Чому мені не подобається вимога про підготовку до вінчання упродовж півроку

Взагалі я людина законослухняна. І до вчення Церкви ставлюся з повагою. Для мене це авторитет в ухваленні рішень та певний гарант розвитку. Натомість цього разу, коли у різних релігійних ресурсах читаю про обов’язкову вимогу заручин упродовж шести місяців, мені це здається чимось ненатуральним. А тепер по пунктах, чому.

1. Бо підготовка до шлюбу — то не кількість чи тривалість зустрічей зі священиком, а виховання у родині, в школі, під час зустрічей у церкві впродовж багатьох років.
2. Бо не знаю нікого з моїх друзів, хто пішов би до священика по підготовку до вінчання у перший день знайомства. Люди спочатку ходять на прогулянки разом, хтось перебуває в одній церковній спільноті; хтось просто потребує часу, щоб визначитися, чи хоче одружитись. Інколи це роки. Тому якщо люди вирішили створити родину, їм, на мою думку, досить двох-трьох тижнів зустрічей зі священиком, аби з’ясувати, що таке вінчання і нащо воно.
3. Багато хто говорить про закладання любові під час передшлюбних зустрічей. Але любов — це подружжя, і навряд чи всі буремні події сімейного життя передбачиш у ці піврічні дні.
4. Якщо йдеться про людей, які мають більш зрілий вік, ніж 18-20 років, рішення створити родину для них має бути цілком достатньо, або повінчатися, бо то вже дорослі свідомі люди, здатні брати на себе відповідальність за свої вчинки.
5. Якщо дивитися на Божу благодать, то вона передбачена для подружжя у момент вінчання, а до вінчання, навіть якщо ці люди заручені, вони одне одному ще ніхто і можуть будь-якої миті передумати. То нащо думати півроку — хай одружуються і народжують дітей, якщо вже захотіли. Ми й так живемо в епоху, коли люди відкладають з подружжям на роки.
6. Я особисто бачу загрозу, що з заручин можна зробити певний ритуал, який може стати чимось більшим, ніж вінчання, і після якого люди матимуть підстави психологічно жити як подружжя, хоча ним ще не є. В українській традиції існує ритуал сватання, коли зустрічаються батьки і планують весілля — це десь за місяць-півтора до гульок. І цього цілком достатньо було нашим предкам. Чим ми хитріші (дурніші)?
7. Якщо люди, які одружуються, не дбатимуть у шлюбі про те, щоб бути одним по духу і пробачати одне одному, то їх готуй що пів року, що рік, нічого не допоможе.
8. Думаю, що термін підготовки священик мав би встановлювати персонально, залежно від того, наскільки ці люди віруючі, якого віку, де живуть (якщо вони походять із різних міст або країн), яку підготовку на тему родини мали в своїх парафіях. Бо безглуздо, наприклад, упродовж півроку готувати до подружжя людей, які по 4‑5 років навчалися на сімейних консультантів чи виросли в родинах, де батьки заклали хороший фундамент сімейних цінностей.

Словом, одружуватися варто, готуватись зі священиком теж, просити Бога про мудрість у рішеннях; але там, де забагато правил, там тісно Святому Духові. Принаймні, мені так здається.

У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.