Єпископ Загреба, пізніший кардинал був найважливішою і водночас найтрагічнішою постаттю хорватської Церкви у середині ХХ століття.
У четвер 21 липня 2016 р. суд у Загребі виніс рішення анулювати вирок ув’язнення і позбавлення громадянських прав щодо єпископа Алоїза Степінаца. Цей вирок виголосила влада Югославії 1946 року. 70 років знадобилося для виправлення історичної несправедливості.
Завершений цього року реабілітаційний процес Стапінаца провадили за поданням одного з живих родичів кардинала. В обґрунтуванні вироку суддя Іван Турудіч написав, що процес 1946 року був «класичним прикладом політично змонтованого звинувачення з боку тоталітарної влади». Перебіг процесу являв собою приклад порушення прав людини і принципів судочинства, хоч би у питанні добору свідків та практичного позбавлення звинуваченого можливості захищатися.
«Насправді то весь показовий процес єпископа Степінаца слугував єдиній меті: моральній і політичній дискредитації Католицької Церкви в Хорватії», — сказав суддя Турудіч.
Алоїз Степінац зростав у бурхливий період І Світової війни, коли серби, хорвати і словенці планували створити на руїнах старих імперій нову, спільну державу. 1934 року, у 36‑річному віці, Степінац став наймолодшим у Югославії католицьким єпископом. Через три роки папа призначив його ординарієм Загреба.
У роки ІІ Світової війни йому довелося зіткнутися з найбільшими викликами життя. Після того як німці захопили Югославію, на теренах, заселених хорватами, була утворена т. зв. Національна Хорватська Держава, якою керував націоналістичний рух Анте Павеліча, що перебував у союзниках Гітлера.
Очолюючи Церкву в такий тяжкий час, єпископ Степінац був змушений провадити з гітлерівським режимом дипломатичну гру, бо гітлерівці провадили репресії стосовно православних сербів, як і стосовно юдеїв та циган. За керування Павеліча у концтаборі Ясеновац загинуло багато тисяч людей цих національностей, також і численні священики та четверо єпископів Сербської Православної Церкви. Іншою формою репресій щодо релігійних меншин було примусове навертання на римський католицизм.
Наскільки дозволяли ускладнені обставини, єпископ Степінац старався застерігали власті й самого Павеліча від політики геноциду. В примусових наверненням він бачив шанс урятувати життя тисяч православних і юдеїв (беручи до свідомості той факт, що по завершенні війни вони би могли повернутися до віри своїх предків).
Відкриті по роках документи Загребської архидієцезії показали, що Степінац зробив шерег кроків та вчинків, які вможливили хорватським юдеям утекти за кордон або переховував їх по монастирях.
Закінчення війни стало для єпископа Степінаца наступним актом особистої трагедії. Провідник комуністів Йосіп Броз-Тіто запропонував йому зректися вірності Риму та проголосити в Югославії народну Католицьку Церкву. Коли єпископ відмовився, його арештували, а щодо хорватських католиків почалися криваві репресії.
За рік після закінчення війни суд виніс вирок щодо єпископа Степінаца — «за співпрацю з фашистами і діяльність проти народів Югославії» його засудили до 16 років ув’язнення, поєднаних із тяжкою фізичною працею та позбавленням громадянських прав.
Частину терміну єпископ провів в ув’язненні суворого режиму, а пізніше, з огляду на стан здоров’я, йог перевели на домашній арешт, під яким він залишався аж до смерті в 1960 році. У цей час Степінац отримав від Ватикану кардинальський капелюх. Земні останки ієрарха спочили у крипті катедри Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Загребі.
Відновлення незалежності, що настало у Хорватії в 1991 році, пов’язане з вибухом кривавої війни з сербами та політичними напруженнями, пов’язаними з будуванням хорватської державності, не посприяли юридичним старанням до виправдання кардинала Степінаца. Переламу в цій справі не зробила навіть вчинена Йоаном Павлом ІІ беатифікація єпископа під час паломництва до Хорватії 1998 року.
Донині єпископ Загреба залишається постаттю, що викликає суперечливе сприйняття між хорватами й сербами, які сваряться, що зробив він достатньо багато, аби спротивитися структурам зла, що панували в роки війни. Попри те, що час спливає, у цьому регіоні залишається живою чорна легенда про єпископа-націоналіста, симпатика «усташів», яку десятиліттями насаджувала югославська комуністична пропаганда.
Лукаш Кобешко, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
