Цими днями Україна відзначає 1000-ліття упокоєння князя Володимира. На сьогодні наша держава — це переважно «охрещені язичники», а не християни. Однак ніщо не безнадійне, якщо мати віру і противитися духові світу цього. Покровителем нам, очевидно, святий князь Володимир, чия історія — зовсім не цукеркова. Але, може, саме такого покровителя потребує наше сьогодення не менш жорстоке, ніж тисяча з лишком років тому?
Звичайній людині дуже важко уявити, як став християнином цей грубий і жорстокий язичник, який приносив своїм богам криваві жертви. Що могло захопити в лагідному образі Христа насильника і вбивцю, який узяв силою Рогнеду і вбив у неї ж на очах її батька і братів?
За літописами можна відновити тільки зовнішню картину подій. А як стався внутрішній переворот в душі князя Володимира, досі залишається загадкою.
Залізом і кров’ю
Князь Володимир був незаконнонародженим. Він народився 962 року від зв’язку Святослава Ігоревича з ключницею Малушею. Аби здобути те, що іншим дісталося від народження, Володимир повинен був зробити ставку на жорстокість, спритність, силу. Він і князем став випадково — тільки завдяки своєму дядькові Добрині, колишньому воєводі у Святослава. Добриня запропонував князеві кандидатуру Володимира для Новгорода, куди їхати ніхто зі старших синів Святослава не хотів. Старший, Ярополк, запанував у Києві, середній, Олег, — у Древлянській землі; сам же Святослав обрав своєю столицею Переяславець на Дунаї в Болгарії.
Однак 977 року зазіхнув на землю Володимира Ярополк, після того як щойно вбив Олега (Святослав же загинув від рук печенігів ще 972 року). 15‑річний Володимир утік за море до варягів. 980 року повернувся додому, відвоював Новгород, захопив заодно Полоцьк разом із Рогнідою, а потім і Київ, усунувши Ярополка.
Нестор-літописець пише про Володимира, що «був він ненаситний до нечистоти, приводив до себе заміжніх жінок і розтлівав дівчат». У князя було п’ять «офіційних» дружин, а також безліч наложниць у різних містах.
Язичництво древніх русичів вихваляло нечистоту, насильство і всіляке зло. Ідолам приносили людські жертви. Князь Святослав у поході на Болгарію перед битвою за Дерестер наказав убити безліч немовлят — щоб сила їхніх чистих душ передалася його воїнам. Після битви Святослав повбивав усіх бранців — для спокути їхньою кров’ю полеглих у бою одноплемінників.
Князь Володимир цілком відповідав ідеалові язичницького правителя, який був зазвичай у стародавніх народів. Заодно він був верховним жерцем. 983 року відбувся вдалий похід Володимира на литовців-ятвягів. Князь захотів віддячити «богам» і приніс їм у жертву непорочного юнака. Вибір припав на сина варяга Феодора із греків — Йоана. Але коли князівські посланці прийшли до батька, щоб забрати у нього Йоана, той, сповідник християнства, не віддав свого сина в жертву «бісам». Володимир страшно розгнівався і наказав по-звірячому вбити Феодора та Йоана.
Дивна історія
Але через три роки після цього Володимир починає приймати проповідників інших вір: мусульманина, християнина римського обряду, юдея і грека-православного.
І ось тут князь Володимир представляється в літописі спочатку якимось апатичним. У мусульман йому подобається багатоженство, але він не приймає їхнього стримання від вина: «На Русі радість пити, не може без того жити». Відкинувши вчення перших трьох проповідників, Володимир несподівано слухає детальну проповідь грека філософа, а потім заявляє про своє гаряче бажання бути разом із праведниками на Страшному суді. І раптом знову якось мляво каже: «Почекаю ще трохи», аргументуючи тим, що треба ще дізнатися про інші віри (ніби щойно не дізнався). Але в той же час дав грекові «багато дарів і відпустив його з честю великою».
Дивна історія. Як узагалі князь Володимир, який щойно люто розправився з християнами, слухає всі ці, як йому видавалося, казки, що ображають його язичницький досвід? Як могли наважитися приходити до нього проповідники, знаючи його неспокійний норов?
Висновок може бути один: із князем Володимиром щось сталося. Преподобний Нестор-літописець пише про те, що Господь послав Володимиру несподівану зупинку на звичному шляху — «щоб він став християнином, так само як Плакида в давнину». Євстафій Плакида — святий мученик II століття, полководець. Спочатку був язичником, але милосердним і справедливим. Одного разу під час полювання олень, за яким гнався Плакида, обернувся на Христа, і Господь сказав Євстафію: «Я Христос, якого ти обожнюєш, не знаючи цього. Іди і прийми хрещення». Преподобний Нестор пише: «І так само сталося з Володимиром. Бог явився йому, і він став християнином».
Князь Володимир скликав бояр своїх і старців міських (виборних міських старост) і розповів їм про посланників, які пропонували прийняти йому кожен свою віру. Разом постановили послати в землі проповідників десять «славних і розумних» обраних мужів, щоб вони подивилися, у кого з них віра все-таки краща.
Розрахунок і пристрасть
Тим часом, поки десятеро чоловіків були в Константинополі, в імперії відбулися нові змови та заколоти. На Сході з’явився давній ворог імператорів Василя і Костянтина, Варда Склір. Під загрозою опинялося саме існування християнської імперії. Одна армія візантійців розгромлена болгарами, інша перейшла на бік заколотників. Єдина надія — на князя Володимира.
Назад до Києва в терміновому порядку відправляється посольство на чолі з митрополитом Феофілактом. Йому вдається домовитися з Володимиром про допомогу. Але Володимир просить руки царської сестри Анни. Поріднившись з імператорами, Володимир планує ввести свою країну в сім’ю цивілізованих народів.
Феофілакт намагається напоумити Володимира, кажучи про те, що для нього шлюб із царівною неможливий, адже він язичник. І раптом із жахом дізнається, що Володимир готовий хреститися хоч зараз. Феофілакт укладає військову угоду, за якою руський князь зобов’язується допомогти в боротьбі з бунтівниками, а грецька сторона — видати за нього наречену царського роду.
Шеститисячний загін руських воїнів відправляється в Грецію (ми знаємо про це від вірменського літописця Асохіка). Протягом 988-989 років вони розбивають бунтівників. Русь рятує Візантію від загибелі.
Поки ж до розгрому заколотників ще далеко, Володимир, за свідченням ченця Якова, їде до порогів Дніпра зустрічати обіцяну Феофілактом наречену і… не знаходить її. Вірменський літопис стверджує, що Феофілакт привозить «підробну наречену» (очевидно, актрису), Володимир розпізнає обман і вбиває його. Деякі факти змушують нас вважати, що Феофілакта просто заарештовують (а згодом він буде першим руським митрополитом).
Але так чи інакше віроломні дії греків приводять Володимира в лють, він забуває про те, що він майже християнин, і захоплює найближче грецьке місто — Херсонес (по-слов'янськи — Корсунь), звідки посилає ультиматум грекам.
Володимир вимагає віддати за нього царську сестру, інакше він приведе Константинополь до зубожіння. Царі відповідали, що можуть видати сестру тільки за християнина. Володимир повідомляє про свою готовність хреститися.
Греки змушені відступити. Вони присилають повну горя Анну. Тільки бажання допомогти батьківщині змушує її зважитися на ганебне, з погляду греків, заміжжя. Бажаючи приховати цю ганьбу, всі грецькі літописи того часу зберігають повне мовчання про хрещення князя Володимира і про хрещення Русі. Лише пізні джерела починають говорити про ці події.
Несподівано в момент приїзду нареченої князь Володимир сліпне. Літописець вважає це «Божим промислом».
Таким чином, як політик і державний муж князь Володимир виявився на висоті: він переграв хитрих греків. Але як християнин він не збувся; піддавшись прагненню помсти, він знову поринув у вир пристрастей.
Царівна Анна радить йому в цей момент покаятися і хреститися. Князь, слідуючи за її порадою, сходить у хрещальну купіль і зцілюється. Побачивши це, хрестилися багато хто з його дружинників.
Разом зі зціленням тіла відбувається зцілення душі Володимира. Подальше життя князя показує нам, що з купелі виходить зовсім інша людина.
Двадцять п’ять років християнського правління Володимира залишили видимий слід в історії.
Слуга жебракам
Важко закликати до святості цілий народ, але князь Володимир спробував це зробити: не за допомогою красивих слів чи примусу, а особистим прикладом. Він спробував дати відчути людям силу християнської любові.
Князь Володимир поставив собі за мету втамувати всяку потребу по всій землі Руській. Щонеділі він влаштовував у своєму палаці — там, де раніше шумно бенкетувала дружина, — бенкети для жебраків і нужденних. Легенда розповідає, що князь сам прислужував на таких бенкетах всім убогим, і що сам Володимир повелів бідним приходити до нього на подвір’я в будь-який час, аби годуватися, одягатися і просто відпочивати.
По Києву їздили вози з провізією. Приставлені до них слуги ходили дворами і запитували, хто ще залишився не нагодований, чи немає хворих, немічних, які самі не можуть дістатися до княжого двору.
І по всій Русі розсилав князь Володимир різну милостиню. Всі сили та всі кошти державної скарбниці він використовував на те, щоби показати: у його народу — «одне серце і одна душа», «все спільне», як про це говориться у Діяннях Апостольських про життя перших християн (див. Діян 2, 44; 4, 32).
У народній пам’яті князь Володимир залишився Володимиром Красне Сонечко. Це говорить про те, що його гарячий заклик до милосердя і любові, до святості на підставі особистого прикладу був сприйнятий народом.
За матеріалами: Католицький Медіа-Центр
фінансово.
Щиро дякуємо!
