Які думки, почуття і бажання виникають у тебе, коли думаєш про своїх предків, місто чи село, в якому народився, про свою країну? Що тобі хочеться змінити в цьому, і як саме?
Ці дуже важливі запитання ставлять собі люди в різних куточках землі. І це та сфера, яку Господь хоче очищати і благословляти під час прославлення.
Уяви жінку, яка довгі роки любила свого чоловіка й відчувала, як він турбується про неї. А поруч із нею — подивися на іншу жінку, що стала жертвою насильства і дивиться в очі своєму нападникові. Місце благословення і прокляття. Земля, возлюблена Богом, яка стала жертвою насильства і зазнала втрати й болю.
Господь є тим, хто піклується про конкретну людину, і про землю, в якій ця людина живе, про народ, із якого вона походить.
Перше, що стає помітним, це ті образи і думки, що супроводжують наc у зв’язку з обставинами, в яких ми перебуваємо. Якщо людина колись пережила глибокий біль і трагедію, то образ трагедії — це відбиток, який залишається в її думках та свідомості. За цим образом може стояти дух, який впливає на особистість, її поведінку і ставлення до життя…
Коли ми входимо в прославлення Бога, Він зцілює травми, яких зазнали ми, наші предки, люди, які жили на нашій землі, у нашій країні.
Разом із трагедіями в наш розум приходять негативні образи і картини, за які ми тримаємося і від яких відштовхуємося в своїх наступних діях. В історії кожного народу є ситуації, коли люди зазнавали страшних фізичних і моральних страждань. І образи, пов’язані з цими подіями, передаються з покоління в покоління. Крізь століття люди проносять образи ненависті до ворогів, а також розуміння, яким саме є мій народ. За цим може критися величезна кількість бісів, які підштовхують до зведення мурів ненависті, гніву, проклять, помсти.
Це може бути також бачення, яким є я і мій народ: бідним чи немічним, володарем, ображеним, в утисках, тупим, відчуженим, закритим і так далі. Негативні образи й картини про рід і місце, в якому живеш, впливають на покоління, які там живуть, і підштовхують до гріха і прокляття.
Відрікаючись від негативних образів, не-Божих обітниць та пов’язаних із ними бісів, люди отримують благодать Бога для здійснення обітниць, даних Аврааму і його потомкам.
Під час прославлення люди залишають негативні образи і картини та отримують картини, побудовані на Слові Божому. Так вони повертаються до тієї природи, в якій були створені, а також перемінюються в славу.
В Книзі Буття (12, 1-3) Господь сказав до Авраама: «Вийди з землі твоєї, від роду твого та з дому батька твого в землю, яку Я вкажу тобі; і Я виведу з тебе великий народ, і благословлю тебе, і возвеличу ім’я твоє, і будеш ти в благословінні. Я благословлю благословляючих тебе, а тих, хто злословить тебе, прокляну; і благословляться в тобі всі племена земні».
Це та обітниця, яку дано нам від Бога. Той спадок, який нам належить.
Далі в Мт 9, 29 читаємо: «По вірі вашій вам дано буде».
Коли приймаємо Божі обітниці у своє життя, Бог нас рясно благословляє. Але, за тією ж вірою, коли ми відмовляємося від обітниць Бога — приймаємо обітниці, які походять від гнобителя і приносять руйнування в наше життя.
Причиною страждання народу і покоління можуть бути клятви, які давали ми і наші предки. В кількох війнах переможені обіцяли помсту своїм ворогам — як, переглядаючи важкі моменти в історії народу, люди досі кажуть: це неможливо пробачити і не буде прощено ніколи, ми ніколи на це не погодимось і ніколи не забудемо (що означає: будемо передавати ненависть із покоління в покоління).
У Євангелії від Матея (5, 34-37) сказано: «Не клянись зовсім: ні небом, бо воно Престол Божий; ні землею, бо вона підніжжя ніг Його…»
Даючи такі клятви, люди створюють умови для себе (і своїх послідовників) чинити те, що не відповідає волі Бога; більш того, що накладає рабство на свій народ, своє життя. Тільки Бог знає, яким є правильний учинок в тій чи іншій ситуації нерозуміння між людьми й народами, які причини тих чи інших важких відносин. А також вірними є Його обітниці життя в мирі, розумінні, любові й прощенні. Це та благодать, яка належить нам, як частині Його творіння.
«Господь не міг більше терпіти злих діл ваших та мерзотностей, які ви чинили; тому і стала земля ваша пустинею та жахом, і прокляттям, без жителів, як бачите нині», — каже пророк Єремія (44, 19-23).
Але далі, в Діяннях, ми маємо відповідь на цей біль Бога: «Увіруй в Господа Ісуса Христа, і спасешся ти та весь дім твій» — твій дім, як дім твого серця, твоя земля, місце твоєї плідності й життя. Через віру, покаяння і благословення ми отримуємо нове життя від Бога.
Трапляється, що люди, які потрапляють у важкі обставини, що тривають роками — чи хвороби, чи інші страждання, — просять Бога про зцілення і звільнення, але потім довго не отримують, впадають у відчай і вирішують, що їхня біда — те, що було дано за згодою Бога.
Скільки років тобі потрібно, щоб укріпитись у вірі, що Господь зцілює і дає звільнення? Коли Ісус прийшов у цей світ до людей, Він проголошував зцілення і зцілював тих, хто приходив до Нього. Він робить це в радості, й заради тебе пішов на Хрест.
Не страшно, що в деяких сферах ми чи наші предки впродовж багатьох років, а то і століть просили про зцілення, приносили жертву хвали Богові, можливо, втратили віру і не дочекалися видимих плодів молитви. Ти можеш бути тією людиною, яка у віріта упованні на Господа прийме Його благословення і стане свідченням слави Божої для людства.
Фрагмент книжки «Хай радість ваша буде досконалою», О. Тупальська, 2015 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
