Потім? Ні — зараз!

Напевно кожному випадало хоч би раз відкласти виконання праці «на останню мить». Однак декому це перешкоджає постійно.

Прокрастинація — так фаховою мовою називається ця схильність — уже дочекалася власних сторінок в інтернеті, ба навіть фанів у Фейсбуку. Це вада, з якої ми, на щастя, вміємо жартувати; але кращим від висміювання для нас було би, якби ми пробували її позбутися. Відкладання всього на вічне «потім», кажуть учені, має негативний вплив на наше здоров’я. Перебільшення? На жаль, ні.

На маю часу, щоб виспатися

Придивімося, що діється, коли щодо своїх обов’язків ми використовуємо відмовки «це може почекати».

Гражина Морек у тексті під назвою «Що маєш зробити сьогодні?» на першому місці серед наслідків цієї схильності ставить брак сну. Кажеш собі: цей звіт я закінчу увечері, завтра по обіді напишу давно обіцяну статтю, в п’ятницю це виконаю…

А між тим у запланований час раптово з’являються інші обов’язки. І що робити? Доводиться знову «вкоротити» ніч. «На вихідні відісплюся», — думаєш собі. А там раптом на вихідні жінка пропонує прогулянку, або раптом з’ясовуєш, що того і того бракує, отже, треба йти за покупками. Отак у суботу до обіду «з’являється» похід до магазину, а по обіді раптом по телевізору пускають насправді хороший фільм, або ж приходять знайомі, з якими «ніколи нема часу зустрітися»… Переконуєш себе, що, зрештою, це ж і є відпочинок. Отак регулярно виглядає нездійсненне «виспатися у вихідні». Якось функціонуєш тиждень, два, три… За тривалий період життя з такою «стратегією» починаєш вживати препарати магнію, аби руки не тремтіли, і якісь енергетичні напої, бо очі якось самі собою заплющуються, а кава то вже давно втратила свої властивості підтримки… А організм тим часом безуспішно волає про сон! Голландські вчені з Утрехтського університету довели, що понад 40% обстежених ними людей живуть саме так.

Перелічити всі наслідки браку сну для організму видається мало можливим: від «найлегших» на зразок падіння імунітету  й аж по тяжкі психічні захворювання.

Я насправді безнадійний

Зрештою, психічні розлади проявляються у більшості прокрастинаторів, не тільки у тих, хто відмовляється від необхідної для здорового функціонування тривалості сну. Як стверджує Г. Морек, переважно це порушення настрою: з’являється надмірний неспокій, постійне почуття провини, злість на себе, яка провадить до серйозних дефіцитів у почутті власної цінності. Попри те, що «назовні» нам сяк-так вдається втримати позитивний образ людини відповідальної та дисциплінованої, підсвідомо ми відчуваємо, що насправді то ми ошукуємо людей. Просто починаємо думати про себе погано, бо ж тільки нам самим відомий рівень наших занедбань. «Себе самого не обманеш» — каже стара приказка, яка добре ілюструє цю ситуацію.

Така невпевненість у власному образі себе несе подальші серйозні наслідки, зокрема, негативно впливає на наші стосунки з людьми. Все починає без потреби ускладнюватися. А достатньо було би змінити своє ставлення до труднощів, бо ж головно про це нам тут ідеться: замість неприємного завдання ми вибираємо щось приємніше, не думаючи про наслідки.

Тенденція відкладати на потім справи важкі або нудні — це природна реакція: так захищається наша психіка. Однак противагою для неї моє бути вироблена сила волі. Без неї — ані руш. Із силою волі усе так, як із м’язами, які потроху всихають, коли їх не використовують. З іншого ж боку: що частіше ми будемо їх уживати, то легше нам буде радити собі з униканням неприємних обов’язків.

М’язи сильної волі і червоне світло

Силу волі можна зміцнювати головно двома способами: або відмовляючи собі навіть у дрібних задоволеннях, або ж додаючи собі завдань, не надто приємних для виконання. Наприклад: спробуймо відмовитися від солодкого чаю або підйому ліфтом — не задля схуднення, а виключно заради тренування волі. Найкраще, звісно, «пекти дві печені на одному вогні», і при нагоді зайнятися іншою проблемою, яка нам дошкуляє: зайвою вагою, балаганом у кімнаті, звичкою спізнюватися, триньканням грошей — і в цих сферах життя запровадити собі бодай найменше умертвлення. (До слова: починати треба саме з найменших. Ніхто одразу не «рве» на груди повну штангу. Великих обмежень можна не витримати як нервово, емоційно, так і фізично.)

Другий метод — це добровільне збільшування кількості важких завдань чи обов’язків. Наприклад: додаймо до свого розкладу 20 хвилин вивчення іноземної мови щодня, або гри на якомусь інструменті — знову ж таки, не заради осягнення вражаючих результатів, а просто для «тренування м’яза волі». 15‑20 хвилин, небагато. Але щодня.

Також дуже корисно навчитися розпізнавати в собі той голос, який у ситуаціях, коли належить щось зробити одразу, підшіптує: за хвилинку, потім, трошки пізніше. Нехай тоді в нас вмикається якась «червона лампочка». Дій так одразу, щойно вловиш у собі цю думку. Використай силу цієї неохоти і свідомо вирішуй, що візьмешся за цю справу не зразу, але з пропорційно великим запалом. А це вже справді лежить у межах твого власного рішення.

Нагородою буде не тільки той факт, що ти завжди вчасно виконуватимеш свої обов’язки, а й щоразу позитивніше мислення про себе. Задоволення від виконаного завдання, яке тобі геть не хотілося робити, — незрівнянне!

Отже, час скласти список відкладених справ і забратися до їх виконання.

Аби лиш не завтра, а нині.

Анна Каїк, Deon.pl