Минуле знаходить свій відбиток в майбутньому і навіть крізь призму віків, продовжує жити, допоки серце плекає спогади. Життя часто розкидає нас по нових і незвіданих куточках, залишаючи після всього лише крихту теплого спомину.
Недільна літургія в церкві Покрови Пресвятої Богородиці с.Сопова розпочалася зі співслужіння пароха села – о. Олега Ткачука та о. Рафаїла Стефурака. Приємним візитом порадував о. Рафаїл завітавши до рідного села з Києва, де вже 14 років поспіль служить в монастирі св. Василія Великого. Священик здивував не менш приємною звісткою, розповівши з якою метою приїхав до Сопова. Зі слів о.Рафаїла, йому випала велика честь донести слово Верховного архиєпископа Любомира Гузара до парафіян.
Про кардинала та його діяльність знає чи не кожен свідомий християнин. Протягом десятка років він й досі залишається моральним авторитетом для всіх церковнослухняних українців. Його телевізійні виступи збирають рекордну аудиторію, а висловлювання миттєво стають афоризмами. До слова Блаженнішого, прислухаються навіть православні, адже легкість спілкування, простота й мудрість відповідей не здатні залишатися поза увагою. В такий нелегкий для нашої країни час, Блаженніший утримує активну громадську позицію, завжди готовий дати влучну оцінку й пораду. Це добрий пастир, який завжди опікується й всіляко дбає про добробут своєї пастви.
Сьогодні архиєпископ, який пішов на спочинок, живе недалеко від Києва, в с. Княжичі. Свій будинок сам залишає рідко, зате ніколи не відмовляює у візитах гостям. Так, о.Рафаїлу випала можливість поспілкуватися з Любомиром Гузаром, який сам запросив священика на зустріч. Власне, про нього емерит дізнався від однієї з журналісток, яка й розповіла, що настоятель Василіанського монастиря виходець з Сопова. З розмови стало відомо, що покійний дядько та тітка Любомира Гузара були тісно пов'язані з цим місцем. Більше того, виявляється, що о. Іван Грабовецький, який служив в селі з 1937(36)-1947 pp. є дядьком самого архієпископа. Натомість Анна Грабовецька, дружина священика – рідна сестра матері кардинала.
Зусиллями отця Грабовецького в селі збудовано й освячено будинок «Просвіти». Блаженніший розповідає, що дядько завжди згуртовував людей до спільної праці і навіть сам брав у ній активну участь. Будівлю спорудили швидко, одну з найбільших стін приміщення отець тинькував власноруч.
З 1942-1943 рр. протягом цілого літа Любомир Гузар разом з сестрою Марією перебував у Сопові. Предстоятель розповів про моменти, які постають в його пам’яті при найменшій згадці про село. Пригадує річку Сопівку, таку широку й розлогу. Сюди вони з дядьком ходили купатися, разом ловили рибу й раків. Юним хлопчиком він часто бував в храмі Сопова на літургіях, які відправляв дядько.
Кілька років по тому вранці на третій день Великодніх свят у Світлий Вівторок, перед Святою Літургією священика затримали й вивезли органи НКВС. Згодом отця ув’язнили терміном на 10 років. Бачивши суворі тогочасні умови і незламну віру парафіян, Блаженніший запевняє, що саме та атмосфера в храмі Покрови Пересвятої Богородиці стала в основі його подальшого шляху. Ще тоді, будучи зовсім юним, Любомир вирішив, що присвятить своє життя служінню Богові. Каже, що з радістю відвідав би цю місцину вкотре, проте здоров'я не дозволяє мандрівки далекою дорогою. Поділився Любомир Гузар й своїми планами, повідавши о.Рафаїлу, що надішле пам'ятку, яка перебуватиме в храмі, як підтвердження вищесказаного. Також цього року до Сопова приїде племінниця Любомира Гузара з метою допомогти йому у виданні книжки про свій родовід.
Треба ж, як цікаво переплелись між собою обставини. Мабуть, це воля Всевишнього зволила поновити давні зв’язки, оскільки дуже важливо, щоб такий клаптик історії все ж віднайшов своє місце.
фінансово.
Щиро дякуємо!
