Погляд

Як промахнутися, попри добрий намір

05 Березня 2015, 14:20 2159
конкубінат

Днями у Польщі стартувала акція поширення на білбордах гасла про гріховність вільних зв’язків.

Вона цілком очевидно нагадує тим, хто обійшов (або й старанно обминув) увагою католицьке вчення про подружжя, що статеве співжиття без будь-яких шлюбних обов’язків є гріховним. Криза інституту сім’ї означає не тільки теми для засідань соціологів і товстих звітів перед фондами. Це ще й звичайне усунення зі свідомості людей самого поняття, що статева близькість застережена для подружжя, що вона добра тоді, коли Божа. Єпископат Польщі вирішив про це нагадати, в певному розумінні «виливши відро холодної води» на голови тих, хто (дай Боже) усвідомить, що робить, і замислиться, чи треба так робити далі.

Втім, це відро води викликало не лише позитивні, а й критичні відгуки. Наприклад, колумніст «Деона» Пьотр Жилка вважає, що польський єпископат «промазав» із цим пострілом. Назва його коментаря — «постріл у стопу» — перекладається як «скоїти дурницю», «помилитися», «в’їхати не туди» і т.д. Певною мірою, він теж має рацію.

*

Білборди з гаслом, що б’є в очі: «Вільне співжиття це гріх. Не чини перелюбу!» вигадав, певно, той, хто геть не розуміє, що Євангеліє це Добра (а не погана) Новина, а залякувати людей і кричати на них — найгірша з можливих ідей євангелізації.

Уявімо собі ситуацію. На вулиці стоїть проститутка. Підходить до неї чоловік і дуже неприємними словами пояснює їй, хто вона така, на його думку, і що він думає про її заняття. Дівчина почувається так, ніби її змішали з болотом. Він її полишає у такому стані. Гордий собою — ну бо ж сказав їй правду просто в очі. Переконаний, що виконав свій моральний обов’язок.

Тепер повернемося до наших реалій. Білборди з гаслом «Вільне співжиття це гріх», фотографія двох рук, які єднає змій, обвитий довкруг пальців. За акцією стоїть Осередок душпастирства сімей, який діє при єпископаті Польщі. З формального погляду, кампанії важко в чомусь дорікнути. Нешлюбні зв’язки і справді невпорядковані, а перелюб це гріх.

Проблема криється в деталях. Завдання Церкви — не контролювати людей у дусі крайнього формалізму. Християнство, своєю чергою, не становить репресивної системи з нагородами і карами, в якій ми повинні все заслужувати, а коли ми погано поводимося, то злий Бог впадає в шал і починає нам мстити.

Не про те йдеться, щоб ми розмивали вчення Церкви про гріх і ліквідували заповіді. Однак мені важко уявити, щоб така кампанія принесла добрі наслідки. І мене турбує зовсім не чорний піар чи погіршення образу католицизму в суспільстві. Набагато важливіша проблему — те, що акція, підготовлена на замовлення центру, пов’язаного з єпископатом, має небагато спільного з християнською логікою того, як дістатися до людини з Доброю Новиною.

Якщо хтось для нас насправді важливий, ми насамперед повинні намагатися поділитися з ним основоположною істиною, яка говорить, що Бог любить нас «за просто так», що людині все дається задарма і вона нічого не мусить собі вислужувати. Тільки тоді, коли це до неї дійде, з’явиться якась свідома перспектива розуміння, що таке гріх. Такого наслідку ми не досягнемо з допомогою крикливих білбордів. Тут необхідний простір для розмови, вислуховування іншої людини, розуміння причин її поведінки.

Легко сказати комусь, що він грішник. Набагато важче дієво заохотити його до того, щоби змінив своє життя. Як це робити? Де шукати взірців? Варто зауважити, що коли Ісус говорить про подружжя, то Він починає не з перелюбу (про нього згадано на другому місці), а виходить від позитивного посилу: «Хіба чи не читали, що Творець на початку створив їх як чоловіка і жінку? І сказав: тому покине чоловік батька і матір, і пристане до жінки своєї, так що будуть обоє одним тілом. Тому вже не двоє, але одне тіло».

Не йдеться про те, щоб легковажити проблемою вільних співжиттів, але треба замислитися, в чому причини їхньої популярності. Чи не становить проблеми те, що ми неспроможні позитивно притягувати — тобто говорити про подружжя так, щоб це було привабливо? Багато разів я чув від знайомих, що ніхто й ніколи не пояснював їм, чому подружжя таке важливе, що в ньому доброго і чому варто свідомо увійти в це таїнство. Або про що так насправді йдеться у питанні дошлюбного сексу і вільного проживання разом. Наслідок такий, що молоді люди живуть разом до шлюбу або і взагалі його не укладають, бо ніхто не надав їм достатньо переконливих аргументів щодо того, що шлюб хоч щось змінює.

Я знаю, що можна інакше. Прикладом може слугувати цикл зустрічей «Помаранчарні», які кілька років відбувалися в краківському домініканському монастирі. Щотижня, у п’ятницю увечері, кілька сотень людей сходилися послухати, як о. Адам Шустак ОР говорить про стосунки, будування зв’язків і подружжя. Таких ініціатив щоразу більше: добре проведені дошлюбні курси, іноваційні реколекції для подружжів, розумні душпастирі сімей, — але, на жаль, позитивний і привабливий переказ у цій темі усе ще рідкісний.

Під кінець ще такий нюанс. Особливо для тих, хто вважає, що турбота про привабливість проповідування це щось неважливе. Віддаю голос св. Францискові Сальському (Вчителю Церкви!). Це уривок з його листа до одного письменника: «Мушу сказати, що знання світського почуття гумору, яке я щодня поглиблюю, робить так, що я гаряче прагну, аби Божа доброта надихнула когось писати відповідно до смаків, які панують у світі. Хочу сказати, шановний пане, що якби Ви запрагнули викласти свою аргументацію і говорити про побожні й святі речі так, щоб це притягувало до себе увагу сучасних умів, — це відволікло би їх та відірвало від читання поганих романів і ще інших численних дурниць, оскільки вони без проблем проковтнули б гачок, який би їх витягнув із моря гріха до човна чеснот».

Скажу просто і рішуче. Я вважаю, що ця кампанія б’є мимо цілі. Якщо ми насправді хочемо щось змінити, якщо для нас важливі люди, які живуть у вільних зв’язках, то зосередьмося на розумній промоції подружжя, а не на криках і страханні гріхом. Замість кидати камінням, постараймося людям допомогти.

*

Саме цей, останній акцент із коментаря Пьотра Жилки підтримує інший польський священик, Войцех Венгжиняк:

*

Мене теж обурив плакат «Конкубінат це гріх». Однак що більше я про це думаю, то більше обурююся на себе, інших і всю Церкву в Польщі, що ми нічого не зробили, аби дати відсіч явищу співжиття до шлюбу. Не було пастирського листа, не було демонстрацій, не було посту, молитви, не було жодної акції такого розмаху, як боротьба за Смоленська чи битва з гендером. 17 років тому, коли я відвідував із колядою селище Ручай (800 помешкань), ніхто не співжив до шлюбу, ми тільки чули, що такі речі діються на Заході, — але нічого в цій справі зроблено не було. Ми витріщалися, роками, на те, як у наше життя входять звичаї, які, можливо, найбільше нищать наші сім’ї. Я можу помилятися. Але в цьому вибірковому обуренні я відчуваю якесь фарисейство…

За матеріалами: deon.pl, Wojciech Węgrzyniak

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
67099грн
71314грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
5днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: