Роздуми

Життя, посвячене Богу… у подружжі

28 Грудня 2014, 15:32 3296
Тегза

Після Різдва Церква святкує урочистості Святої Родини: у латинському обряді це свято Святого Сімейства (Ісуса, Марії і Йосифа; цього року воно припадає на 28 грудня), а у візантійському — Собор Пресвятої Богородиці (і святого Йосифа обручника), що завжди припадає на другий день після Різдва, 8 січня.

Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький писав: «Родина без любові — то так, як тіло без душі… Де в супружестві щира любов, там радості подвійні, а тягарі о половину менші». В час наближення різдвяних свят знову маємо нагоду замислитися над тим, чим для нас тепер є шлюб: надійною основою для міцних християнських родин, чи, може, непотрібним і незрозумілим тягарем? А якщо другим, то як тоді зцілити своє уявлення про сім’ю і подружжя? У роздумах нам допоможе о. Севастьян Тегза.

Союз любові

Шлюб установив Бог. Він створив людину чоловіком і жінкою і заповів їм жити в союзі любові. Українцям про це говорить навіть саме слово «шлюб», яке походить від слов’янського «слюб», і означає «с-любовію».

Шлюб належить до конститутивних основ людської природи. Він не виник унаслідок людських домовленостей, а вписаний у нашу природу безпосередньо самим Богом. Це не тільки норма закону: заповідь шлюбу пов’язана з тим, що Біблія називає образом і подобою Божими. Очевидно, що подібність людини до Бога полягає в тому, що людина поставлена над усім творінням, аби панувати над ним: «Тож сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує…» (Бут 1, 26). Це проявляється в таких атрибутах людської природи як розум, влада, творчість.

Але подібність до Бога цим не обмежується. Повнота Божого образу в людині відкривається в тому, що людина створена не самодостатньою одиницею, а спільнотою осіб, з’єднаних у любові: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 27-28). Саме це найбільше робить людину подібною до Творця. Адже сам Бог не «самотній», а перебуває в спільноті Осіб: Отець і Син в єдності Святого Духа.

Проте сам по собі шлюб не робить нас подібними до Бога, а той, хто не перебуває в шлюбі, не може автоматично вважатися «неповноцінним» образом Божим. Подібними до Бога робить нас жертовна любов, а «неповноцінністю» насправді є егоїзм. Відтак шлюб слід розуміти як Божу заповідь і велику можливість показати у цьому світі характер Бога через жертовний дар свого життя «іншому».

Спільнота «у Господі»

Святий Павло говорить про подружжя «у Господі». Це суттєво впливає на розуміння подружжя. «У Господі» — саме в цьому і полягає суть таїнства: відобразити у своєму житті характер Бога. Таїнство – це не магія, не форма, не автоматичний механізм. Присутність Бога має стати видимою і відчутною у житті подружжя. Інакше за церковними формами і християнськими поняттями ховатиметься порожнє лицемірство.

Аби подружжя було справді християнським, наречені мають бути справжніми християнами. Щоб подружжя було «у Господі», чоловік і дружина мають цілковито належати Христу. В освяченому подружжі наречені мають за мету осягнення святості, і бережуть свої серця чистими від світу. Адже щоби наш шлюб став благословенним, ми повинні знати Бога і задум Божий для нашого життя…

Будьмо реалістами. Якщо наречені не присвятили своє життя Христу, то всі благословення християнського подружжя їх просто не будуть стосуватися. Якщо Христос не становить їхнього життя і бажання їхнього серця, то шлюбна церемонія для них може означати не більше, ніж спектакль у театрі. Недарма Господь сказав: «Чому ви Мене звете: Господи, Господи, а не робите, що Я говорю? Кожний, хто приходить до Мене, слухає Мої слова й виконує їх, — покажу вам на кого він схожий. Він схожий на чоловіка, що, будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води наперли на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре. Той же, хто слухає й не чинить, схожий на чоловіка, який збудував дім свій на землі, без підвалин. Води наперли на нього, й він відразу завалився, і руїна того дому була велика» (Лк 6, 46‑49).

До Бога слід ставитися серйозно. І це не означає просто «бути релігійним». Я кажу про реальне і тверезе ставлення до Бога: Бог має бути Богом, на першому місці. Інакше це не Бог, а «божок», абстрактне поняття, кишеньковий ідол. Бог — великий, і якщо ми говоримо про істинну любов між чоловіком і жінкою, то вона неможлива без Христової любові. Якщо наречені цілком серйозно вірять у те, що Бог любить їх і Христос помер за них страшною смертю на хресті, то вони вже не будуть «жити для самих себе, але для Того, Хто за них умер і воскрес» (2 Кор 5, 15). Жертовна любов Христа — основа християнського подружжя. В цьому і полягає суть таїнства.

Домашня Церква

Сім’я — це домашня церква у прямому сенсі цього слова. В ситуації перших людей межі сім’ї та Церкви збігалися. Адам і Єва були сім’єю, але одночасно вони були також і «церквою». Отже, як бачимо, на початку була сім’я, і в ній, як у колисці, формувалася сама Церква. Саме тому сім’ю справедливо називають «домашньою Церквою». Значення цих слів треба уточнити, бо їх можна зрозуміти хибно або поверхово.

Буде грубою помилкою уявляти собі організацію «домашньої Церкви» на рівні оздоблення дому обрядовими елементами: ікони, свічки, хрести та інше в такому роді. Можна, звісно, розмістити по всій хаті ікони і хрести, але від цього сім’я не стане домашньою Церквою. Ну а друга проблема виникає тоді, коли думають, що обряд вінчання чи благословення дому автоматично, без освячення життя, робить вашу сім’ю домашньою Церквою. Один автор дуже влучно сказав: «Дім — це не просто місце, де можна повісити свого капелюха і з’їсти миску супу, а щось значно більше. Для християнської родини дім є місцем перебування самого Бога, місцем, де головує Христос, де Він невидимо присутній під час кожної трапези і кожної розмови, яка відбувається між членами родини». Поверховість — страшна проблема, прояв байдужості і сліпоти. Недостатньо поставити вивіску «Домашня Церква», потрібно щирим серцем стати «Церквою в домі».

Церкво, повернися до оселі…

Ця проблема має глибокі історичні корені. Раннє християнство було насамперед «домашнім» християнством, коли кожна християнська сім’я була домашньою Церквою, де родинне життя освячувалось Словом Божим і молитвою (пор. 1 Тим 4, 5) і батьки з самого малку виховували дітей у вірі. Яскравий приклад цього маємо в другому посланні св. Павла до Тимотея: «Пригадую собі ту щиру віру, що у тобі, яка перш була вселилась у твою бабуню Лоїду та у твою матір Евніку, а я певен, що й у тебе. (…) І вже змалку знаєш Святе Письмо» (2 Тим 1, 5; 3, 15).

Але починаючи з ІІІ ст. після Христа починають з’являтися перші християнські храми. Приблизно в цей самий час виникає також монашество. І поступово з різних причин «Церква» перейшла з домів виключно у храми і монастирі. І все «святе» здебільшого було лише там. Церква знову повинна «повернутися» в наші будинки! Та цього не станеться автоматично або випадково. Бог кличе до святості всіх, і це покликання, а не просто пропозиція: «Дбайте про святість, без якої ніхто Господа не побачить» (Євр 12, 14). А коли мова про святість, то «в розслабленні» справи не буде.

Дім має стати храмом, де святим життям прославляється Бог. Щоденним правилом повинні стати спільна молитва, спільне читання Біблії, подружній діалог, взаємне ділення вірою, відкриті стосунки в лагідності та пошані, «виховання дітей у послусі й напоумленні Господньому» (Еф 6, 4). І таке життя не є неможливим! Адже до цього нас кличе сам Бог. Джерело такого життя не в наших заслугах, а в життєдайній смерті Христа… «Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, (…) щоб була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою, бо ми — члени тіла його. Тим то покине чоловік свого батька і свою матір, і пристане до своєї жінки, і вони обоє будуть одне тіло. Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф 5, 25‑32).
 

На фото: Домашня Церква о. Севастьяна — дружина Юлія та дочка Іванка. Фото з сімейного архіву

«Католицький Вісник», № 24/ 2014

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books