Ватикан

Свято — це богословський вимір життя

18 Травня 2015, 17:34 1577
Папа і черниці

Затворницьке життя — не втеча, а поле боротьби, відкрите на світ; кожна черниця має бути «іконою» Церкви, а богопосвячені особи та єпископи повинні співпрацювати задля того, щоб творити «гармонію в Церкві».

Такими думками поділився Святіший Отець із богопосвяченими особами Римської дієцезії, зустрічаючись із ними в суботу, 16 травня 2015 р., з нагоди Року богопосвяченого життя. Зустріч відбулась у формі свідчень представників різних форм посвяченого життя.Вони також поставили запитання, на які відповідав Папа. Це були монахиня із затворницького монастиря, представниця богопосвячених дів, які живуть обітами у світі, чернець Згромадження Місіонерів Скалабрініанів, який служить капеланом у в’язниці для неповнолітніх.

Споглядальна душа ховається у Бозі, а не ховається від світу. Перша відповідь Папи стосувалася затворницького життя, яке, за його словами, не означає бути глухими до проблем решти людства, що живе поза монастирськими мурами. Чи мають надходити до монастиря новини? Так, — відповідає Святіший Отець, — однак не повідомлення жовтої преси, а повідомлення про те, що діється у світі: про війни, хвороби, страждання тих, хто потребує молитовного заступництва.

«Тому одна з речей, якої ви ніколи не повинні занедбувати, це знаходити час, щоб вислуховувати людей», — сказав він, додаючи: «Ваше покликання полягає не в тому, щоб ховатися: воно означає виходити на поле битви, стукати до Божого Серця, заступаючись за це місто. (…) Адже численні благодаті сходять від Господа завдяки цій рівновазі між прихованим життям, молитвою та вислуховуванням людей. (…) Існують монастирі, де півгодини чи година протягом дня присвячені тому, щоб дати їсти тим, хто про це просить. І це не суперечить перебуванню в Бозі. Це служіння усмішкою. Адже усмішка монахинь відкриває серця та вгамовує голод — іноді більше, ніж хліб».

Відповідаючи на друге запитання, яке стосувалося аналогії між подружньою любов’ю та любов’ю у богопосвяченому житті, Папа зупинився на материнському вимірі богопосвяченої жінки. Він зазначив, що в цьому посвяченні «існує також подружній вимір», який уподібнює любов черниці до певних якостей подружньої любові, якими є витривалість, вірність, єдність серця.

«Черниці це ікона Церкви та Пресвятої Богородиці. Не слід забувати про те, що Церква — жіночого роду, а тому вона — Наречена Ісуса. Ми дуже часто забуваємо про цей вимір, про материнську любов черниці, подібну до материнської любові Церкви та Пресвятої Богородиці. Вірність, як вираження посвяченої Богові жінки, має, цілком природно, відображати вірність, любов і лагідність Матері-Церкви та Матері Марії», — зазначив Святіший Отець.

Далі Єпископ Рима наголосив, що йдеться про любов конкретну, а не примарну, що «витає у хмарах». Конкретною, як Євангельські Блаженства, які він назвав «першою енциклікою Церкви»; конкретною, як про це йдеться у євангельській розповіді про Страшний Суд. «Конкретність, — додав він, — становить ознаку цього материнства жінок та черниць».

Коментуючи запитання про труднощі співіснування в чернечій спільноті й ті, які можуть виникати у взаєминах між єпископом та чернечими спільнотами, Папа Франциск (який сам є вихідцем із чернечої родини і єпископом, тож знає про них з особистого досвіду) зауважив, що як у монастирських стінах можуть сховатися заздрощі, так і в дієцезії — нездорове суперництво. «Це правда, що іноді нелегко знайти єдність поміж різними харизмами, єдність між священством та єпископом… Кожен шукає своїх інтересів — не кажу, що завжди, але існує така тенденція, це по-людськи. (…) Але потрібно працювати, виконуючи спільне завдання. Так будується Церква. Єпископ не повинен використовувати чернецтво для “затикання дір”, але й богопосвячені особи не повинні сприймати єпископа лише як наймача, роботодавця».

Аби долати труднощі, треба не забувати про вимір свята. «Свято, — пояснив Святіший Отець, — це богословська категорія життя. І без цього святкового виміру неможливо жити богопосвяченим життям. Слід організовувати свято. Але робити свято це не синонім здіймати гамір. (…) Свято — це завершення молитви, радість, яка випливає із спогадування того, що Господь учинив для нас».

Відповідь на четверте запитання Папа розпочав із роздумів над темою послуху в чернечому житті, коментуючи свідчення священика, якого настоятель 45 років тому відправив «на 2‑3 місяці» на капеланське служіння у в’язниці, де він служить дотепер. «Таємниця Христа — це таємниця послуху, а послух є плідним, — наголосив Святіший Отець. — Це правда, що послух, як і будь-яка чеснота, будь-яка богословська категорія, може зазнавати спокуси та перетворитися у, так би мовити, дисциплінарне наставлення. Але в богопосвяченому житті послух є таїнством».

Далі Наступник святого Петра вказав на богопосвячене життя як на «пророчий дар». Адже покликання це не «вербування людей, які обрали певний життєвий шлях», а «подарунок людському серцю», який не завжди цінують. І коли хтось втрачає цю ідентичність, то виникає потреба знайти «мудру особу», яка би супроводила під час кризи. Проте не завжди легко знайти особу з чесними намірами, особу, з якою духовна розмова не перетворюватиметься у приємну балачку між друзями, позбавлену глибини. Або ж можна натрапити на когось суворого, який не завжди розуміє, в чому проблема.

«Я завжди запитував сестер, які приходили до мене просити поради, — розповів Святіший Отець, — чи у їхній спільноті або згромадженні немає мудрої сестри, сестри, яка добре живе харизмою, має добрий досвід», адже «духовний провід це не виключно священицька харизма». У цьому контексті Папа пояснив, чим сповідник відрізняється від духовного провідника: перед першим розкривають гріхи, а другому розказують те, що діється у серці. І дуже важливо, щоб «провідники душ» були добре приготовленими, але й щоб «не впадали у психологізм».

Наприкінці Глава Католицької Церкви присвятив кілька думок питанню ролі жінки у Церкві, адже навіть серед богопосвячених осіб вони становлять 80%. Папа наголосив на важливості розрізнення «ролі» та «функції»: «Коли мені кажуть: у Церкві жінки повинні, наприклад, очолювати дикастерії! — то я відповідаю, що так, можуть, у деяких дикастеріях. Але те, про що ти говориш, є простим функціоналізмом. Це не відкривання ролі жінки в Церкві, що є чимось набагато глибшим».

За матеріалами: Радіо Ватикану

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Immediate Unity z-lib books

Casino news

Casino News Bets News Slots Aviator