Роздуми

Дозвольте мені сумувати!

15 Грудня 2015, 12:17 1862
човен

Хіба не правда, що в Церкві нам потрібно передусім радості? А от і ні… Нам цього не треба, і я збираюся це довести.

Пам’ятаю, як колись моя знайома разом із чоловіком виходили з харизматичної спільноти, в якій перебували разом добрих кілька років. Не гаючи часу, вступили до неокатехуменальної спільноти. За рік я запитав, як вони там почуваються. Те, що я почув, дуже мене здивувало:

— Врешті-решт, можу бути вільна перед Богом! — сказала жінка.

— Дивно, що ти у «Віднові» не почувалася вільно… — всміхнувся я.

— Там постійно хтось від мене вимагав, щоб я була весела. А тут можу бути, такою, якою я є, нервовою, стражденною; ніхто не наказує мені радіти, коли саме в той момент я так не почуваюся.

Я остовпів.

Розмови про смуток у вірі «не в тренді» зараз. Особливо у світлі того, що адгортація Папи Франциска стільки говорить про радість… Часто чуємо, що нашій вірі бракує радості: зокрема, коли в понурих, темних святинях «від вівтаря» чути лише нарікання на політику, а з протилежного боку (із церковних лав) доноситься пліткарський шепіт про сусідок, зіпсовану молодь тощо. А хіба не правда, що в Церкві нам треба передусім радості? А от і ні… Нам цього не треба, і я маю намір це довести.

Смуток має декілька обличь: є смуток смерті, покинутості й утрати — з горя прикипаємо до крісла; у нього запах затхлої каплиці на цвинтарі; це смуток хвороби, коли людина не має сили навіть склеїти «Радуйся, Марія…» — бо слова від горя десь губляться. Такий смуток повен поваги…

Існує сум, що є голосом нашого сумління, яке обурюється на зло, кривду і плач… Це той сум, коли людина страждає разом із братом, у якого розвалюється життя. Це смуток, який «допінгує» вийти зі свого теплого гніздечка і співстраждати. Такий смуток — святий!

Але є такий смуток, коли людина почувається, як крапля смоли, в якій кожен промінчик світла втрачає свою силу. Коли нема сил встати вранці з ліжка, бо відчуваєш — усе без сенсу; коли єдиною емоцією, яку людина відчуває, залишається розпач. І саме такий смуток — проклятий.

Чи справді в християнстві йдеться про те, щоби бути радісним? Святий Ігнатій Лойола говорив про розраду, яка не залежить від мого емоційного стану. Розрада, тобто знак близькості Бога, який можу відчувати як радість, силу і енергію; чи як сльози через гріх або страждання Ісуса. Така утіха не тотожна радості, а тим паче жартівливості, що, радше, є втечею від життя. Тому я переконаний: у Церкві нам не стільки та передусім треба радості, скільки близькості Христа.

Саме Він в змозі вслухатися в мою тишу, дозволяючи моєму смуткові самому з мене виплисти, щоб моя душа очистилась. Він разом зі мною страждає, коли почуваюся надламаним життям або іншими, а в хвилини, коли мені здається, що навколо мене тільки глуха темрява, — Він поволі й делікатно робить так, що тверда шкаралупа піддається корозії.

…Тобто? Маємо бути сумними християнами? Звісно, ні. Та йдеться про те, аби ми не боялися панічно, коли у нашому житті з’являться страждання й біль. У таких ситуаціях людина нездатна переконати саму себе, що вона має бути щасливою; тоді не діють жодні слогани утішання. Інколи люди навіть мають спокусу інтерпретувати це як Божу помсту, проте навіть смуток може бути місцем зустрічі з чулим і тихим Богом. Тому коли слухатимемо Папу Франциска, звернімо увагу на те, що йому зовсім не йдеться про таке собі «веселеньке» християнство. Йому йдеться про Церкву, «врослу» в Христа. Саме Христа ми найбільше потребуємо як Того, хто присутній у кожній ситуації нашого життя!

На закінчення маю для тебе, друже, дві пісні. Перша — це колискова помираючої. Це пісня з диску польської співачки Лєни Пєнькнєвської «Колискові на вічний сон» («Kołysanki na wieczny sen»). Колискові для тих, хто вмер, але не відійшов. Виконується на івриті та польською. Сльози не вдавані…

 

Друга — це стара американська мелодія, що віддавна виконувалася різними артистами, тут — в інтерпретації Джоні Кеша. Додаю також вільний переклад українською, думаю, допис не вимагає довших коментарів.

 

Я — лише бідний мандрівник, чужинець,
Мандрую світом, що внизу.
Не буде ані хвороби, ані спеки, ані небезпеки
В тому світлому краї, до якого прямую.
Йду туди зустріти свого Отця
І всіх близьких, що вже відійшли.
Я проходжу через Йордан.
Я йду додому.
Я знаю, що темні хмари зберуться навколо мене,
Знаю, що моя дорога — важка й крута.
Але прекрасні поля простягаються переді мною;
Там, де спасає Бог, їхнє очікування триває.
Йду туди, щоб побачити свою Маму.
Сказала, що зустріне мене, коли прийду.
Тому переходжу через Йордан.
Йду додому,
Переходжу через Йордан.
Йду додому…

о. Павел Ковальскі SJ, Deon.pl
Переклад: Регіна Косуба, СREDO
Фото: Igotoua – Туристичний гід Україною

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
5995грн
73100грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
11днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: