Діло було у Бразилії, в місті Сантосі. Вісім років тому 37‑річний чоловік захворів на вірусне запалення мозку з численними абсцесами і водянкою головного мозку. Лікування результатів не принесло; стан хворого постійно погіршувався.
Зрештою чоловік впав у кому. Вмираючого вирішили терміново прооперувати, але анестезіолог ніяк не міг підключитися до трахеї. Тим часом дружина хворого невпинно молилася до Матері Терези Калькуттської. Коли після невдалої інтубації нейрохірург повернувся в операційну залу, чоловік і не спав, і не відчував болю. Був вечір; отож допіру наступного ранку хворого взяли на детальне обстеження — і виявили, що немає жодного сліду хвороби. 17 трудня минулого року Конгрегація у справах канонізацій проголосила декрет про визнання чуда за заступництвом Матері Терези з Калькутти, що відкрило шлях до її канонізації.
Умова з Небом
Народжена в Скоп’є Агнес Гонжа Бояджу покинула батьківський дім 18‑річною і стала місіонеркою аж у далекій Індії. Прийняла чернече ім’я, обираючи собі за покровительку св. Терезу з Лізьє. Викладала у школі географію та історію, а потім у вересні 1946 року, їдучи забитим поїздом, отримала «покликання в покликанні» — почула голос, який закликав її допомагати найбіднішим. Пішла за ним, і тепер цілий світ знає її як Матір Терезу з Калькутти, засновницю Згромадження Сестер Місіонерок Любові, лауреатку Нобелівської премії миру, маленьку жінку в біло-блакитному сарі, яка без комплексів дивилася просто в очі наймогутнішим світу цього.
Сестри цього згромадження не могли розраховувати на легке життя. Згідно з принципами заснування спільноти, вони їли і спали так, як найубогіші з їхніх підопічних, без зручностей, лягаючи на підлогу і вкриваючись мішками з‑під пшениці. Спершу, перебуваючи десь на відвідинах, вони навіть не мали права прийняти почастунку більшого, ніж чашка води. Пізніше цю вимогу було пом’якшено. Отець Мартін Желязек, вербіст, місіонер в Індії, згадував, що колись зустрів Мати Терезу з двома співсестрами, на залізничному вокзалі. Спека була неймовірна; він запропонував їм кока-колу. Відмовилися — бо на вокзалі було багато бідних, які б тієї коли не отримали; а сестри не хотіли бути кращими.
Про Мати Терезу найбільше говорять такі історії. Коли вона летіла на зустріч із президентом Рейганом, пішла до туалету. А зразу потім — удруге і втретє. На запитання, що вона там робила, відповіла, що звершувала «маленькі екзорцизми». Насправді ж вона вичистила всі туалети в тому літаку. На прикордонному переході в Газі на запитання, чи має при собі зброю, Мати Тереза відповіла ствердно і витягла молитовник. Якось попросила індійський уряд дати їй змогу відробити вартість перельоту, працюючи стюардесою. Отримавши Нобелівську премію, просила скасувати традиційний бенкет, роздати бідним призначені на нього гроші, а свою промову розпочала знаком хреста і молитвою, до якої долучилися всі присутні. Не любила, щоб її фотографували, отож уклала — як сама це називала — «умову з Небом», аби за кожне зроблене фото Ісус звільняв із чистилища одну душу. Коли фотографування, з огляду на натовп репортерів, тривало задовго, Мати Тереза з усмішкою казала, що вже вистачить: «Чистилище вже порожнє». Часто роздавала Чудотворні медальйони й сама ними користувалася, зокрема здобуваючи нові Доми для свого згромадження. Надибавши підхожий для сестер будинок, вкидала за пліт медальйон і чекала, а справи вкладалися самі — чи то радше за допомогою Божою.
Святість як обов’язок
Коли Мати Терезу питали, що вона зробить, коли перестане бути настоятелькою згромадження, — відказувала з простотою, що у вичищанні туалетів і стічних канав вона досконала. «Важливо не що ми робимо, а скільки любові вкладаємо у свою працю, — додавала вона. — Якщо я належу Христові і в цю мить Він очікує від мене чищення туалетів, опіки над хворим на проказу або ж розмови з президентом Сполучених Штатів, то це все одно, бо я — та, ким Бог хоче, щоб я була, і роблю те, чого Він хоче. Я належу Йому».
Її ще за життя вважали святою. Вона справляла на людей сильне враження, нікому не звіряла своїх страждань. Виглядаючи як слабенька бабуся, насправді мала безмір самозречення, сили волі й характеру. Нещадно зрікалася себе, аби виконувати план Бога. На запитання про те, що сьогодні означає бути святим, відповідала, що йдеться не про виконання надзвичайних речей, а про прийняття з усмішкою того, що нам посилає Бог. «Святість це не розкіш для нечисленних. Це обов’язок кожного: твій і мій», — казала вона.
Лише по смерті Матері Терези світ почув про те, що було її великою таємницею: що довгі роки вона жила у темряві віри, не відчуваючи любові ані довіри, маючи тільки величезну тугу та вірячи, що, однак, усе має сенс. Навіть тоді вона не зійшла зі свого шляху, жертвуючи все Ісусові немовби «наосліп».
Зрозуміти
По її смерті з’явилося й чимало закидів щодо її діяльності. Писали, що пацієнти не діставали медичної допомоги, що в домах не дбали про гігієну або правильне харчування, що не давали навіть протибольових засобів, вихваляючи страждання. Мати Терезу звинувачували в тому, що вона на потаємних рахунках зберігала величезні суми, часто отримані з морально сумнівних джерел, що її вбогість була грою напоказ, що завдяки ній Калькутту стали сприймати як місто бідняків і жебраків.
Усі ці звинувачення — висунуті невіруючими — випливають із просто-таки фундаментального нерозуміння того, чим керувалася Мати Тереза. А вона таки справді відсилала хворих до лікарень, бо своїм підопічним прагнула давати тільки любов. Вона не хотіла лікувати людей, не хотіла, щоб ін’єкції відволікали її сестер від допомоги тим, хто помирав у бідняцьких кварталах. Засновувані нею осередки не були лікарнями — вони були домами для тих, хто не мав іншого дому. Їхню мету не становили ні діагностика, ні лікування, ні харитативна допомога: для цього Церква має чимало інших інституцій. Але тільки Мати Тереза та її співсестри збирали по вулицях тих, для кого вже не було надії, аби вони помирали чистими і щоби поруч був хтось, хто тримав їх за руку. Щоб люди помирали не покинутими, а оточеними любов’ю. Вона старалася пом’якшити страждання, а тим стражданням, яких не вдалося зменшити, надавала сенсу, що для невіруючих звучало як блюзнірство: «Існує щось гарне у прийнятті страждань бідними, так як страждав Ісус Христос. Світ отримає багато через це страждання».
Аби це зрозуміти, треба бути християнином.
Фінансові закиди належать до тих, які важко відкинути з позиції, в якій ми перебуваємо. Варто тільки знати, що вже понад 40 років діє Папська рада «Cor Unum», чию мету становить детальне контролювання діяльності всіх католицьких гуманітарних організацій, так щоби вони були зразком чесності й прозорості. Фонди, засновані Матір’ю Терезою, були додатково перевірені під час беатифікаційного процесу. Якби перевірка знайшла зловживання, беатифікації би просто не було.
Без меж
Імовірно ще цього року блаженна Мати Тереза буде проголошена святою. Якби вона мала стати покровителькою чогось, то напевно не покровителькою ефективної діяльності. Свою працю вона не лічила у сотнях чи тисячах урятованих людей, чи в сотнях і тисячах вилікуваних, витягнених із нетрів, освічених, ощасливлених. Результативність її праці, по‑людськи кажучи, була ніяка. Люди біля неї тільки помирали. Залишені наодинці, вони все одно би померли. Але ті, хто помирав біля неї, не помирали на смітниках, їх не їли черви заживо, вони не лежали на тротуарах, відпихувані носками туфель, аби не заважали ходити, брудні й погорджені. Ті, хто помирав біля неї, в останні хвилини свого життя могли отримати опіку — ліжко або хоч би простирадло; вони були вмиті й нагодовані. Ці люди отримували досвід любові, аби могти померти по-людськи, з гідністю. Це може не вміщуватися в наших головах, але саме у цьому й полягає святість. Не вкладатися у світові схеми, не послуговуватися земною логікою, а віддатися Богові — насправді безмежно. Не результативністю вимірюється святість Матері Терези, а її самозреченням. Тим, що вже невідомо, де закінчується вона і де починається Бог.
Моніка Бялковска, Deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
