Нашу подорож людськими чеснотами й вадами продовжує нова пара протилежних координат людської поведінки: ми задумаємося над доброчесністю (castitas) та хтивістю (luxuria). В українському перекладі Катехизму Католицької Церкви про них ідеться в розділі, присвяченому Шостій заповіді, і там вони мають трошки іншу назву – цнотливість і розбещеність.
Якщо ми говоримо про чесноти і про вади у широкому значенні орієнтирів людської поведінки, то напевно не можна звужувати цих понять до окремих учинків, бо вони містять у собі цілий спектр людських актів (тих добрих і тих злих). Придивімося до цієї чесноти та вади, щоби зробити конкретні кроки для обрання першого та уникання другого.
Поняття castitas має кілька відповідників у грецькій мові Біблії. Розпочнемо зі слова «катаротес» і його протилежності «акатарсія» — чистота й нечистота. У Старому Завіті ці терміни більше стосуються виконання чи невиконання ритуальних приписів Закону Мойсея, що дозволяють чи забороняють приступати до літургійних обрядів. Тож чистоту розуміли радше як виконання законів, із чим категорично не погоджувався Ісус. Він скаже, що нечистота походить не від якихось речей, а від самої людини, з її серця (див. Мк 7, 15-23). Тому фарисейській чистоті рук Христос протиставляє чистоту серця (див. Мт 5, 8). Ісус сам дає як дар таку внутрішню чистоту людської особи через приналежність до Христової Церкви (див. Йн 13, 10; 1 Йн 1, 7; Євр 10, 22); та цей дар потрібно підтримувати в собі через конкретні вчинки (див. Тит 1, 15-16; Як 1, 27).
Наступне біблійне поняття — це «хаґнея»: чистість, цнотливість, що споріднене з поняттям святості, і воно більше вказує на моральну бездоганність. Христос, приклад християн, був чистим, тобто без гріха (пор. 1 Йн 3, 3), тому й віруючі в Нього повинні своє життя провадити безгрішно. У грецькій мові для визначення сексуальної чистоти вживається інше слово; тут же мається на увазі загальний стиль життя, яке має відзначатися зразковою поведінкою.
Ще одне грецьке слово, що стосується чистоти, — це «енкратея», протилежністю якої є «акрасія» та «порнея». Перший термін має, зокрема, значення сексуальної чистоти, але також стриманості, панування над собою. Другий термін — пряма протилежність так зрозумілої чесноти й означає нестриманість, розперезаність, брак контролю над собою. Третє ж слово позначає проституцію, розбещеність, безсоромність, непристойність (грецький корінь присутній і в українських словах). Іншими словами, стриманість — це контроль над собою, опанування себе, що стосується й сексуальної сфери, але нею не обмежується. Людина, яка вірує у Христа, розуміє установлені Богом обмеження й старається їх дотримуватися, не піддаючись імпульсам, бажанням, що суперечать Божому задуму щодо людини. У такому значенні опанованість поєднана з грецьким поняттям «аскео» — тренуватися, розвивати, силуватися, старатися (від цього кореня походить слово аскет, аскеза): щоби панувати над собою, потрібно тренуватися, докладати зусиль, обмежувати себе. У Катехизмі Католицької Церкви, що цікаво, кілька разів підкреслено зв’язок чистоти із «зусиллям панування над собою» та «цілісністю особи».
То що ж нам говорить сьогодні чеснота доброчесності-цнотливості-опанованості? Вона нагадує християнам про загальне покликання до святості життя — до життя, гідного імені, яке ми носимо. Усі виконувані вчинки мають свідчити про нашу віру ще перед нашими словами й краще за них. Християнин має панувати над собою, над своїми злими прагненнями, обираючи за орієнтири власного життя волю Божу, виражену в заповідях, у науці Христа, у проповідуванні Церкви. Звісно, у сфері сексуального життя ніколи не бракувало спокус, і віруючі мали бути прикладом і в цьому, навіть на тлі загального занепаду моральності. Але християнська наука вказує не лише на те, чого треба уникати, а й передусім на те, що потрібно робити, аби жити доброю новиною про спасіння. А цей позитивний бік, про який маємо дбати, – це цілісність особистості віруючого, коли те, у що ми віримо, гармонійно поєднується з тим, що думаємо, говоримо та робимо. Це накладає певні обмеження на наші забаганки, але робить нас вільними від будь-якої неволі. Щоби здобути чесноту опанованості, необхідно вдаватися до аскези, тобто праці над собою, що допомагає виробити самоконтроль, силу духу, поміркованість. Відречення не обмежуються часом Великого Посту чи Адвенту, коли ми робимо постанови й стараємося жити більше по‑Божому. Кожен день дає нагоду опановувати щораз більше свої думки, прагнення, очі, вуха, язик… Як же хочеться жити в люксі (це слово походить саме від luxuria)! Можливо, саме поняття аскези й розуміння її необхідності зникло зі словникового запасу християнина, але необхідно до нього повертатися. Україна потребує людей зі стійкими морально-етичними нормами, і саме християни мають стати на чолі такого оновлення суспільства. Лише треба вибрати свої особисті цінності, а серед них щоби не забракло місця й для цієї чесноти. Тоді людина буде цілісною, а значить, і щасливою.
о. Патрик Оліх OFM, «Католицький Вісник» № 18/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
