Взірці співжиття з кінофільмів, коли жінка завжди хоче, а чоловік завжди може, не мають нічого спільного з дійсністю. А якщо вже у вас виникли серйозні сумніви, пов’язані із згаданою диспропорцією, то замість «робити спроби» ліпше звернутися по консультацію до серйозного лікаря. Так зробили мої друзі, бо він має зріст близько 210 см, вона — 150 см. Їхнє подружнє життя є щасливим.
• Потрібна певна атмосфера. Адже річ не в тому, щоб швидше тишком-нишком переспати, аби лише ознаменувати цим повноту своїх взаємин. Статевий акт тільки в подружжі може бути цілком вдалим, без зайвих стресів. Дошлюбне співжиття зазвичай супроводжується страхом і напруженням, бракує повного задоволення.

Вираження любові? Так, дошлюбна близькість може бути чудовою і приємною. Але навіть якщо це сталося з любові і з добрими намірами, наслідки будуть недобрі. Це нагадує подарунок у гарній упаковці, але з додатком («продаж із навантаженням»: «купи засіб для миття посуду — і отримаєш безкоштовно губку!»):

• ти даруєш «секс» як любов — але, можливо, на додаток ще й докори сумління;
• ти даруєш «секс» як любов — але, можливо, на додаток ще й незаплановане зачаття дитини;
• ти даруєш «секс» як любов — але, можливо, на додаток ще й погані спогади, за законом перших зв’язків.

Дошлюбна близькість не зміцнює любові, а спотворює її.

А якщо я вже почав (почала)?

Що ж залишається тим, хто вже почав дошлюбне співжиття? Їм треба знати, що, хоча початок статевих стосунків залишить певний слід і наслідки будуть відчутними, це ще не означає, що вони зазнали фіаско. Не слід казати: «Якщо я почав, то решта вже не має значення». Має значення, бо можна змінити свій спосіб мислення і поведінку. Якщо ти перебуваєш саме в такій ситуацій, то знай, що можеш це змінити! Це залежить від твого рішення. Припинити співжиття зовсім не означає розірвати стосунки і відмовитися від шлюбу, навпаки, це може стати етапом кращої підготовки до нього.

Єдиний вихід — це усвідомити свій гріх, відректися від нього, визнати його перед Богом і просити Ісуса допомогти встояти. Бог бачить твоє серце, Він бла­ословляє кожного, хто щиро шукає в Нього допомоги.

Маріола і Петро Волоховичі

ПІДГОТОВКА ДО ШЛЮБУ

Людина покликана до любові й дарування себе у своїй тілесно-духовній єдності. Жіночність і мужність є комплементарними (взаємодоповнювальними. – Ред.) дарами, тому людська сексуальність є невід'ємною частиною конкретної здатності любити, яку Господь Бог заклав в чоловікові й жінці. "Сексуальність є фундаментальним фактором особистості, одним зі способів її існування, самовираження, порозуміння з іншими, відчування, вираження й переживання людської любові". Проте ця здатність кохати, даруючи себе, дістає своє "втілення" в любовному характері тіла, в якому закладено мужність і жіночність особи. "Тіло людини, його сексуальність, його мужність і жіночність, є в самій таємниці сотворення не тільки джерелом плідності й породження потомства, як і у цілому порядку природи. Це тіло "від початку" має в собі "любовну" властивість, тобто здатність виражати любов, саме ту любов, в якій людина-особистість стає даром, а через цей дар реалізується сам сенс існування і буття". Будь-яка форма любові завжди буде позначена цією чоловічою і жіночою характеристикою.

Папська Рада у справах родини, «Сексуальність людини: істина і значення. Рекомендації для виховання в родині», 10, Ватикан 1996.

«Проповідник», № 6 (14), 2000