Євангеліє від «U2»

Загалом «U2» сприймають як надзвичайно популярний колектив. І це таки правда, однак його також можна назвати напівтаємним християнським рок‑гуртом.

Інколи це навіть очевидно: слід лише згадати альбом «Яхве» («Yahweh»). Парафразуючи слова пісні гурту, можна відзначити, що цей альбом надає конкретні назви тим «вулицям, які їх ще не мали». І критики, й шанувальники знають про християнські погляди «U2» і часто легковажать їхній вплив на музику і на колектив як явище. Феномен «U2» вражає — це дуже незвично для сучасної поп‑культури. Світські слухачі схильні сприймати релігійність «U2» як повчальну декорацію; віруючі вважають саме їхні переконання основою ідентичності гурту. Для когось тексти Боно — лише хитровикручена банальність на межі нісенітниці; а для когось це продумані, допитливі та глибокі роздуми про віру.

«Кілька років тому, я займався великим дослідницьким проектом про сучасні гімни (або “піснеспіви”, як кажуть у нашому ремеслі). Я прослухав сотні гімнів; Я взяв інтерв’ю у багатьох фахівців. Я питав їх, який із сучасних гімнів був найуспішнішим спадкоємцем добре відомих пісень прослави? Одні цитували недавно написані традиційні церковні співи; інші згадували пісні популярних християнських музикантів. Але один фахівець допоміг мені подивитися під іншим кутом: «Якщо ви готові тлумачити термін “гімн” ліберально, то найпопулярнішим та найуспішнішим гімном останніх десятиліть можна вважати “Я досі не знайшов того, чого шукав” («I Still Haven’t Found What I’m Looking For») гурту "U2"» — розповідає Джошуа Ротман на шпальтах «The New Yorker».

Християнські медіа часто розповідають про «U2» не як про черговий християнський колектив, але як про гурт особливої ваги. Зокрема, 2004 року часопис «Християнство сьогодні» опублікував статтю про досить «невиразне» бажання Боно, щоб його асоціювали із церковною спільнотою. Однак Роуен Вільямс, на той момент архиєпископ Кентерберійський, навіть опублікував працю про віру Боно та висвітлив окремі позиції у захопливій лекції про місце віри у світському суспільстві. «Підведіться з колін: Проповіді від “U2”» — лише одна з книжок, які досліджують богословські ідеї в текстах Боно.

Папа Йоан Павло ІІ приміряє окуляри Боно.

Однозначні в неоднозначності

Плутанина навколо віри виникає через те, що вони ніколи не були християнським рок‑гуртом відкрито. Притаманна «U2» неоднозначність сягає витоків колективу, заснованого у Дубліні наприкінці 1970‑х. У країні, розділеній за релігійними ознаками, не віталася виразна релігійна позиція. На той момент учасники «U2» були підлітками: приміром, Ларрі Маллену, барабанщикові гурту, заледве виповнилось 14. Вони дивилися на світ із позиції релігійних традицій їхніх родин: батько Боно був католиком, мати — англіканкою; Адам Клейтон (басист, англієць) і Девід Еванс («Едж», валієць) мали протестантські корені; Маллен, натомість, був сином ірландських католиків. У публікації «Оповідання північного краю: “U2” в Дубліні, 1978‑1983 рр.» Найл Стокс, редактор ірландської музичного журналу «Hot Press», розповідає, що члени гурту мали «готову» відповідь на запитання, що означає бути ірландцями: вони були «ближче всіх інших мешканців тогочасної, надзвичайно монокультурної, Ірландії до того, аби поєднати різні національності і віросповідання».

Їхній розрив з «організованою» релігією, імовірно, був неминучим, та все ж травматичним; можливо, саме тому чи не кожен їхній альбом містить пісню про рішення належати до гурту, а не до Церкви. У пісні «Один» («One») ідеться про спробу об’єднатися зі своїми друзями, аби намагатися віднайти Бога на свій власний розсуд. Ґреґ Ґарретт, професор англійської мови Бейлорського християнського університету Вако, штат Техас, пояснює відсутність релігійної ідентифікації «U2» у своїй книжці «Ми повинні підтримувати одне одного: Євангеліє від “U2”».

У старшій школі учасники колективу зблизилися зі спільнотою «Шалом», члени якої, за словами Боно, жили в Дубліні «як християни перших віків». Спільнота мала значний вплив на життя гурту під час запису перших двох альбомів «Boy» та «October» («Gloria» — краща пісня альбому «October» має літургійний приспів латиною). Настав переламний момент: гурт мав розпочати тур з альбомом «October», як Едж оголосив, що він хоче залишити «U2», позаяк благочестиве життя і життя рок‑зірки важко поєднуються. «Якщо Бог мав щось сказати про цей тур, Він повинен був подати знак трохи раніше», — говорив тоді менеджер гурту Пол Маꥳннесс. Колектив не розпався; Боно, Маллен і Едж полишили «Шалом». «Я зрозумів, що це все дурниці, — те, що цих людей об’єднувало, було заперечення, а не бажання померти та з’єднатися з Христом», — прокоментував Боно ситуацію в одному інтерв’ю.

Напруженість між дисципліною і вразливістю, впорядкованістю і відкритістю, легковажністю та жертовністю в духовному житті стала центральною темою для «U2» й надавала творчості гурту особливої естетики. У своїй батьківщині вони стали свідками наслідків надто войовничого підходу до віри. На противагу цьому «U2» виступили за «капітуляцію» — як у політичному, так в релігійному сенсі. Коли Боно бігав сценою з білим прапором, виконуючи пісню «Неділя, кривава неділя» («Sunday Bloody Sundy»), він висловлював свою позицію не лише стосовно політики, а й щодо віри також. «U2» вчилися наповнювати музику чутливістю, недосяжною у їхньому релігійному житті, яку можна прирівняти до військової капітуляції.

«U2» дорослішали та продовжували говорити про Бога — не подаючи виду. 1987 року вийшов альбом «Дерево Джошуа» («The Joshua Tree»), де Боно поєднав пристрасність зі святістю, співаючи Богові в дусі гімнів Пісні пісень. «U2» написали кілька пісень про любов («Все, що я хочу, — це ти» — «All I Want Is You»). Але загалом, коли Боно використовує слова «любов», «вона», «ти» чи «дитина», слухач має розуміти, що йдеться про Бога.

Тексти можна інтерпретувати безкінечно — звісно, якщо ви приймаєте релігійність авторів; невиразні чи спокійні пісні виявляються сповненими ідей та сили. Молодята іноді обирають пісню «З тобою чи без тебе» («With or Without You») для свого першого танцю; але якщо прийняти, що «ти» у пісні не означає романтичного партнера (рядок про «бачиш терновий шип у себе» слугуватиме підказкою), то ця пісня набуває цілком іншого змісту. Вона про те, якими серйозними є вимоги віри — важкими та дорогоцінними одночасно: «Я не можу жити — з тобою чи без тебе». «Муха» («The Fly») з альбому «Увага, крихітко» («Achtung Baby») здається трохи незвичною як на пісню про кохання, але вона виявиться на диво справжньою, якщо зіставити її з Євангелієм («Кожен митець — людожер, кожен поет — злодій. Всі вбивають своє натхнення і оспівують своє горе»). Пісня «Допоки не настане кінець світу» («Until the End of the World») видаватиметься також безсенсовною, поки ми не збагнемо, «що це пісня про любов до Ісуса, яку співають Іуди», вважає Боно. Найкращою з цих пісень може бути «Ультрафіолет (Освіти мій шлях)» («Ultra Violet (Light My Way)»), що звучить як романтична мелодрама, а насправді розповідає про важку дійсність мовчання Бога:

«Ти ховаєш свій скарб, щоб не можна було знайти,
Але твоя любов — як таємниця, що стала відомою всім.
Буває тиша, що приходить у дім,
Де ніхто не може заснути.
Я думаю, що це ціна любові; Я знаю, що вона не може бути дешевою».

У приспіві Боно натякає на Книгу Іова («Дитинко, дитинко, дитинко, освіти мій шлях»); тоді як Едж пропонує метафору найближчої невидимості Бога («ультрафіолетова любов»). Під час туру «U2 360°» гурт використав сучасні візуальні засоби, аби розкрити провідну ідею пісні: Боно був вбраний у куртку, обрамлену червоними лазерами, направленими в натовп.

Надто «духовні» — як на рок‑гурт

Кращі пісні «U2» були створені після 1986 року: тоді почали записувати «Дерево Джошуа», а 1997 року світ побачив «Pop». Але й тоді виникла проблема: сила пісень залежала від драматизації амбівалентності Боно щодо відносин із Богом. Наче на театральній сцені, він свої показував свої сумніви: в турі «ZooTV» на підтримку альбому «Achtung Baby», Боно в костюмі диявола виконував тужливі романтично‑релігійні композиції. Ця туга була справжньою, але було щось непристойне в його хизуванні вірою і сумнівами. Це було шоу, в якому Боно демонструє свою духовну невизначеність. У пісні «Акробат» («Acrobat») він навіть звинуватив себе в лицемірстві: «Я повинен бути акробатом — говорити одне і робити інше»; він цитує слова Делмора Шварца: «У снах народжуються обов’язки».

«U2» продовжували писати сповнені сумнівів пісні: «Прокинься, мертвий» («Wake Up Dead Man») — показова у цій категорії. Та вони вже не дикі, спонтанні й неврівноважені, коли говорять про Бога. Вони звикли бути непередбачуваними та варіативними щодо своєї духовності: раніше здавалося, наче все може зійти з рейок, перетворившись на гнів або відчай. Тепер, здебільшого, вони керують позитивне послання, виражене безпосередньо і недвозначно. Концерти гурту пробуджують літургійні відчуття: Боно постійно цитує гімни та фрагменти Біблії під час концертів; він виглядає дуже впевненим.

У своїх останніх альбомах Боно співає на релігійні теми з невибагливою прямотою, що, навпаки, робить пісні менш відкритими та рішуче відокремленими від релігії, вважають деякі музичні критики. Дві композиції з нового альбому — «Кожна хвиля розбивається» («Every Breaking Wave») та «Пісня для когось» («Song for Someone») — показують багаті релігійні ідеї. Автор переконаний: аби насправді зануритись у віру, слід перестати шукати після кожного нового досвіду; до того ж релігійні почуття швидко минають. Навіть якщо певний досвід сьогодні в наших очах не має сенсу, це може стати «піснею для когось», хто зараз потребує вашої допомоги, а й ви можете таким чином стати кращими. Ці пісні прагнуть ясності, але, в кінцевому підсумку, стають некомунікативними; вони простуваті, й тому в них немає нічого, що можна було б почерпнути для себе, якщо, звісно, ви попередньо незацікавлені. Якщо ви не слухаєте уважно, то легко подумати, що ці тексти ні про що.

Пісня, присвячена черниці

«Місце твого проживання не повинно визначати, жити тобі чи померти. “Троє в одному ліжку, сестро Анно, — вона сказала, — Гідність нас оминає”». Боно написав текст пісні «Крихти з твого столу» після зустрічі з сестрою Енн Карр зі Згромадження медичної місії Марії (Medical Missionaries of Mary) в Малаві 2002‑го р. Тоді сестра Енн керувала школою підготовки медичних капеланів. Саме вона приймала співака в місцевій лікарні, яка працювала на 300 % потужності, пропонуючи допомогу численним ВІЛ‑інфікованим пацієнтам. «Боно їхав на зустріч з африканськими лідерами і попросив про можливість побачити лікарню. Заклад розрахований на 1000 ліжок, вони були «заповнені» на 300% — по двоє пацієнтів на ліжку, та ще один спав на підлозі, — розповідає черниця. — Боно був просто чудовий. Я представила його своїм племінником, позаяк незнайомців у лікарню приводити не можна. Він потиснув руку усім хворим і розпитував, як я відрізняю пацієнтів зі СНІД‑ом від ВІЛ‑позитивних, яких було дуже багато в той час. Він був дуже люб’язний, надав нам також фінансову підтримку».

Кілька тижнів по тому сестра Енн була дуже здивована, отримавши поштою альбом «U2» «Як розібрати атомну бомбу» з запискою такого змісту: «Боно хотів, щоб він був у тебе». Сестра була дуже зайнятою, щоби прослухати весь альбом. Вона усвідомила, що в пісні йдеться саме про неї тільки тоді, коли її друг вказав їй на це. «В словах “Місце твого проживання не повинно визначати, жити тобі чи померти” — я думаю, висловлено те, що його дуже вразило», — каже вона.

«Я — фанат Папи»

Історія «U2» може виявитися такою: почавши як колектив, непевний щодо ідеї доносити віру через музику, вони побороли свої сумніви; їхня «невиражена» еклезіологія стала цілком конкретною. Сьогодні вони «самі собі» спільнота, яка навіть займається благодійністю і поліпшила життя мільйонів людей. Зокрема, на Всесвітній виставці у Мілані Боно звернувся із закликом за «життя у світі без голоду». Заклик ірландського рокера пролунав під час зустрічі, організованої «Coldiretti» й Папською радою з питань справедливості й миру. Під час зустрічі презентували відео фронтмена «U2» із запрошенням, скерованим до всього світу, замислитися над словами Папи Франциска. Боно дуже стурбований тим, що «тільки третина коштів на їжу та ліки для найбідніших дійде за призначенням, адже корупція зжирає ці мізерні фонди. Ми повинні подолати корупцію. Наша гідність поставлена на карту». Тоді співак запросив усіх приєднатися, аби побудувати «велику родину, яка забезпечить їжею всіх», підтримати заклик Святішого Отця та увійти в Рік Милосердя.

На завершення Боно висловив бажання поговорити з Папою та звернувся до нього: «Якщо ви не заперечуєте, будь ласка, передайте мої слова, скромне повідомлення, Його Святості. Я — його великий шанувальник, а хто — ні? Папо Францискк, Ваша солідарність із найвразливішими людьми справді надихнула мене і багатьох із нас, безумовно, не тільки до музики. Ми хочемо працювати з вами, для вас. Я готовий до роботи, я готовий іти, я готовий зіткнутися віч-на-віч із механізмом бідності й байдужості, що тримає бідних у пастці вбогості, несправедливості та голоду».

Вони знають, що вони зробили правильний вибір, і вони, здається, щасливі. Можливо, встановлення їхнього спокою зашкодить їхній творчості. Але як довго вони могли продовжувати співати одну й ту ж пісню туги і сумнівів? «Я терпляче чекав на Господа, — Боно співає у власній версії псалма 40. — Він зглянувся і почув моє благання».

У той же час гурт залишається вірним собі. Зокрема, бачимо це в «Iris», пісні, присвяченій Айріс Хьюсон, матері Боно. Вона померла, коли йому було чотирнадцять років, унаслідок розриву аневризми під час похорону свого батька. Боно порівнює її любов до нього, яку він досі відчуває, до світла, яке досягає Землі від зірки, що згасла. Ця думка втішає, і нічого незвичайного, аж до слів: «Зірки яскраві, але чи знають вони, що Всесвіт прекрасний, але холодний?» Тоді пісня перестає бути заспокійливою; вона сягає чогось не зовсім зрозумілого, і, можливо, навіть небажаного; вона стає неоднозначною і скорботною. Вона висловлює особливу комбінацію віри і занепокоєння, піднесення і відчаю, що є занадто духовним для рок‑музики, але занадто дивним для Церкви — класичний прийом від «U2».

За матеріалами: Іrish Сatholic / Тhe New Yorker / Іnterris.it
Переклад: Людмила Вишневська, СREDO