У своїй новій книжці «Völkermord den Armeniern» («Геноцид вірмен») Міхаель Геземанн розкриває зміст раніше не публікованих матеріалів на тему «найбільшого злочину І Світової війни», тобто винищення вірмен, якому папа Бенедикт XV і ватиканська дипломатія намагалися запобігти.
В інтерв’ю для порталу Aleteia.org німецький історик похвалив Папу Франциска, що звернув увагу на масове убивство вірмен, яких було від мільйона до півтора мільйона чоловік депортовано у Сирійську пустелю. Заодно він засудив боягузливу поведінку німецького посла при Ватикані, яка не взяла участі в урочистостях на спомин цієї трагедії.
Геземанн визнав, що зацікавився тематикою геноциду вірмен випадково. Він досліджував факти, пов’язані насамперед із життям Еудженіо Пачеллі, пізнішого папи Пія ХІІ. Від 1917 до 1925 року Пачеллі був нунцієм у Мюнхені. Учений, шукаючи в архівах Апостольської нунціатури в Мюнхені матеріалів про його діяльність, знайшов течку «Переслідування вірмен».
Розгорнувши її, зразу ж побачив листа архієпископа Кельнського, кардинала фон Хартманна, який благав — на жаль, запізно — канцлера Рейху, графа Хартлінґа, втрутитися у справу «переслідування вірмен, яка не менш брутальна, ніж переслідування християн у перші століття християнства».
У самій збірці документів Геземанн знайшов копію листа папи Бенедикта XV до султана. Святіший Отець просив про милосердя для неповинних вірмен. Ці документи сильно зворушили й зацікавили дослідника. «Я відчував, що лиш торкнувся верхівки айсберга, і був певний, що знайду більше даних на цю тему, як і сталося. На сьогодні я зібрав близько 2500 сторінок документів», — сказав він.
Геземанн швидко зрозумів, що матеріали, на які він наткнувся, раніше ніде не публікувалися. Навіть провідні фахівці з геноциду вірмен не мали до них доступу. Беручи до уваги значення їхнього змісту, німецький дослідник вирішив написати книжку про вірменський голокост, представляючи невідомі досі пласти інформації.
У процесі дослідження для нього стало несподіванкою те, що винищення вірмен становило тільки частину ширшого плану видалення всіх немусульманських меншин з Османської імперії.
Провідний склад керівного руху «Молодотурків», вивчені у французьких закладах, зіткнулися там з ідеєю, що тільки однорідна з етнічно-релігійного погляду держава може бути сильною. Вони вважали, що Османська імперія слабка через свою багатонаціональність і багаторелігійність. Тому вони вирішили винищити «всі чужорідні елементи». Першою їх жертвою стали християни, які на початку 1914 року становили 19% населення імперії. Крім вірмен, загинули арамеї та асирійці, сповідники Христа, католики і греко-католики.
Турки, аби виправдати геноцид, звинуватили деяких вірменських керівників у змові з росіянами. Насправді, однак, турецький секретар закордонних справ Талаат Бей зізнався німецькому послу Йоханну Мортдманну (як випливає з рапорту, висланого до Берліна), що «турецький уряд використовує війну, аби позбутися внутрішніх ворогів — корінних християн усіх деномінацій — без дипломатичного втручання інших держав».
Підтвердження тези, що дії турецьких властей були скеровані головно на християн, знаходимо і в деяких ватиканських документах. Наприклад, рапорт, написаний о. Міхаелем Ліблом, австрійським капуцином, який перебував на місії в Самсуні, стверджує: «Під час таємної зустрічі Молодотурків 5 або 6 років тому в Салоніках не вірмени, а християни були приречені на смерть».
Яких дій ужив Бенедикт XV, аби допомогти рятувати вірмен від депортації в Сирійську пустелю? Газеманн вважає, що у червні 1915 року Ватикан мав туманне уявлення про те, що діялося у Східній Анатолії. Однак уже через місяць Апостольський Престол не мав ані найменших сумнівів щодо страхітливих чисток, проваджених проти більшості місцевої вірменської популяції. Протягом цілого серпня 1915 року о. Дольчі, Апостольський делегат у Константинополі, робив усе, що в людських силах, аби перервати винищення. На жаль — безуспішно.
Отримавши драматичні рапорти у вересні 1915 року, папа Бенедикт XV більше не втрачав часу і вирішив діяти особисто. Він вислав листа до султана Мехмета V, благаючи про милосердя для вірмен. Турки, однак, відмовлялися переказати його султанові. Протягом двох місяців о. Дольчі безуспішно намагався добитись особистої зустрічі з правителем. Зрештою він попросив про допомогу німецького й австрійського послів. Через чотири тижні султан відповів, що депортації вже майже закінчилися. Вочевидь він брехав.
6 грудня 1915 року папа Бенедикт у своїй промові, скерованій до кардиналів, говорив про «болісну долю вірмен, майже повністю винищених». У червні 1916 року католицький вірменський патріарх повідомив Апостольський Престол, що «проект винищення вірмен у Туреччині все ще триває (…). Вірмен постійно виганяють у пустелю, де вони, позбавлені всіх необхідних для прожиття засобів, гинуть від голоду, хвороб і внаслідок впливу шкідливого клімату. (…) Це точно, що оттоманський уряд постановив знищити християнство в Туреччині, перш ніж війна добіжить кінця. А все це діється на очах християнського світу».
На запитання, чому важливі факти виходять на яв тільки зараз, німецький дослідник підкреслив, що документи стосовно понтифікату Бенедикта XV буди відкриті допіру 1990 року. Замало істориків мають до них доступ.
Серед документів, уміщених у книжці, знаходиться також лист настоятеля капуцинів в Езрурумі, о. Норберта Хофера, написаний до Ватикану у листопаді 1915 року. В ньому сказано, що «кара для вірменського народу (за гадані бунти) становить тільки привід, який використовує масонський турецький уряд задля винищення усіх християнських елементів у цій країні».
Геземанн підкреслює, що жоден із політиків, відповідальних за масові вбивства — ані Талаат, ані Енвер, ані також Кемаль Паша, — не були фанатичними мусульманами. «Молодотурки» були рухом, створеним молодими вченими-революціонерами, які нахапалися тогочасних ідей щодо державотворення у самій Європі, мислили тодішніми панівними європейськими категоріями. А Талаат Бей — людина, відповідальна за геноцид вірмен, — навіть був Великим магістром масонської ложі Великого Сходу Туреччини, що тоді було поширене і, можна сказати, «модне», як сьогодні у політичному світі «модно» визнавати ідеологію гендеру.
На переконання автора книжки про геноцид вірмен, рух «Молодотурків» де факто визнавав ідеологію, яку можна назвати профашистською. В цій ідеології раса не відгравала ролі об’єднавчого елементу, оскільки немає жодного «расово чистого» турка. Тому расизм у цій ідеологічній конструкції був замінений на суннітську релігію.
Іслам, за думкою Газеманна, був інструменталізований для політичних цілей. Це давало всім, хто брав участь в убивствах християн, обґрунтування для їхніх злочинів, які мали служити «створенню одностайного турецького народу».
Агнєшка Стельмах, Pch24
фінансово.
Щиро дякуємо!
