26 листопада Католицька Церква літургійно споминає блаженного Якова Альберіоне (1884-1971). Це перший блаженний в історії Церкви, який для душпастирської праці почав використовувати передусім засоби масової комунікації. Саме він став засновником Товариства св. Павла, яке працює з девізом, що видавнича справа та засоби масової комунікації це не лише продукт людської праці, але також апостольство, сповнене благословення; це живий Ісус, Якого вони дають світу.
У 2014 році до цього служіння приєдналася також Україна, за посередництвом отців паулістів, що працюють у Львові. Отець Маріуш Кравєц, журналіст та викладач, священик згромадження Товариства Святого Павла розповів CREDO про початки роботи в Україні, про ідею Товариства, а також поділився планами та мріями на майбутнє:
Я вірю, що наше прибуття до Львова — це дія Божого Провидіння
Я щиро вірю у те, що Бог так хотів. Рішення делегувати представників нашого згромадження було пов’язане із 100 річницею від дня, коли блаженний Яків Альберіоне у м. Альба в Італії заснував Товариство св. Павла, яке ми відзначали у 2014 році. Польська провінція Товариства є відносно молодою – має лише 30 років,але наша Капітула вирішила, що ми вже достатньо зрілі для того, щоб відкривати спільноти за межами Польщі. Спершу ми думали над однією із країн колишнього Радянського Союзу, але це була така загальна ідея, котра згодом вже набрала конкретних обрисів і вибір був зроблений на користь України. Наше керівництво звернулося до архиєпископа Мокшицького, котрий, як виявилося, у тому часі вже роздумував над потребою в Україні подібного служіння і з радістю відвідав нашу спільноту в Ченстохові. Він побачив наше апостольство, нашу місію, діяльність і запросив працювати до України. Ми їздили до Києва, адже це столиця, побували у Хмельницьку – там працюють наші сестри, але остаточний вибір зробили на користь Львова. Архиєпископ прийняв нас дуже сердечно і, що дуже важливо, вже бачив для нас конкретне поле діяльності. Наше згромадження дуже стисло пов’язане зі служінням за посередництвом засобів масової комунікації, тобто нашою місією є проголошування Доброї новини за допомогою медіа – це наше завдання і наша основна діяльність.
Апостол Павло міг би бути журналістом
Отець Альберіоне, коли створював наше згромадження, на початку ХХ ст. надихнувся словами єпископа Мюнстера з ХІХ ст. Фон Кеттелера, котрий сказав, що якби св. Апостол Павло жив сьогодні, то він був би журналістом. Апостол Павло, котрий мав дуже широкі горизонти, котрий вивів християнство з єврейського кола і пішов до поган — використовував всі ті засобі, які були йому на той час доступні і не боявся публічних виступів, дискусій та використовував мову своїх слухачів та опонентів — філософію. І ось саме це надихнуло нашого засновника, щоб створити згромадження, яке би за посередництвом ЗМІ несло Добру Новину якомога більшій кількості людей і тому своїм духовним засновником ми вважаємо св. Павла з Тарсу.
Місія священика – проголошувати Євангеліє
Ми — чернече згромадження, яке складається як із священиків, так і з братів, що є простими монахами. Ми не включаємося в парафіяльну діяльність, але це не виникає з нашого нерозуміння парафій чи лінивства, просто нашим завданням є цілковите присвячення себе євангелізації через засоби масової комунікації. Здавалось би, якщо ми не працюємо у парафіях – не стаємо парохами і вікаріями, то навіщо тоді свячення? Але підчас рукоположення кожний священик отримує не лише владу уділяти Таїнства, але також привілей проголошувати слово Боже з амвону. От чому наше згромадження має не лише простих монахів, але й священиків. Парафії в маленьких містечках П’ємонта, де працював наш засновник, налічували часом менше ста мирян, але Божого Слова потребує значно більша кількість людей і власне за посередництвом засобів масової комунікації вже тисячі і сотні тисяч людей зможуть отримати Добру Новину. У тому часі, коли наше згромадження почало своє існування — це було новаторством, бо сьогодні, коли вже відбувся Другий Ватиканський Собор і з’явився декрет Inter Mirifica, присвячений засобам масової комунікації, це очевидно, що через медіа треба проголошувати Євангеліє, але тоді така думка була новою.
Ми молимося за журналістів та всіх, причетних до ЗМІ
У місію нашого згромадження вписане не лише видавництво книжок, продукція фільмів, але також духовне включення у світ засобів масової комунікації: ми щовечора спільно молимося, маємо годинну адорацію Пресвятих Тайн, а також у нас є такі спеціальні молитви за журналістів, які склав для нас бл. о. Альберіоне, щоб вони добре виконували свою роботу, щоб мали світло Святого Духа і відвагу працювати на користь Правди, а у кожний перший вівторок місяця наше згромадження молиться за душі в чистилищі, які перебувають там через невластиве використання ЗМІ. Нашим обов’язком є молитися за людей, які за життя заблукали і використовували до ницих цілей засоби масової комунікації і тепер повинні це спокутувати.
Ми ведемо людей до Бога
Наш засновник говорив про те, що ми покликані погану пресу замінити доброю, погані радіопередачі – хорошими, це ж стосується телебачення і вже тепер — також інтернету, який теж треба наповнити таким змістом, який буде наближувати людей до Христа і буде для людей альтернативою того, що їх нищить зсередини, псує їхні сумління, викривляє правду і саме тому наша місія це підготовка людей до зустрічі з Христом. І ми радіємо з того, що люди, які зустрінуться із нашими публікаціями, хоч на крок, але наблизяться до Церкви, підуть до сповіді, приймуть Святе Причастя — це наша мета. І ми у тій багатовимірній Церкві, де кожен виконує свою функцію, робимо свою часом непомітну справу – ведемо людей до Бога.
Щоб добре служити в Україні, мусимо ще багато чого навчитись
Коли ми збирались в Україну, то якраз був початок війни і багато хто нас відраджував. Нас просили зачекати, подумати, бо з польської перспективи то був не найкращий час. Але Бог керує всім і Він хотів, щоб саме тоді і саме у такий час ми приїхали сюди з тим, що можемо дати. Ми приїхали до Львова 5 березня 2014 року, це була Попільна Середа. Так склалися обставини, але через всі обставини діє Господь Бог. То був такий виклик – виконувати свою місію покірно, як люди, що схиляють свою голову, даючи посипати її попелом, на знак покірності і прийняття того, що всі ми тут на цій землі тимчасово. І ми також приходимо в цю країну, і хочемо служити людям, проголошуючи Слово Боже та Ісуса Христа. Але ми свідомі того, що лише починаємо, що ще мусимо багато чого навчитися про Україну, про українців, зрозуміти непросту історію цієї країни, пізнати культуру і вивчити мову. Весь той час, а це півтора року, я вчуся, бо розумію, що якщо я хочу добре виконувати покладену на мене місію, то маю бути з тими людьми. І тому я радо приймаю запрошення до парафій, коли треба підмінити пароха, чи допомогти сповідати чи взяти участь в урочистості, або провести реколекції, виголосити проповідь.
Я сподіваюся, що нам вдасться створити спільноту молитви та однодумців
Як тільки ми прибули до Львова, архиєпископ відразу залучив нас до вже існуючих проектів: я працюю у Католицькій радіопрограмі, яку можна почути щонеділі о 19.00 на хвилях радіо «Незалежність», або знайти через інтернет, також викладаю у Львівській римо-католицькій духовній семінарії – веду предмет Медіаосвіта, а також читаю лекції у Теологічному Інституті для мирян ім. св. Йосифа Більчевського. Крім того, ми розпочали свої власні проекти: маємо книгарню, яка знаходиться у приміщенні Курії, і хоч поки що це невеличка, але перша суто римо-католицька книгарня. Нам вдалося видати вже перші книжки українською — це молитовники і месалики для дітей. А також плануємо запустити повноцінне видавництво, відеостудію, щоб робити фільми, якісні матеріали для інтернету. Хочемо запросити до співпраці мирян, щоб у наших редакціях працювали люди з різним життєвим досвідом — дружини, чоловіки, матері та батьки, студенти, молоді неодружені люди, бо всі вони зможуть допомогти у створенні такого продукту, який буде цікавий схожим людям, буде співзвучний їхнім проблемам чи зацікавленням. Я сподіваюся, що нам вдасться створити тут не лише формальну інституцію, а спільноту молитви та однодумців. У нашому домі буде каплиця, до якої ми будемо запрошувати людей, особливо пов’язаних із медіа, щоб вони мали той простір, в якому зможуть знайти себе і свій контакт з Богом. Ми хотіли би спільно працювати над тим, щоб вчити людей спілкуватися, адже це так важливо – спілкування в родині, на роботі, у товаристві. Відсутність спілкування породжує багато проблем, конфліктів, тому основою нашої місії є навчити людей духовності спілкування.
Також ми мріємо про те, щоб наше згромадження пустило тут своє коріння у вигляді місцевих покликань – це було би прекрасно, якби ми отримали таку благодать. Адже тоді це були би люди, які тут народилися і виросли, які розуміють Україну, українців та їхні потреби. Тоді наше служіння зможе приносити кращі плоди і бути більш ефективним.
Я оптиміст і я вірю, що ми зможемо багато зробити
Мушу сказати, що від початку нашого перебування у Львові я дуже відчуваю дію Божого Провидіння, котра проявляється у тому, що, наприклад, зустрічаю зичливих людей, які готові допомагати, котрим я можу довіряти. Коли я їду до Польщі чи до Німеччини до тих місць, де я працював раніше, то зустрічаю людей, які також хочуть допомогти, хто як може – добрим словом, молитвою чи фінансово — щоб ми могли успішно працювати в Україні. Для мене це знаки того, що Бог хоче, щоб ми тут працювали і всі труднощі – це лише випробування для нас чи ми витримаємо, чи будемо вірні поставленим завданням. Я оптиміст і я вірю, що ми зможемо багато зробити. Україна має велику потребу у Добрій Новині і ми також, як св. Павло, котрий переміг багато труднощів та перешкод і зробив надзвичайну річ – розширив географію проповідування і приніс її до найдальших куточків Імперії, маємо долати всі перешкоди і нести світло Слова Божого. Ми вже отримали велике благословення – нас сердечно прийняли у Львові і сприяють, як тільки можуть, а нашим боргом вдячності є якнайкраще виконання свого служіння для добра Церкви в Україні. Господь, коли кличе нас до якогось завдання, то дає нам необхідні до його виконання передумови, а нагородою є внутрішній спокій і відчуття того, що людина знаходиться на своєму місці. Мушу зізнатися, що я з кожним днем все більше почуваюся тут як в себе і це завдяки людям, з якими я тут познайомився – вони відкриті, щирі, добрі, готові прийти на допомогу і це надихає, і дає нам віру у те, що все вийде.
фінансово.
Щиро дякуємо!
