Біля дверей мінської архикатедри опівдні грудневого, але по‑осінньому вологого дня, архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті, який завершує своє служіння в Білорусі, активно зустрічали фото‑ й відеокамери. Віруючі чекали у храмі, а при дверях нунція вітав митрополит Мінсько-Могилівський, архиєпископ Тадеуш Кондрусевич.
12 грудня 2015 р. відбулася Меса прощання і подяки за чотирирічне служіння Апостольського нунція в Білорусі, архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті. На Месі молилися єпископи, священики та чернецтво Католицької Церкви у Білорусі, а також представники Греко-Католицької та Білоруської Православної Церков.
На початку проповіді архиєпископ Клаудіо привітав єпископів, священиків, ченців і мирян. «Це Бог просить мене піти в інше місце голосом Папи, який посилає мене служити в сусідню країну. І тільки Бог знає біль мого серця та спогади, які я бережу, прощаючись із Білоруссю», — зізнався архиєпископ, додаючи, що його серце повниться любов’ю та вдячністю до всіх. Ґуджеротті зазначив: протягом чотирьох років служіння в Білорусі він був свідком духовного зростання народу. «Я відчував теплоту ваших сердець і ваше прагнення зберегти мир, а також бажання служити Богові у мирі», — сказав архиєпископ.
«Я — свідок шукань вашої внутрішньої свободи»
«Справжня свобода починається в серці, і я був свідком ваших шукань внутрішньої свободи. Свобода зовнішня — символ прояву свободи внутрішньої; і ми шукаємо загальної свободи людини на землі. Однак коли ми боремося тільки за свою власну свободу — ми боремося за свій егоїзм. Ми всі — слуги на шляху до свободи, насамперед до свободи у відносинах із Богом. Ми — слуги Божої свободи, свободи Бога, який любить свій народ і за нього вмирає на хресті. Це свобода від ідолів та маніпуляцій, незалежно від того, звідки вони походять. Свобода будувати, а не свобода руйнувати. Це свобода для всього мого народу, а не тільки для мене; не куплена за гроші чи силою влади. Це свобода бути слугою свого народу. Шукайте її, моліться про свободу для свого народу», — сказав архиєпископ.
Ієрарх закликав, аби для білорусів «було великим щастям зустрічати одне одного та ділитися собою з іншими»; він спонукав молитися про свободу, якої не можна зламати, яка записана в серці людини і яку ніхто не зможе викрасти, хоча й постійно намагається — через руйнування Церкви, руйнування спільноти віруючих. Архиєпископ застеріг: сьогодні небезпек не поменшало; і ворог, який спонукав Єву з’їсти заборонений плід, — дуже хитрий та невидимий: спокушає з’їсти те, що, як здається, зробить людей щасливими, але насправді скине на узбіччя дороги, де все життя буде втрачене. Ієрарх закликав присутніх не бути лицемірними фарисеями, які зовні виглядають непорочними, а всередині подібні до гнилого яблука, та остерігатися бути тими, хто вбив свою власну свободу і хоче вбити свободу інших.
«Дорогі священики, і ця небезпека насамперед загрожує нам! — зазначив архиєпископ. — Не треба бути гарними лише зовні, а всередині повними мертвих кісток». Ієрарх нагадав, що Рік Милосердя, який розпочався в Церкві, — це час Милосердя Бога до людей. «Але, щоб отримати це милосердя, — додав архиєпископ, — треба насамперед визнати власний гріх, а не наряджати його у вбрання цнотливості».
«Близькість кожного з вас»
«У цей момент я дякую Богові за дар близькості кожного з вас», — сказав архиєпископ. Також він подякував Божій Матері, чию руку «ніжно відчував у своєму житті». Ієрарх поділився своїми планами приватно відвідати Будславський санктуарій, як зробив це на самому початку свого служіння в Білорусі, аби помолитися в тиші. Архипастир подякував усім єпископам, з якими пережив багато важких, проте дуже радісних і глибоких моментів; та назвав їх носіями білоруської культури, яким завжди потрібно йти вперед, аби не втрачати духовної динаміки. Єпископські шати ієрарх порівняв з одягом паломника, а руки єпископів — із руками самого Бога, а також порадив єпископам, аби «той момент, коли ці руки цілуватимуть люди, виривав їх у той простір, де живе і страждає цей народ». Дякуючи єпископам за все, що вони роблять, архипастир додав, що «завжди можна робити ще більше».
До священиків ієрарх звернувся з закликом готувати якісні проповіді для своїх віруючих, тексти яких потрібно шукати не в інтернеті, але помічати їх в очах людей, які прийшли до вівтаря, щоби послухати. «Будьте уважні: цей народ не звик протестувати. Ці люди не запитають, чому ви прийшли непідготовленими; ці люди зроблять тільки одне — відійдуть і більше не повернуться, особливо молодь. І колись Бог запитає вас про кожну людину, яка вийшла з храму і більше до нього не повернулася», — сказав архиєпископ Ґуджеротті. Він також звернувся до черниць та ченців, закликаючи, аби кожна чернеча громада вносила свою барву, свої дари, заради яких і була заснована.
Звертаючись до мирян, які служать Церкві, архиєпископ побажав, аби їх було ще більше: «Адже Церква — це не власність священиків і ченців; це ваша Церква. Це ваша Церква, якщо ви молитеся разом зі священиками; це ваша Церква, якщо ви покликані служити їй. Ви — руки Христа. Фінанси Церкви — це ваша відповідальність, а не відповідальність священиків. Ви повинні разом зі священиками займатися фінансами Церкви та допомогти священикам зрозуміти, що фінанси в Церкві належать усім, як і милосердя». Також Апостольський нунцій подякував вірним, які щільно заповнили собор, та усім вірним Білорусі, додавши: «Ви захоплюєтеся красою Церкви. Покажіть іншим, як прекрасно бути віруючою людиною!»
«Grazie бабусям!»
Дякуючи «бабусям Білорусі», архипастир підкреслив їхнє велике й сильне бажання жити, яке з’явилося з того, що свого часу вони витримали справжнє пекло: «Я вам дякую від імені ваших онуків, яких ви навчаєте, що в житті потрібні щастя, міць та рішучість». Усьому білоруському народу архиєпископ подякував за лагідне серце: «Я дякую, оскільки історія страждань цього народу — як і історія Жінки, котра стоїть під хрестом у момент смерті Христа: Вона ввірена Йому, а Він ввірений Їй».
Аби показати красу віри білоруського народу, ієрарх процитував рядки з вірша Ригора Бородуліна «Дати вирости…» зі збірки «Ксти»:
Нелегка це дорога,
Нелегкодольна дорога —
Страх у собі згубити.
Не треба боятись Бога —
Бога потрібно любити.
Архиєпископ подякував усім, хто був поруч із ним усі чотири роки його служіння. Наостанок ієрарх подякував білоруським лісам, полям і квітам: «То завдяки природі я зміг зрозуміти, хто ви такі. І то з білоруської природи виростають прекрасні святині, як продовження її краси».
«Моліться, щоб я жив постійним наверненням»
А ще архиєпископ вибачився: «Прошу пробачення за всі помилки, недоліки любові, за брак того Нунція, якого ви шукали і не знайшли. Моліться, щоб я жив постійним наверненням, яким є життя людини. Я вас полюбив, і для мене честь почуватися одним із вас!.. Прошу про одне — молодь і не тільки молодь: не чекайте, щоби сказати, що ви любите; це не слабкість — любити іншу людини. Дозвольте любові вільно ходити вашими вулицями».
Архиєпископ попросив про молитву за нього: «Моліться, аби я міг бути посланцем миру і примирення, аби міг нести любов Бога і Папи Франциска… Моліться за ваших братів в Україні… Любіть Бога, любіть одне одного і любіть життя».
Перед Апостольським благословенням, яке архиєпископ уділив із проханням до всіх священиків передати його віруючим своїх парафій, пролунали слова подяки та прощання від білорусів. «Ви — наче людина Відродження, людина культури, яка об’єднує Захід і Схід», — звернувся до архиєпископа Ґуджеротті представник Білоруської Православної Церкви протоієрей Александр Шімбалєв.
Від імені всіх ченців слова подяки виголосив о. Михайло Цвячковский МІС; а наймолодші парафіяни — вихованці Місії доброго самарянина — подарували букет із блакитних волошок, які для архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті знайшлися навіть узимку, як колись квіти у казці про дванадцять місяців. Архипастиреві подарували також картину із зображенням Національного санктуарію Матері Божої Будславської. Свою повагу та любов до Матері Божої він виразив, ставши навколішки та поцілувавши образ храму, в якому молився багато разів.
Наш народний нунцій
Архиєпископ Тадеуш Кондрусевич у своєму прощальному слові з гордістю відзначив: «Ви увійшли в історію нашого народу! Ви — наш народний нунцій!» В історії Білорусі є народні герої, поети, артисти, а нунція ще не було. Але, на щастя, з’явився — щоб, можливо, стати також Народним Нунцієм братнього і сусіднього українського народу, з яким білоруси ще більше з’єднаються через представника Святого Престолу.
За матеріалами: Сatholic.by
фінансово.
Щиро дякуємо!
