Побутує переконання, що коли людина ввірить себе Ісусові, то Він цим одразу ж скористається і зробить із такого прохача безнадійний медичний випадок і пострах суспільства. Бо Господь Ісус нібито захоплюється роздаванням людям хрестів.
«Господь терпів і нам велів» — чи не так кажуть? Напевно, звідси береться така кількість християн, які усе роблять, аби тільки Бог їх, не дай боже, не полюбив. Одна жінка сказала мені колись, що не довірить свого життя Ісусові, бо «не хоче страждати». А її життя було смугами страждань, яких би вона не мала, якби не уникала Господа Ісуса.
Загалом беручи, Ісус каже: «Якщо хтось хоче піти за Мною, нехай зречеться себе самого, нехай візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт 16, 24). Але ж тут ідеться про свій власний хрест, а не про якийсь, отриманий у черзі з Божого розподільника для побожних фраєрів. Бо кожен, вочевидь, хреста має, але хто його не бере, той його і не позбувається в підсумку. А звідки таке дивне переконання, що взяття хреста має збільшити людське страждання? Все з точністю до навпаки: хто хрест візьме, той відпочине. Позбудеться страху перед хрестом. А це велике полегшення, бо люди набагато більше страждають від того, чого бояться, ніж від того, що насправді діється. Чекання у страхові перед болем гнітить сильніше, ніж сам біль. Більше мучить страх перед хворобами, ніж самі хвороби. Глибше ранить неспокій про те, що буде, ніж про те, що є. Люди собі видумують, що мусять щось мати, аби було добре, а як цього не буде, то тоді буде зле. І страждають від несповнених хотячок.
Я про це пишу, бо все ще перебуваю під враженням нещодавньої зустрічі з однією жінкою, яку мав ласку відвідати на запрошення її чоловіка. Її м’язи атрофуються, вона лежить безсила під респіратором. З її вуст долинає тільки шелест повітря, але з руху губ можна здогадатися, що вона каже. За потреби домашні «перекладають». Вона просила, аби я розповів, про що говорив на зустрічі, з якої саме приїхав. Коли я розповідав, жінка, проникливо дивлячись на мене, запитала, чи трапляється мені споглядати хрест. «Так», — відповів я. На це вона: «А яке твоє місце під хрестом?»
Це питання мене струсонуло і мною ще досі трусить. Як це можливо, що жінка, позбавлена усього, що люди вважають за необхідне, така вбога, що навіть власного дихання не має, — водночас така сильна? Жодної гіркоти, жодної образи, претензій. І вона запитує мене про мої стосунки з Христом Стражденним. Від тієї миті це питання застрягло в мені і велить зіставляти його з кожною ситуацією.
Яке мале порівняно з хрестом те, що я хочу видерти для себе, які пусті всі спроби буття кимось, виходячи з мого власного плану! Яке це взагалі має значення, якщо Бог спроможний дати людині щастя без цього всього? Що означають мої очікування, плани, сценарії, якщо Бог має для мене кращий сценарій?
Я на живому прикладі побачив, що ніщо не може людину здолати, якщо вона прийняла свій хрест. Тоді виявиться, що людину, яка бере свій хрест, несе сам Христос.
Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
