«Коли я вперше зайшов до церкви, майже всі навколо були жінками. А я ж був пожежником, сильним чоловіком, який звик долати стіни та ризикувати, а не сидіти в колі милих жінок, які співають солодких пісень. Досі я працюю на те, щоб це змінити», — розповідає Дональд Тарбітт, який 20 років тому присвятив себе християнському служінню іншим. Він є координатор служіння у восьми країнах від римо-католицької організації «Пастирі оновлення» (Renewal Ministries), а також поборником служіння для чоловіків. Про пошуки святості, практичне втілення віри у життя та маскулінну сторону служіння, журналіст РІСУ поспілкувалась з паном Дональдом, який нещодавно вкотре побував з місією в Україні.
— Розкажіть, будь ласка, про Ваш шлях від пожежника до проповідника. Що спонукало кардинально змінити свою долю?
— Я завжди був католиком, я завжди знав про Бога, але ніколи не мав з ним особистих стосунків. Більше як 20 років тому моя дружина захворіла на розсіяний склероз. Ми мали трьох дітей, а від мене вимагалось фінансове забезпечення родини. Життєва ціль для мене завжди була в тому, щоб стати багатим, тому що я виріс у бідній родині. І тому більша частина часу йшла на роботу або інвестиції на ринку для більшого заробітку. В один момент мої інвестиції прогоріли, я втратив значну частину роботи, а у дружини знайшли страшну хворобу. Я був розбитим та потребував змін у житті. Тоді я впав на коліна у молитві, мені залишалось уповати лише на Бога.
Так, у 1960-х ми зацікавились рухом Пастирі Оновлення (Renewal Ministries), а я протягом року долучався до проекту Щоденної служби. Це була погана ідея, яка обернулась дивом. Ми були католиками, але не знали причини, чому ними стали. Після моїх молитов дружина стала почуватись краще. Вона мала особливий досвід, коли відчула покликання ходити в церкву та сподівалась, що я відчую те саме. Я почав ходити разом з нею, а згодом місцевий священик запропонував мені долучитись до руху. На що я відповів: «Ні, дякую, люди мене сприйматимуть як божевільного».
Але 1970-го року ми пішли на духовні збори і зустріли людей, які відкрито говорили про Ісуса, що було шоком для мене. Я чув про подібні групи спілкування у протестантів, але не думав, що католики мають щось подібне. Я був у захопленні від наших розмов, історій з життя людей та їхніх змін. Я ще не встиг нічого зрозуміти, але в голові була одна думка — це те, чим я хочу займатись.
Але майже всі присутні були жінками, лише пара чоловіків. А я ж був пожежником, сильним чоловіком, який звик долати стіни та ризикувати, а не сидіти в колі милих жінок, які співають солодких пісень. На щастя, ще один учасник зустрічі був гравцем бейсбольної команди з непоганою фізичною підготовкою, завдяки чому я зрозумів, що мені не треба відмовлятись від своєї маскулінності, якщо я люблю Ісуса. Але ця проблема завжди була зі мною. На наступних зустрічах я почувався незручно, але не міг відмовитись від Бога, який врятував мене.
Під час одного з обговорень наша група формувала місію в іншу країну і мені запропонували долучитись до команди. Це був той самий персональний досвід відчуття Ісуса, який я проніс крізь все своє життя, це надавало моєму існуванню сенсу. Моє служіння — це подорож, яка триває і досі, у дусі християнства.
— З того моменту почалась Ваша робота?
— Лідером харизматичного руху був Ральф Манн у 1967 році в США. Більше 30 років тому він вирішив започаткувати подібну організацію, в якій люди працюють в рамках Місії по всьому світу. Спершу ми з дружиною поїхали в Польщу, а потім в Україну. Тоді Ральф спитав, чи не хочемо ми їздити по світу за зарплату, а всі поїздки будуть оплачуватись. Це була ідеальна пропозиція для нас і з 1999-го року ми почали офіційно працювати. За ці 16 років я побував у більш ніж 25 країнах. І з того часу я також почав займатись питанням служіння для чоловіків.
— Наскільки я бачила на офіційному сайті, служіння також полягає у щотижневій ТБ‑програмі.
— Програмами займається особисто Ральф, у нас є ще й щоденні радіо‑передачі. Команда лідерів нашої групи служіння сконцентрована у США і вони не мусять так багато подорожувати, як ми. Загалом ми маємо 12 чоловіків, які здійснюють служіння у різних країнах. Це за умови повної свободи планування своїх зустрічей та стратегій служіння. Але ми не займаємось харизматичним рухом, ми працюємо у сфері католицької євангелізації. Неважливо хто ви за вірою або за конфесійною приналежністю, ми закликаємо вас повернутись до Церкви. Ми відкриті до екуменізму і робимо спільні конференції між різними християнами, православними та протестантами зокрема. Але в США немає такого різноманіття Церков, як в Україні.
— В одному зі своїх інтерв’ю Ви згадували, що хочете повернути чоловіків до свого покликання і бачите в цьому свою місію. В чому воно полягає і як саме Вам вдається це робити?
— Одна з найбільших проблем усіх християнських спільнот — це фемінізація Церкви. Чоловіки від природи хочуть бути лідерами, але їм важко це втілити. У нашому служінні ми даємо можливість чоловікам обійняти роль лідера у себе вдома. Існує різниця між лідером у загальному розумінні та лідером у католицькому тлумаченні. Ми вчимо чоловіків, що мета нашого життя — захист жінок та дітей та боротьба з демонами. Чоловіки від природи хочуть боротись. І ми ведемо боротьбу з демонами, захищаємо нашу родину в духовному вимірі. Ми прагнемо того, щоб чоловіки намагались ставати духовною більшістю, яка мусить перемогти секулярне розуміння життя. Ми показуємо переваги духовного життя у порівнянні з простим буттям у тілі. Однак ми не ставимо ніяких рамок, кажучи, що якщо ви будете дотримуватись 10 заповідей, то станете хорошими людьми. Навпаки, це простір свободи та вибору для кожного, як вони особисто можуть наблизитись до святості.
— А Ви б могли навести приклад, як можна зацікавити чоловіка та повернути його до церкви?
— Така формула існує — вона називається «72-годинний план». В Писанні сказано, що Ісус помер та воскрес через три дні, тобто 72 години. Фактично, ми кажемо, що якщо ви приділите нам 72 години на рік, то ми дамо вам спасенне життя. Якщо виділяти по дві години на місяць, то це вийде 24 години на рік. Окрім того, раз на рік ми маємо зустріч для чоловіків в суботу протягом 6 годин. Також ми маємо чоловіче зібрання (ретрит) раз на рік, що раніше не практикувалось у католиків. Коли людина вперше долучається до нас, ми розповідаємо, як можливо побудувати особисті стосунки з Ісусом, як впустити силу Святого Духа у наше життя. Це 42-годинна зустріч протягом двох вихідних днів, що разом з іншими заходами складає 72 години. Це невелика пожертва, яку ми просимо зробити з боку чоловіків.
Але як чоловік може пожертвувати ці 72 години на рік? Це завжди було проблемне питання для мене, тому що я чув одну відповідь — «у мене нема часу». Але Бог дав мені саме цю формулу, в рамках якої вони можуть знайти час на духовність. Коли перші чоловіки почали приходити на наші зібрання, то вони були переважно старшого віку, а побачити 20‑, 30‑ або 40‑річних було фактично неможливо. Тоді на екрани вийшов фільм «Відважні» (США, 2011 рік). Церкви просто мусять подякувати за цю прекрасну стрічку. Він показує, наскільки чоловік потребує духовного життя, як може стати справжніми батьком та захисником. На перший показ прийшли приблизно 100 чоловіків і 40 з них долучились до зібрання нашої громади святого Йосипа. І тепер, нарешті, серед них були й молоді чоловіки. Подібний досвід кінопоказів я використав у Польщі, думаю, його застосовували і в Україні.
Уявіть, коли чоловік приходитиме до церкви і буде бачити там подібних до себе хлопців, він з більшою ймовірністю захоче там лишитись. Ми вчимо їх, як повертатись до духовного життя і що означає покликання. Для цього ми маємо спеціальну книгу з простим тлумаченням, яка перекладена багатьма мовами світу (в Києві обіцяють її появу з осені цього року — прим. авт.). Ми ведемо практику читання Святого Письма в рамках занять з катехизису, коли кожен може запитати будь що. Саме це сприяє появі персонального розуміння Ісуса кожним чоловіком. Намагаємося зберігати невеликі групи, до 8 осіб, щоб обговорення залишалось ефективним. Якщо група буде більшою, то не всі будуть ділитись думками, сором’язливий чоловік ніколи не заговорить за таких умов. Такі ж говоруни як я і так говорять забагато, нас треба обмежувати. Часом нам вистачає 2‑3 питань, про які ми дискутуємо протягом усього вечора.
— Чи запрошуєте Ви на зустрічі тих, хто взагалі не ходить до церкви або, наприклад, не є католиком?
— Якось ми говорили про те, як євангелізувати людей у світі. Тоді ми підрахували, що якщо кожен зробить так, щоб один знайомий прийшов до церкви протягом року, то ми зможемо відновити колишній вплив католицизму. На Заході всього 20% католиків ходять до церкви в неділю. І кожному з нас вистачить повернути лише 5 людей до церкви, щоб католиків знову стало більше мільярду. Тому, якщо кожен протягом наступних 4х років поверне 4 людини до церкви, то ми відновимо стару кількість вірних у світі. А якщо ж протягом наступних трьох років кожен з католиків поверне по одній людині до церкви, то у світі житимуть 8 мільярдів католиків. Ісус намагався досягти цього за 2000 років, а ми можемо зробити це всього за вісім.
— Але все ж як можна зацікавити чоловіка у цьому поверненні?
— У тілі кожного з нас є місце для Бога. І якщо ви приходите до своїх друзів з тим, що знаєте трохи про Бога, то рано чи пізно вони почнуть ставити вам питання. Я не ходжу до людей, люди приходять до мене з питаннями про Бога. Вони не хочуть йти до церкви, але вони хочуть отримати відповіді. Якщо ви достатньо близько підходите до Бога, то Його світло змінює ваше життя. І люди тягнуться до вас.
Ми хочемо привернути чоловіків, які не мають відповідей. Тому ви можете дізнатись більше разом з вашими друзями. В такому випадку обоє виростуть духовно. Ісус звертається до людей не на вулиці, а в церкві, тому якщо ви хочете знайти відповідь, ви мусите туди прийти.
— Ви виступали з лекцією «Людина, сильна духом». В сучасних реаліях кого можна таким назвати? Як можливо стати духовно сильним в наші дні?
— Люди з сильним характером стають сильними християнами. Є чимало дуже інтелігентних людей, які шукають власний шлях знайомства з Богом. Але моє послання різниться від їхнього шляху. Я тільки хочу донести людям, що в них є старший брат. Я — шоста дитина у своїй родині. І коли я ходив до школи, я нікого не боявся. Бо якщо хтось би зібрався мене образити, я знав, що мої старші брати постоять за мене. На своєму шляху до Ісуса я знав, що він став для мене духовним старшим братом. І кожен чоловік мусить знати, що він знаходиться під захистом. Ви більше не самі. Але чоловік не хоче співати солодких пісень та заквітчувати свою голову, що ми бачимо у церквах. Чоловік хоче лише того, щоб бути певним, що його старший брат завжди його захистить і він може на нього розраховувати.
У церкві більше не говорять про демонів, але покликання чоловіка — це боротьба з ними. І всі ми, чоловіки та жінки, хочемо задовольнити свого Батька, це у нашій природі. І це робить нас сильними.
— Одне з Ваших бажань — щоб всі люди стали святими. Але як людина може стати святою на практиці, у щоденному житті?
— Поза однією годиною у церкві в неділю, іншу частину життя ми також живемо у присутності Бога. Наша робота, дім, життя — це суцільне служіння у присутності Бога. Коли я прийняв Святого Духа, то мої очі розплющились і я побачив зовсім інший світ. Я міг бачити очима Бога, що відбувається навколо. Я немов заново народився. Немає жодної гарантії раю, поки ви не потрапили туди, але щодня ви можете змінити свій дух та своє життя. Зараз, завдяки своїй роботі, я щодня бачу малі дива, якими переповнене моє життя. Вчора я молився з групою монахів у Києві, і вже за добу після молитви вони повідомили, що ситуація змінилась докорінно, вони більше не почувались самотніми. І все це змінилось через силу молитви. Коли звичайні людини бачать це, вони хочуть це постійно використовувати.
— Ваш принцип — бути жорстким як скеля. Наскільки можливо це втілити у нашому житті, яке вимагає гнучкості?
— Бути жорстким як скеля не означає втратити гнучкість, а значить мати сильний характер і не згинатись під впливом обставин. Ми не діємо під впливом емоцій, але згідно зі Словом Божим, разом з Ним. Правда є тільки у Його словах. Ми гнучкі в деяких моментах, але ми не зігнемось тоді, коли у наші справи втручається диявол. Ми можемо сказати: «Тепер я знаю, як прожити своє життя. Саме так, як нас вчив Ісус».
Часом я питаю священика — як багато демонів ви подолали цього тижня? І ніколи не отримую відповіді. Однак мова йде зовсім не про екзорцизм, а про спокуси, які щодня нам зустрічаються. Таких демонів повно навколо нас і ми з ними боремось кожної миті. І використовуємо ім’я Ісуса для свого звільнення. Коли ми стаємо жорсткі як скеля, то готові побороти будь-яку перешкоду. Для цього не треба бути священиком або єпископом — це може зробити кожен. І коли ти певен, тебе вже неможливо посунути з місця.
— За роки свого служіння Ви відвідали більше 25 країн. Які зміни помічали в людях? Чи залежало це від країни, в якій Ви перебували?
— Самі країни змінились кардинально, особливо ті, що раніше жили у доктрині комунізму. Від самого початку у всіх людей є однакові потреби. І те, що не зробили комуністи свого часу, особливо у Східній Європі, вдалось зробити нам. Ми були більше ефективними у відвертанні людей від простих потреб тіла та споживацтва у секулярному світі. Тому що люди зацікавлені долучатись до груп, які приєднані до РКЦ. Але й загалом люди менше цікавляться залученням до церков, ніж раніше. На прикладі сучасної Росії я бачу, як важко повернути людей до духовності після поколінь, що зростали за атеїзму.
— А якщо порівняти Москву та Київ?
— У Києві я постійно бачив духовність, яка зараз лише зростає. Бачив і перших протестантів та монахів, які з’являлись після перебудови. І вони були надзвичайно духовно сильними людьми. Загальний рівень духовності в Україні набагато вище ніж у Росії, а також ніж в інших країнах. Хоч це і мій особистий досвід, але це те, що мені вдалось помітити.
— А як щодо інших 24 країн?
— Можу розповісти про Ірландію та Польщу, де проводив більшу частину часу. Якщо раніше ми згадували ці дві країни, то їхні громадяни однозначно асоціювались з католицизмом. Але за останні роки сталась дуже, дуже велика зміна і ніхто вже не може так стверджувати. Ірландія — це зовсім інша країна ніж та, де виріс мій дідусь. Виною тому також великий скандал, що стався всередині церкви. Моя знайома нещодавно повернулась жити з США до рідної Ірландії. Вона мені розповіла, що якщо раніше вона пишалась тим, що є ірландкою та католичкою, то тепер вона й надалі пишається походженням, але їй соромно називатись католичкою. Корупція та гомосексуалізм з’їли довіру до Церкви.
— Якщо я не помиляюсь, то Ви працюєте в Україні з 1999-го року. В основному Ваша робота полягає у проведенні ретритів у Красилові (Хмельницька область). Які зміни бачите в країні за ці роки?
— Звичайно, привертають увагу фінансові зміни. Якщо порівняти країну на початку 90‑х і зараз, то це зовсім різні держави. Раніше пересічний вчитель міг заробити від 1 долару до 8 за день. Для Америки це просто неможливо, особливо для людей з вищою освітою. Зараз, звичайно, ситуація не дуже змінилась через курс валют, але загальні обставини стали іншими. Зате наші зустрічі не змінюються, ми так само проводимо заходи та навчання. Люди хочуть дізнаватись більше про Бога та ділитись цим з іншими. І я радий вчити їх бачити дива щодня.
— Зважаючи на обставини минулих років, революцій та війни на Сході та Півдні країни, чи помітні зміни?
— Помаранчева революція, на мою думку, була корисна всім. І, перш за все, для свідомості людей. Живучи в США, ми часом не уявляємо, як люди можуть мати обмеження у банальних ситуаціях, які для нас вже стали звичними. І після першої революції, люди в Україні стали куди більш самостійними, стали відкритими та вільними. Мій досвід полягає в тому, що зараз всі говорять про війну. Діти, дорослі — ніхто не хоче продовження конфлікту. Справа навіть не в покладанні провини на росіян, а в тому, щоб більше ніхто не загинув. Духовні люди кажуть, що ми маємо молитись за ворогів, якими б вони не були.
— Може, Ви б могли порадити мешканцям країни, як можливо змінити ситуацію, стаючи святими людьми?
— В цьому світі бізнесу, корупції та влади, важко залишатись чесними та не втрачати надії. Але, як християнин, кожен має почати з себе. Бог створив нас вільними і ми можемо робити вибір. Таке враження, що зараз всі навісили уявні замки на свої двері, не хочуть більше нікому довіряти. Але якщо ви любите Ісуса, то ваші двері ніколи не будуть зачиненими, тоді й приходить свобода. Нам можуть настільки довіряти, що нашим друзям також почнуть довіряти, і це зламає будь-які перепони.
— Зміни тривають і в розумінні релігійності. Дехто повертається до приватної віри, без відвідування церкви. Як можливо на це вплинути і як висунути релігію у більш публічну сферу?
— Я завжди кажу, що церкви мають бути більш харизматичними. Тому що це немов засіб реклами для тих, хто не з нами. Як тільки ви потрапляєте до церкви, долучаєтесь до цієї потужної атмосфери, то вас не треба навертати, ви самі цього захочете. Якщо люди бачать одне й те саме щодня, то вони відправляються на пошуки чогось нового та захоплюючого. Ми не хочемо розважати людей у церкві, але ми маємо робити атмосферою відкритою та йти в ногу з часом.
В Африці щодня навертаються сотні людей до католицької віри. В Китаї є мільйони вірян у підпільній Католицький Церкві. В Бразилії РКЦ втратила тисячі вірних через відмову від харизматизму. Я люблю цифри та статистику. І якби Церква використала ці знання, то вони б побачили, що харизматизм допоможе повернути тисячі людей до храмів.
Якщо ви навернете до віри підлітка, то 16% членів родини підуть за ним; якщо навернете матір, то це будуть 64% рідних; якщо ж навернете тата, то 93% родини наслідуватимуть його приклад. Тоді чому ми орієнтовані на дітей та жінок? Краще б нам концентруватись на чоловіках. Коли я питаю священиків, скільки вони витрачають пожертв на підтримку дітей, то вони називають середні суми, на жінок йде куди менше фінансів, а чоловікам не дістається нічого. Якщо у вас є бізнес, є певне оточення і ви втрачаєте 80% клієнтури — то це дуже дивно. Якщо ви керуєте своєю організацією, а вам вказують на те, як повернути 93% аудиторії, то чому ви нічого не чуєте? Якщо ми будемо звертатись до загального знання і звертати уваги на всі категорії вірян, то зможемо змінити світ.
За матеріалами: РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
