У щоденних молитвах ми звикли згадувати Десять Божих заповідей. У деяких молитовниках поміщають ще й Блаженства, але їм приділяється менше уваги. Катехизація також більше зосереджена на заповідях – чи то перед Сповіддю, чи то в приготуванні до інших таїнств. А Блаженства залишаються поза увагою. Під час проповіді висвітлити всі Блаженства неможливо, тому часто священики говорять про них лише загалом. Але що ж таке Блаженства і чи реально нам їх досягнути?
Блаженства – це нова Конституція Церкви, за якою мають жити християни. Декалог переважно забороняє те, що грішне, тому вказує на мінімум, якого треба дотримуватися у своїх учинках. Заповіді теж здебільшого зосереджуються на зовнішніх учинках: що робити чи не робити.
Блаженства, зі свого боку, говорять не про дію, а про певний стан, про позицію, життєві орієнтири. Вони важчі у виконанні, але – водночас – і легші. Бо Блаженства – це образ Ісуса Христа, Його життя та ідеалів. У цих словах – ідеальний образ Божого Сина. А слова Ісуса – це не просто новий закон; це Євангеліє, Добра Новина. Вони не несуть нових вимог до людини, а приносять дар благодаті. Без дару Святого Духа Євангеліє було би збіркою нових «претензій» Бога до людини. Натомість завдяки Духові слова не лише інформують, а й несуть у собі благодать виконання, здійснення того, про що говорять. Тому Блаженства – це дар, що показує Божу перспективу.
У нашому звичайному житті ми уявляємо щасливих (а це те саме, що блаженні) трошки інакше. Нам здається, що це люди багаті, задоволені, успішні, сильні, гарні – ніби ідеал, до якого треба прагнути. Ми хочемо бути такими само, стати подібними до сучасних «ікон», на яких рівняємося. Ісус же все перевертає з ніг на голову! І в цьому Блаженства досі звучать як виклик ідеалам світу. Це ліки від хвороб нашого часу.
При розгляді Блаженств необхідно усвідомити важливу річ: вони скеровані до всіх християн; вони скеровані до мене. Блаженства говорять про те, як бачить нас сам Бог. Якщо ми бажаємо вірно відповідати на Його волю, якщо хочемо осягнути спасіння, то мусимо ввійти в цю Божу логіку. Тому Блаженства – це не про когось іншого. Вони мають стати ідеалом, до якого я йду. Я маю ввійти в ці категорії, наскільки це можливо. Тож убогі духом, засмучені, лагідні, голодні й спраглі правди, милостиві, чисті серцем, миротворці, гнані за правду – це не хтось інший, це не якась група окремих людей. Інколи ми сліпі щодо своїх ситуацій і нарікаємо замість того, щоби визнати: блаженні засмучені – і знайти Божу втіху. Не «хтось» блаженний, а також і я, коли (і якщо) шукаю правду. А тим паче, коли намагаюся бути милостивим, чистим серцем, миротворцем…
Не забуваймо, що у Євангелії від Луки після Блаженств Христос проголошує чотири рази «Біди», які також можуть стосуватися нас, якщо ми не житимемо за Блаженствами. Тож слова, якими Ісус розпочав Нагірну проповідь, – це не просто гарна мова Месії. Вони говорять нам про суть життя і вчення нашого Спасителя; про нашу людську суть; про те, що насправді має бути важливим для мене.
Ми будемо синами Небесного Отця за прикладом Ісуса, коли зробимо ці ідеали Христа нашими. Адже слова Ісуса не лише повчають, а й дають силу виконувати почуте. Тож ми не залишаємося наодинці з такими радикально вимогливими словами Сина Божого.
Указані Ісусом умови життя роблять нас щасливими не просто так, а тому, що відкривають нас на інший вимір, допомагають розгледіти найважливіше поза тим зовнішньо видимим щастям, яке пропонує світ. Бог не бажає нам нещасть, сліз, переслідувань. Але Бог ближчий до тих, хто перебуває в потребі, хто розуміє власні недоліки, а тому очікує від Бога допомоги. Ісус показав усім своїм життям, що Бог недалеко; Месія прийшов саме для хворих і несправедливих; Він прийшов сповіщати рік благодаті тим категоріям людей, які не належать до сильних світу цього.
Тож варто відкрити своє серце і розум на Блаженства, щоби відкрити власне блаженство і йти за Ісусом – блаженним Сином Божим.
о. Патрик Оліх OFM
«Католицький Вісник», № 3/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
