Справжній — «висококласний» — чоловік має панувати над своєю мовою. Погоджуєтеся? Та досягнути цього нелегко, адже ми, здається, занадто призвичаїлись до «вуличного» словникового запасу наших колег і друзів, які часто не гребують міцним слівцем. На щастя, можна із цим боротися: працювати й навіть осягнути гарні результати.
Питання перше: навіщо?
Ми переконані: вживання матюків — наша національна особливість. На всіх, хто так вважає і навіть дещо цим пишається, очікує розчарування: свою лайку має кожен народ. Усі чоловіки здебільшого матюкаються: клянемо щоденно, у хвилини злоби, критикуючи інших. До того ж, багато людей вважають, що лайка прикрашає мову справжнього чоловіка та додає їй урочистості. Зовсім ні! Нічого вона не додає!
Я переконаний: чоловік передовсім має володіти собою, а використання ненормативної лексики — симптом слабкості та втрати контролю над ситуацією. Панування над собою — ось що викликає повагу та прикрашає пристойного чоловіка.
Як нас бачать інші?
Ми так звиклися з отими нашими епітетами та метафорами, що використовуємо їх, не замислюючись, де перебуваємо і хто наші слухачі. Стримуємося з усіх сил перед шефом, бабунею чи священиком, однак часто ми аж надто безпосередні у розмовах із колегами, дівчатами чи у громадських місцях.
Нещодавно я навіть був свідком того, як відомий тренер під час виступу перед бізнес‑аудиторією лаявся, аби додати своєму образові «невимушеності й легкості». Не згадую про те, що ми змушені слухати вульгаризми у міському транспорті, на вулиці чи у компанії друзів…
Однак люди оцінюють один одного і за словами, яких вживають в особистому спілкуванні. Добре знаємо, що ненормативна лексика асоціюється з особами невихованими, незрілими та підозрілими; а у більшості людей матюки викликають ляк, пасивність та агресію. Тобто вас влаштовує така модель поведінки й відчуття, що виникатимуть у ваших співрозмовників? Справжнього чоловіка це не влаштовує!
Мета й діагноз
Для початку дайте відповідь на питання: як ви хочете, щоби вас сприймали інші люди? Припускаю, що мій читач прагне бути зрілою, упевненою у собі та гідною поваги людиною. Аби досягти цього ідеалу, працювати треба не лише над зовнішністю чи жестами: переглянути слід також свій словниковий запас; та — безперечно — шукати інших рішень у моменти, коли єдиною нашою реакцією є влучно вжитий матюк!
Матюкаємось щодня
…І навіть не помічаємо! «Це колоквіальна лексика — про що взагалі мова!», — переконуємо себе. —«Іноді — щоправда — “вирветься” щось міцніше, та з ким не буває…» Це так глибоко «сидить» в нас, що несила викорінити, вважаємо ми, — аж до моменту, коли вирішимо щось змінити у собі.
Почати пропоную від того, аби думати над тим, що говоримо; контролювати слова, що виходять із наших уст. На щастя, між думкою та безпосереднім її висловленням минає доля секунди, яка дає змогу зупинитися, аби вкуситися за язик. Раніше я був переконаний, що це просто нереально зробити. Та виявляється — можна! Я почав контролювати свої слова, а також оте «е‑е‑е‑е», що часто їх супроводжувало у розмові. Так я переконався на власному досвіді: «складно» не означає «неможливо»!
Дуже важливо також розвивати свій словниковий запас: усе для нас «круто», тому що не можемо описати наших емоцій іншими словами. Ми звикли, що дівчина «класна», та вона ще й «красива, вродлива, красна, гожа, красовита, чудова, дивна», а також енергійна, вражаюча та казкова (чому би й ні!). Варто лише зазирнути до словника синонімів, а також просто читати книжки та навіть блоги, написані гарною мовою. Важливо також шукати товариства людей, здатних вести жваву дискусію без матюків.
Критикуємо також і лайкою
Однак найгірше, вважаю, — використовувати інвективну лексику стосовно інших, навіть якщо люди заслуговують на таку характеристику; передовсім це свідчить про відсутність самоповаги. На поміч тут нам приходять малюки, які ще не вивчили «стандартних» матюків та користуються відомими для них словами, аби описати дійсність чи поведінку людини, щось на кшталт: «Ваші ноги смердять, як тухле яйце у смітнику Ґарґамеля». Зазвичай і в дорослому світі це гарно спрацьовує. Повірте — можна так «культурно» когось на місце поставити, що матюк виявиться лише банальністю. До того ж, це добре свідчитиме про автора, справжнього ( як виявляється — ще й дотепного) чоловіка.
Однак вряди‑годи — можна?
Краще не треба, справжньому чоловікові матюкатися не личить. Та — зрозуміло — усе в житті буває! Але ж ми тільки люди… Усе можна пояснити «людською натурою» чи станом афекту, та будьмо щирі: усе це черговий раз лише доводить слабкість характеру.
А що як терпець увірвався?
Потрапляємо у ситуації, коли, справді, чаша переповнилася: не стає більше сил терпіти, нас хтось дратує, або ж трапилось наступити вночі босоніж на деталь від «Леґо», чи комусь вдалось нас ну дуже неприємно здивувати… Оказій не бракує! І що — знову відповідний словесний «букет»? Чи чергова нагода показати себе справжнім, цього разу — стриманим чоловіком? Адже самоконтроль — одна з найважливіших ознак джентльмена. Та можна обійтись і без високих слів: просто надзвичайно важливо, аби згодом, коли усе стихне, ми не соромилися своїх реакцій.
Лукаш Кєлбан, Czas Gentelmanów
Переклад: Павло Коцюр, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
