Реколекції з отцем Павлом Вишковським

День 1

З 26 по 28 лютого у київській парафії св. Олександра тривали великопісні реколекції, які проводив о. Павло Вишковський OMI, настоятель Делегатури Місіонерів Облатів Марії Непорочної в Україні.

Пропонуємо прочитати проповідь о. Павла, яку він виголосив у перший день духовних вправ, 26 лютого.

Відео: EWTN

Читання Лк 10, 25-37

Улюблені у Христі!

Ось уже майже середина Великого Посту. Вже були наші перші спроби виконати свої великопісні постанови. Можливо, було і перше невиконання цих постанов, і перші падіння, бо у Великому Пості диявол нас атакує більше.

Сьогоднішнє Боже Слово нас вводить у реколекції. Бо говорить тобі Господь, який є поруч у кожній нашій житейській ямі, як Він був із біблійним Йосипом, що хоче тебе врятувати, як урятував Йосипа. Говорить Господь, що Його милосердя безкінечне, хоча 11 рідних братів через заздрість засудили і кинули в яму цього свого брата. Бог готовий витягнути тебе з ями, навіть найглибшої, з якої ти не маєш виходу. Він тебе завжди витягує.

У новозавітних читаннях ми чули історію про милосердного самарянина. Цим самарянином є Ісус. Це Він готовий сьогодні лікувати наші рани, Він готовий перев’язувати їх у час реколекцій, кожну нашу рану. Тільки Ісус спроможний зцілити. Тема Ювілейного Року, який ми розпочали 8 грудня, — «Милосердні як Отець». Ми переживаємо ювілей Милосердя, надзвичайний історичний момент, бо загалом Ювілейних років за всю історію християнства було 26. А ми вже два ювілейних роки переживаємо. Попередній рік був Великий Ювілей 2000 року, наступний мав би бути 2025 року. Але Бог наш милосердний, бо ти, можливо, не доживеш до того року, тому Він дарує тобі цей рік благодаті.

Від початку історії Церкви, за всі 2016 років християнства, ювілейним (відпустовим) був кожен сотий рік. Далі, від XIII століття, кожен 50‑й рік став ювілейним, а ще згодом, останні кілька століть, кожен 25‑й.

Знаком того, що це рік Божої благодаті, є оці Ювілейні двері у храмі святого Олександра. Вони є тут, бо спеціальні ювілейні двері в римських базиліках замуровані 24 роки, і лише на 25‑й рік вони відчиняються, щоб кожен паломник увійшов. Чому ж цей 2016 рік, поза порядком, став Ювілейним? Папа Франциск дає нам відповідь: «Дорогі брати і сестри! Я часто думав над тим, як Церкву вчинити ще більш дієвою, щоб була свідком милосердя. Це дорога, яка починається від духовного навернення. І тому я постановив оголосити Ювілей, центром якого буде Милосердя Боже. І буде це святий рік Милосердя. Хочемо його переживати у світлі слів Господа “Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний”».

А отже, послання цього Року чітке: ми — слабкі свідки. У праці — бо соромимося, щоб тільки ніхто не знав, що ми віруючі; на вулиці, а може, й навіть серед тих, із ким ми живемо. Ми покликані бути свідками, говорить Ісус. «Ви свідки цього; ви свідки Мої». Щоб бути свідками, треба навернутися. І саме тому папське послання про Ювілей Милосердя таке актуальне зараз. Цього тижня, у понеділок 22 лютого, ми переживали 85‑ту річницю, коли Ісус об’явився простій монахині, що закінчила лише кілька класів, сестрі Фаустині Ковальській. Він явився як Ісус Милосердний і сказав, що хоче, аби намальований за взірцем об’явлення образ був ушанований спочатку в каплиці монастиря тих сестер, а потім у цілому світі.

Послання про Боже милосердя дуже швидко обійшло цілий світ. Воно зродилось у момент, коли люди дуже його потребували: між Першою і Другою Світовими війнами, у часі, коли на світі прибуло багато сиріт, людей із травмами, людей, які не могли собі дати ради з почуттям провини. І коли дивимося на сьогоднішній час, то він дуже подібний до того, коли об’явився Ісус. Не тільки в нашій країні, коли доходить до 2 млн переселенців, людей, які в один момент утратили все, — це теж драма війни. У Сирії, в Іраку, у Святій Землі, напади на християн у Пакистані, страшенні мордування віруючих в Ісуса в Індії… А що говорити про атаки на людську гідність? А що говорити про гендерну політику, яку і в нашій державі просувають? Ми живемо в часи, коли зло має велику силу, коли воно косить людей на кожному кроці, коли тільки й чекає, щоби своїми кайданами схопити і окрутити людину. І тому Христос говорить: «Не знайде людство спокою, поки не звернеться з довірою до Мого милосердя».

Культ Божого милосердя, як казав кардинал Анджей Марія Дескур, — це антибіотик проти хвороб сучасного світу. Людство ніколи так не потребувало Божого милосердя, як потребує його тепер. Найбільшу рану нашого світу становить рана духовного сирітства: мільйони людей не знають про те, що мають Батька в небі, Батька, котрий їх любить. Мільйони людей не знають, хто вони такі. Саме тому прочинено ці Двері Милосердя, якими може увійти кожен із нас, аби знати мету нашого життя.

Латиною милосердя звучить як misericordia. Мета людини в серці — це Бог, бо кожен із нас вийшов від Бога і прямує до Бога.

Існує у світі така серйозна хвороба — захворювання Альцгеймера. Є навіть такі люди, за ким пильнують, бо вони забувають усе. Виходять із кімнати і не знають, де знаходяться, губляться в місті, тому не можуть вийти. Отак і людство сьогодні — вийшло і загубилося, втратило мету життя. Саме тому слово «милосердя» є заохоченням від Бога.

Єврейською милосердя звучить як «рахамім», тобто материнське лоно, те місце, де ми найдовше перебували у єдності з нашою матір’ю, найближче до її серця. Милосердя наближує нас до Бога, бо Господь — у блаженствах: блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться, блаженні голодні та спраглі, бо вони наситяться… А ще — блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Милосердя — це міра Бога; це наше наближення до Нього, до Його рівня.

Саме тому ми маємо час реколекцій — час особливої благодаті перебування «в лоні», у Божій милості, щоб ми могли якнайбільше зрозуміти милосердя. Великий святий нашого століття, Папа Йоан Павло ІІ сказав, що лише в милосерді Бога світ знайде мир, а людина — щастя. Саме він 2000 року присвятив світ Божому милосердю, а отже, присвятив кожного з нас, щоб ми були людьми милосердя. Та й сам він відійшов до Небесного отця у навечір’я Неділі Милосердя. Також він був проголошений блаженним і святим у Неділю Милосердя. Як каже архиєпископ Мечислав Мокшицький у своїй книжці «Найбільше любив вівторки», — Йоан Павло ІІ, коли вже не міг нічого робити і лежав дуже хворий, то просто дивився на образ Ісуса Милосердного, який висів над його ліжком. Щось його дуже сильно пов’язувало з цим образом. Ми не знаємо, що саме. Але знаємо, що коли він ще був у повній силі та їхав папамобілем серед людей, то як хтось тримав цей образ Милосердного Ісуса — Папа велів затримати автомобіль і ніби повністю занурювався у милосердного Бога.

Отже, улюблені у Христі! Вже час зануритися у милосердя Боже. До цього заохочує Папа Франциск у своїй буллі з нагоди відкриття Року Милосердя. Він пише: «Моїм бажанням є, щоб християни у часі цього Ювілейного року переосмислили вчинки милосердя щодо тіла і щодо духа. Відкриймо заново вчинки милосердя щодо тіла. Голодних — нагодувати, спраглих — напоїти, нагих — одягнути, приїжджих — у дім прийняти, в’язнів — утішити, хворих — відвідати, померлих — поховати. І не забуваймо про вчинки милосердя щодо духа. Тим, хто сумнівається, — добре радити, невмілих повчати, грішних напоумлювати, засмучених потішати, кривди терпляче зносити, образи охоче дарувати, молитися за живих і померлих». Це і є наше завдання на час Ювілейного Року.

Може, декілька слів про ці вчинки милосердя. Коротко:

1. Голодних — нагодувати. Це велика рада сучасного світу. Кожні 3,5 секунди в нашому світі хтось помирає з голоду; щоденно від голоду помирає 24 тис осіб. Голод забирає більше жертв, ніж СНІД, туберкульоз і всі війни, разом узяті. Але ще більше, 800 млн людей на землі, страждають від голоду, від недоїдання.
2. Нагих — одягнути. Сьогодні би сказали, що цей учинок милосердя не пасує нашим часам, бо скидається на те, що чим голіший, тим модніший. Ми бачимо по ТБ, у рекламі… Хай лише почнеться весна, ото буде… Але сьогодні я хочу говорити не про це. Хочу говорити про оголення, в якому зараз перебуває наша країна, де чимало людей раптово залишилися без нічого, на вулиці, і немає цих чотирьох стін, де можеш бути собою. Кожен на тебе дивиться і щось собі думає. І не один раз думає з погордою… В Обухові, у головному Домі нашого Згромадження, ми щодня ділимося обідами з бідними. Десь від 8 до 15 осіб щодня, 100-150 осіб у середньому на місяць. Але три роки поспіль, відколи я став настоятелем, брат Себастьян їздить до Києва, має там шість місць, де кожного вівторка і четверга роздає убогим їжу. Це 400 людей, які отримують теплий суп. Велика подяка і Карітас Spes, і архиєпископові Петру за допомогу — брат Себастьян тепер має більший автомобіль. Так, нам потрібно пам’ятати про цей учинок милосердя: окрім того, що нагодувати, допомогти нагим, позбавленим даху над головою. Тут є велика різниця — коли людина віруюча, а коли невіруюча. Бо віруючий втратив усе, але він знає, що все є в Божих руках; він починає знову, бо знає, що Бог його веде. А людина невіруюча — зламана долею, вона така зігнута, що бачить тільки землю. Вона неспроможна піднестися до Бога, зауважити Його. І що говорити про теперішню ситуацію в Україні, про хлопців, які втратили руки, ноги … Відвідуємо їх у лікарнях, і людина віруюча дякує Богу, що залишилася живою. А той невіруючий ще радий, коли до нього приходять волонтери, тут, у Києві; але повернеться до свого села і зіп’ється на смерть, бо не має Бога, орієнтиру, мети в серці, котрою є Бог. Саме таким людям, які хочуть змінити своє життя, ми хочемо в Році Милосердя подарувати свій перший монастир у Гнівані на Вінниччині, щоб там із братом Себастьяном вони могли побачити Бога, змінити своє життя.
3. Хворих — відвідувати. Черговий учинок милосердя, який ми можемо виконувати в Році Милосердя. Серйозна хвороба подібна до тюрми, а що для хворого найгірше і чого він не може знести — це не лише фізичне страждання. Це цілковита залежність від інших людей. Чуєш, що хворий на рак, і в тебе змінюється все. Маєш залишити все і йти до лікарні, лягати на лікарняне ліжко. У суспільстві, де ніхто не хоче бути тягарем для інших, це дуже небезпечна думка. Хто відвідує хворих — відчиняє їм Двері Милосердя. Подивімося навколо, там, де живемо: довкола багато самотніх людей, яким ми можемо щось занести і бути свідками милосердя.
4. Нарешті, молитва. Це також учинок милосердя — молитися за живих і померлих. Молитва, яка не виключає нікого, яка обіймає всіх. Сьогодні молитви не цінуються. Цінується активність, якесь ганяння за шматком хліба від ранку до ночі, щоб прогодувати себе і свою сім’ю. Де та молитва?! Колись, при нагоді… Можливо, більше б цінувати молитву, якби одразу був результат. Помолилися — і здійснилося те, про що Бога просимо. Храм був би переповнений, на реколекціях було би безліч людей, — але, на щастя, Бог не вислуховує всіх наших молитов. На щастя! Бо Путін, як бачимо по телевізору, теж молиться. Коли дивимося на Ісуса Христа, то, хоча Він і був Божим Сином, але молився дуже часто і довго. Він показав нам, що молитва — це благодать, це милостиня, яку в Році Милосердя може звершувати кожен. У цьому році треба молитися більше, бо це запрошення молитися не тільки за живих, молитися в часі реколекцій. Також молитися за померлих, яким ми зобов’язані молитвою, а вони відійшли вже з цього світу до Отця. Це також є завдання на Рік Милосердя.

Тому молімося за себе взаємно у часі цих реколекцій. Запрошуємо до участі в них! Будемо говорити про гріхи проти зухвалої довіри, надмірного покладання на Боже милосердя. Це гріхи проти Святого Духа. Ісус сказав, що вони не будуть пробачені. Ця тема важка, про яку загалом не говориться; але у Рік Милосердя ми будемо на цю тему говорити. Багато людей відкриває, що дуже багато гріхів є проти Божого милосердя. Також будемо говорити про сам образ Божого милосердя. Тож триваймо при Ісусі!

І просімо Його, щоб Він, який є Добрим самарянином людства, в часі цих реколекцій узяв кожного з нас на плечі. Не втікаймо, дозвольмо, щоб Ісус нас ніс, щоби заніс до Отця. Щоб ми пізнали Боже милосердя. Щоб Він лікував наші рани через цих два динарії — Таїнство Євхаристії і Таїнство Покути. Щоби ми могли бути зцілені.

Амінь. Богу подяка.