Коли я досліджував тематику «Пити зі святими», я шукав які напої можна було б порекомендувати на певні свята літургійного року. Що я не очікував знайти, це урок як треба їх споживати. Цей урок можна поділити на п'ять ключових пунктів. Щоб насолоджуватись алкогольними напоями як святий, тобто у спосіб, як це замислив Бог, особа мусить пити:

1. Помірковано

Поміркованість у вживанні алкогольних напоїв в цьому випадку зумовлена не тільки моральними критеріями, але й самою насолодою – так пити навіть приємніше. Стародавні епікурейці були віддані поміркованості у своїх апетитах не як чесноті, але з бажання отримати максимальне відчуття насолоди, оскільки знали: якщо переборщити, це зневелює тілесні насолоди, яких вони прагнули. Християни можуть вільно взяти такий підхід до поміркованості на озброєння, оскільки Бог бажає, щоб ми отримували насолоду з речей, створених Ним.

Поміркованість також важлива, бо вона зміцнює здоров’я. Позитивний вплив алкоголю на здоров’я є однією з причин чому Церква завжди толерантно ставилась до вживання алкоголю. Пригадайте собі великі середньовічні чернечі чини і їхнє виробництво пива, вина, віскі, горілки, лікерів. У середніх віках алкоголем очищували воду, а також використовували алкогольні напої для лікування. І в нашому часі монахи в картузіанському монастирі  Ла Ґран Шарту, лікують простуду смачним рослинним лікером «Шарту». Але вживають його у маленьких кількостях. Алкоголь також сприяє дружбі. Якщо його вип’ємо рівно стільки, щоб відчути релаксацію, а не щоб втратити здатність нормальної мови і мислення, і наші дружні бесіди стають відвертішими.

2. З вдячністю

З поміркованістю також пов’язана і вдячність Богу за дари винограду, садів і полів. Як каже Честертон: «Потрібно Богові дякувати за пиво і бургундське вино, щоб не пити їх забагато». Вдячність – це чеснота, яка останніми часами забувається. Ми все більше і більше концентруємося на наших правах і заслугах, а все менше на тому, що отримуємо від інших. Істиною є те, що для деяких модерних філософів, наприклад Канта, вдячність була негативною справою, оскільки вона – загроза абсолютній автономії і включає у себе ствердження, що ми в боргу перед кимось.

Але для нас, католиків, радість подяки Богу, Котрий нас створив, відкупив і освячує, Котрий нас оточує стількома добродійствами, включає і подяку за те, що в наших келихах. Ось приклад такої подяки від св. Арнольда – покровителя тих, хто вирощує хміль і варить пиво: «З людського поту і Божої любові пиво з’явилося в світі».

3. Пригадуючи

Католицька побожність спрямована на Євхаристію, а це слово означає – подяка, тому і подяка просякає усі пори католицького життя. Але Євхаристія також і Жертва, і Спомин, виконання заповіді «Це чиніть на Мій спомин». Вдячність, подяка вимагає пригадування, особливо тих добрих речей, які ми отримали незаслужено.

Одна з фундаментальних відмінностей між здоровим та нездоровим вживанням алкоголю полягає в тому чи п’ється, щоб забути, чи п’ється, щоб пригадати. Візьміть для прикладу випивку під час  доброї і шляхетної забави і випивку в барі. Під час доброї і шляхетної забави, особливо з нагоди шлюбу, збирається кілька поколінь разом, щоб відсвяткувати шлюб вірного чоловіка і вірної жінки – збираються, щоб святкувати любов нової шлюбної пари, яка, якщо на це є Боже благословення, народить дітей і тим тільки збільшить свою любов. Коли п’ють на таких забавах, люди пригадують собі свою любов, свої вінчання, любов своїх батьків і так далі. Вони пригадують собі цілий ланцюжок любові й заради цього піднімають свої келихи.

Порівняйте це з чоловіком середнього віку, котрий сидить сам в барі і п’є. Він шкодує про втрачену молодість, скаржиться на безвихідь у бізнесі. Цей чоловік вливає в себе чарку за чаркою не для того, щоб пригадати собі щось добре, а для того, щоб забути погане. Таке вживання алкоголю є дуже далеким від радісного й поміркованого вживання алкоголю, яке має бути притаманне католикам.

4. Радісно

Ще одна фундаментальна відмінність між здоровим і нездоровим вживанням алкоголю — різниця між «веселістю» і «радістю». «Веселість» вказує на стан, який не можна назвати поганим, але він поверхневий. Веселим можна бути самому. Якийсь хлопець може веселитися, граючи комп’ютерні ігри з друзями, але веселитися він може і сам,.

Протилежно від цього «радість» вимагає спільності. Зазвичай люди не радіють самі в кімнаті, а радіють на якісь забаві. Але для радості потрібні сильна спільність та дійсно серйозна причина. Подумайте, наскільки абсурдно сказати: «Радісного тобі дня адміністративного службовця». Але «Радісного Різдва!» (в укр. ми вживаємо «Веселих Свят» – примітка перекл.) має своє навіть богословське значення. Коли ми комусь бажаємо радості на День народження нашого Господа, надіємося на щось більше, як просто на добру і веселу забаву. Але і в цьому включений ризик. Як каже Джозеф Пайпер у своїй праці «Узгоджений зі світом: Теорія прослави», кожна прослава «має в собі природну небезпеку й насіння виродження», бо всяка прослава носить у собі елементи неконтрольованості.

Проте неконтрольованість не мусить бути декадентною, так само ні забава чи прослава з алкогольними напоями не є заливанням себе алкоголем.

5. Ритуально

Згадана Пайперова книга ставить перед нами ще один аспект забави – ритуал. Пайпер йде настільки далеко, що твердить, що «Ритуальна забава» це і є «найсвятковіша форма радості й прослави». Як це? Він твердить, що правдива радість і правдива забава неможливі без Бога, без традиції прослави, яка включає ритуальну прославу й жертву. Без релігійного ритуалу, – приходить до висновку Пайпер – релігійне свято не стає мирською забавою, але чимось далеко гіршим – неприродною і штучною подією, яка стає «новою і обтяжуючою формою роботи».

Ми, побожні люди, можемо застосувати Пайперову мудрість у двох простих практиках.

Перше – наші забави мають бути прив’язані до літургійного року, цього гігантського циклу актуалізації Таїнств Христового життя і життя Його святих. Католицька літургія, пише Пайпер, «це необмежене прийняття словом «Амінь» усієї реальності», і кожне свято та прославляння святих є особистим «Так», якогось конкретного святого Богу і заклик нам чинити так само.

Друге – мала б існувати якась ритуальна компонента в кожній забаві, не дивлячись на те, якою скромною вона б не була. Найлегший ритуал – тост. Тост – практика настільки ж стара, як і вживання алкогольних напоїв і має глибоке релігійне коріння. Колись пиття алкогольних напоїв завжди супроводжувалось проливанням алкогольного напою перед богами. З приходом християнства це змінилося. Деякі джерела твердять, що цокання келихами – християнський «винахід», який імітує звуки церковних дзвонів, щоб відганяти демонів. Католикам цокання келихами і тости мали би бути цілком природними, адже ритуал в нашій крові. Ми, як католики, розпізнаємо, що формальність не підміняє спонтанність чи радість, але їх наповнює, прочищає і збагачує. Універсальна потреба – підносити келих за чиєсь здоров’я також знаходить нове розуміння у християнському прагненні чогось більшого, як проста відсутність фізичної хвороби. І в цьому контексті звичайне побажання здоров’я з піднятим келихом здатне перетворити спільну подію у щось святе.

У своїй книзі Джозеф Пайпер цитує афоризм Ніцше: «Суть не в тому, щоб організувати забаву, а у знаходженні людей, які від цього отримуватимуть задоволення». У нашому постмодерному часі питання не у тому, чи мають християни отримувати задоволення від алкогольних напоїв під час забави, а в тому чи алкоголь — це не єдине, що може нам принести задоволення.

Michael P. Foley, Crisis Magazine / Католицький Оглядач